ЗМІСТ
Вступ ...................................................................................................................................... 3
Розділ 1 Клональна природа імунної відповіді ........................................................... 4
Розділ 2 Природа антигенів ................................................................................................ 8
Розділ 3 Основний мономер імуноглобуліну .................................................................. 11
Розділ 4 Гетерогенність імуноглобулінів ...................................................................... 14
Розділ 5 Структура генів імуноглобулінів ..................................................................... 16
Розділ 6 Оцінка реакцій антиген-антитіло ..................................................................... 18
Розділ 7 Комплемент ........................................................................................................... 20
Розділ 8 Гемопоез .................................................................................................................. 22
Розділ 9. Організація і структура лімфоїдної тканини ................................................. 23
Розділ 10 Головний комплекс гістосумісності ................................................................ 25
Summary ................................................................................................................................. 27
Список використаної літератури ...................................................................................... 29
ВСТУП
На сьогодні імунологічні дослідження є одними із провідних у галузі медичної і/чи біологічної науки. Обумовлено це насамперед зростанням кількості інфекційних захворювань, появи і частої реєстрації так званих нозокоміальних інфекцій тощо. З другого боку очевидним є тиск несприятливих факторів навколишнього середовища на стан імунної системи людини.
Доведеним є також, що більшість захворювань можна успішно регулювати, базуючись на практичному застосуванні відомих в імунології положень. Зокрема при правильному підході, знанні специфічності імунної відповіді, механізмів, що її забезпечують, різноманітності клітинних, гуморальних та інших проявів теоретично і часто практично можна знайти спосіб попередження і/чи лікування будь-якої інфекційної хвороби. Це ж стосується цілого ряду так званих соматичних захворювань і станів, зокрема аутоімунних порушень, імунодепресивних тощо.
Тому в даній роботі розглядаються основні імунологічні надбання, що становлять багатий арсенал засобів, використання яких могло б забезпечити різке зменшення смертності населення. В даному рефераті приділено значну увагу як аналізу класичних імунних уявлень, так і перспективі розвитку імунологічної науки.
Для розкриття теми подано детальну характеристику основних засобів імунітету, як клітин, їх утворення, формування імунної відповіді, так і гуморальних захисних механізмів, до прикладу, системи комплементу.
Будь-яку дисципліну не слід сприймати як набір фактів, тому в рефераті характеризуються основні відкриття із точки зору їх можливого практичного використання.
Провідна ідея роботи полягає в тому, що аналізуючи загальні досягнення, використовуючи сучасні методи досліджень в імунологічній науці, завжди треба пам’ятати насамперед про специфічність імунної відовіді, що дозволить розглядати кожне проблемне захворювання детально і конкретно, і забезпечить пошук тих чи інших конкретних і успішних методів його попередження чи лікування.
Розділ 1. Клональна природа імунної відповіді
Імунітет і захворювання
Вивчення імунологічних процесів – це дослідження клітинної біології лімфоцитів. На початку її розвитку були спостереження, що один раз одужавши після захворювання вони не хворіють знову. Така здатність не сприймати інфекцію і була названа імунітетом. Звичайно з часом стало зрозуміло, що цей захист є специфічним, а не універсальним. Ще китайці використовували пустули хворих на віспу для інокуляції здорових людей. Історія розвитку імунології в цей час нагадує опис прикладів успішного попередження захворювань, а не розуміння механізмів їх забезпечення.
Однак з початком Золотої Ери в мікробіології, зв’язаної із роботами Пастера, Коха і їхніх шкіл та відкриттям інфекційних агентів багатьох інфекційних захворювань, стало зрозумілим, що саме збудник визначає специфічність імунної відповіді. Антитіла з’являються в сироватці крові після інокуляції організму. Відповідно агенти, які викликають утворення антитіл, називають антигенами. І галузь імунології утворилась спочатку як розвиток цих нових імунізаційних процедур і ставила на меті насамперед пояснити природу антитіл і механізм, через який антигени індукують їх появу.
Інструктивна версія селекційних теорій утворення антитіл
П. Ерліх і теорія бокових ланцюгів
Оскільки імунологія за походженням була присвячена попередженню захворювань, то не дивно що перші її теорії/пояснення феномену специфічності антитілоутворення базувались підсвідомо на обгрунтуванні імунітету до захворювань. Пауль Ерліх показав, що антитіла в сироватці крові мусять мати клітинне походження і запропонував Теорію бокових ланцюгів і її пояснення (рис. 1).
Відповідно до цієї теорії:
кожна клітина здатна до синтезу антитіл (конкретні клітини, лімфоцити, тоді ще не були відкриті);
ця клітина містить на своїй поверхні галуження (як промені) “бокові ланцюги”, кожен із яких здатен реагувати із різним специфічним антигеном.
Очевидним є, що ця теорія була запропонована лише з думкою про інфекційні агенти – тобто, кожна клітина має окремий рецептор, що взаємодіє з збудником коклюшу, сифілісу, туберкульозу тощо.
Рисунок 1. Схема Теорії бокових ланцюгів
Селекційною дана теорія є тому, що згідно неї усі бокові ланцюги є наперед визначені, а інфекційний агент лише вибирає відповіний йому боковий ланцюг. Однак, скоро було доведено, що організм може ідеально напрацьовувати антитіла не лише по відношенню до збудників інфекційних захворювань, а і непатогенних чужорідних субстанцій – таких як чужорідні еритроцити. Це і ряд інших обмежень змусили шукати нові шляхи до пояснення механізмів імунної відповіді організму.
1.2.2 К.Ландштейнер і штучні антигени
Теорія бокових ланцюгів була домінуючою багато років. Ретороспективні роботи Карла Ладштейнера були найбільш важливими у той час. Він працював і відкрив гаптени – малі молекули, які можуть ініціювати імунну відповідь за умови приєднання до них молекули-носія. Він показав, що навіть на простий нітрофеніл організм може напрацьовувати антитіла. Більше того, ним було доведено, що розміщення нітрогрупи є визначальним для унікальності антитіл. Те ж саме він показав і для арсенатів. Іншими словами, до будь-якої речовини, що приєднує до себе молекулу білка-носія організм може напрацювати антитіла. Тому не може бути достатньою кількість “бокових ланцюгів”, яка б забезпечила таку реактивність організму до всіх можливих антигенів.