Специфічні фактори захисту організму. Антигени. Антитіла. Будова імуноглобулінів. Теорія утворення антитіл. Клітинний імунітет.

В імунології розрізняють 5 форм специфічних реакцій, і з яких власне складається імунологічна реактивність. Це:

1. напрацювання антитіл;

2. імунологічна пам’ять;

3. імунологічна толерантність;

4. гіперчутливість негайного типу;

5. гіперчутливість сповільненого типу.

Речовини, що стимулюють ту чи іншу форму специфічної імунної відповіді називаються антигенами.

Антигени – anti –проти genus рід - всі ті речовини, що несуть ознаки генетичної чужорідності і при введенні в організм викликають розвиток специфічних імунологічних реакцій.

Антигенні речовини – високомолекулярні сполуки, що характеризуються:

1. чужорідністю;

2. антигенністю;

3. імуногенністю;

4. специфічністю;

5. колоїдною структурою;

6. певною молекулярною масою.

АГ можуть бути: білки; білки в сполученні із ліпідами і поліцукрами.

АГ характеризуються властивостями:

Чужорідність клітини тварин і рослин; отрути тварин; отрути рослин – рицин , кортін тощо; складні комплекси із ПЦ+Л+Б; віруси; бактерії; мікроскопічні гриби; найпростіші тощо.

Антигенність – здатність антигену викликати імунну відповідь, вона буде неоднакова, залежить від виду АГ, на різний АГ буде вироблятися не однакова кількість АТ, тому можна говорити про таку властивість як  антигенність і  антигенність.

Імуногенність – здатність створювати імунітет. Це в основному відноситься до мікробних антигенів, що забезпечують створення імунітету до інфекційних хвороб. Щоб бути імуногенним АГ має бути чужорідним по відношенню до даного реципієнту. Має мати молекулярну масу не менш 10000д. Із збільшенням молекулярної маси імуногенність зростає.

Всі антигени також поділяють на

Корпускулярні – бактерії, гриби, найпростіші, еритроцити;

Р озчинні:

Високомолекулярні, агреговані.

Низькомолекулярні.

Імуногенність найбільша у корпускулярних, потім у розчинних високомолекулярних, а потім у розчинних низькомолекулярних.

Специфічність – особливості будови речовин – АГ, за якими вони відрізняються один від одного. Вона визначається антигенною детермінантою, тобто невеликою частиною молекули антигену, що зв’язується з напрацьованим на нього антитілом. Число (кількість ) таких частин (груп) у кожного антигену відмінне від ін АГ і визначає кількість молекул АТ, з якими може сполучатись АГ (валентність ). Від числа детермінант залежить валентність АГ – чим більша молекула, тим вища валентність.

АГ поділяють на повноцінні і неповноцінні.

Повноцінні антигени викликають в організмі синтез АТ чи сенсибілізацію лімфоцитів і вступають з ними в реакцію як in vivo, так і in vitro.

Для повноцінних АГ характерна строга специфічність, тобто вони викликають в організмі напрацювання лише специфічних АТ, що вступають в реакцію лише з даним АГ.

Неповноцінні АГ чи інакше гаптени – представляють собою складні вуглеводи, ліпіди і інші речовини, що не здатні викликати утворення антитіл, але здатні вступати з ними в специфічну реакцію.

Додавання до гаптенів невеликої кількості білка зразу ж надає їм властивостей повноцінних антигенів. Білок , що укрупнює молекулу гаптена одержав назву шлеппер – від нім schlepper – провідник.

Гаптенами, до прикладу, є і гетерогенні антигени Форсмана – описані в 1911р Форсманом, який показав, що в органах тварин різних видів – котів, собак, коней, курей – є спільний антиген, який відсутній у людей, мавп, кролів, качок і щурів. Це ліпоїдна фракція, яка характер властивостями гаптена.

Кон’югаційні антигени – цим терміном позначають білки, які набули нової антигенної специфічності завдяки приєднанню до них за допомогою хімічного зв’язку нової хімічної групи.

Антигени тваринного походження за специфічністю поділяють на:

• видові;

• групові;

• органні;

• стадіоспецифічні.

15