Гостра запальна реакція (опосередкована активацією комплементу)

Спектакль. І дія:

1. активація комплементу по альтернативному шляху;

2. С_3вВ_в закріплюється на поверхні м/о і розщеплює великі кількості С₃;

3. Виділяється фрагмент С_3а, численні С_3в зв’язуються з м/о;

4. Активація наступного стану з утворенням С_5а і МАК – мембранно-атакуючого комплексу (хоч багато м/о є стійкими до його дії) – система каскадних реакцій С₆, С₇, С₈, С₉.

ІІ дія:

1. С₃а і С₅а сприяють виділенню медіаторів із тучних клітин і втягують ПМН ( нейтрофіли) в зону проникнення м\о. Це викликає:

2. Послаблення стінок артерій і призводить до посилення кровотоку і розширенню мілких судин. Скорочення клітин ендотелію капілярів дає можливість виходити білкам плазми із судин. Нейтрофіли сповільнюють рух біля стінок капілярів і проникають в отвори між ендотеліальними клітинами – діапедез – і переміщуються за градієнтом концентрації хемотаксичних факторів, поки не зустрічають м/о, покритий С_3в.

3. Відбувається зв’язування м/о з С_3в-рецепторами нейтрофілу;

4. С_3а і С_3в – різко активують клітинне дихання і фінал:

1. Розширення полімерів – гіперемія;

2. Ексудація білків плазми і ін. рідин за рахунок змін гідростатичного і осмотичного тиску – набряк – і накопичення нейтрофілів носить загальну назву “гострої запальної реакції”.

Гуморальні механізми забезпечують другу стратегію захисту.

Лізоцим – мурамінідаза, що розщеплює пептидоглікани клітинної стінки чутливих бактерій.

Білки гострої фази – білки плазми крові – різко збільшується концентрація у відповідь на інфекцію чи на ушкодження тканин.

Це:

1. С-реактивний білок або СRP – C reactive Protein;

2. Сироватковий амілоїдний А-білок;

3. L₁-антитрипсин;

4. L₂-макроглобулін;

5. Фібриноген;

6. Церулоплазмін;

7. Комплемент С₉ (компонент)

8. Фактор В

В процесі інфекції – продукти метаболізму – ендотоксини – стимулюють напрацювання інтерлейкіну IL-1, який є ендогенним пірогеном (він збільшує ефективність захисних механізмів, бо викликає підвищення температури тіла).

Крім того, ІЛ-1 діє на печінку, посилює синтез і секрецію СRP до такого рівня, що вона (концентрація) в плазмі крові може зростати в декілька разів – до 1000 разів.

СRP людини складається із 5 ідентичних нековалентних зв’язаних поліпептидних ланцюгів, що утворюють замкнутий пентамер (гомологічний СRP білку – лімулін – мечехвости).

Властивість СRP – здатність зв’язуватися при участі Са з деякими м/о, в склад мембрани яких входить фосфорилхолін. Цей комплекс активує систему комплементу – по класичному шляху – це призводить до зв’язування С_3в з поверхнею м/о, в результаті чого останній опсонізується, тобто готується до фагоцитозу.

Інтерферони

Антивірусні агенти широкого спектру дії. Виявлені вперше при вивченні вірусної інтерференції – стійкість організму, зараженого одним вірусом до дії іншого, неспорідненого.

Є:

-інтерферони – продукуються лімфоцитами;

-інтерферони – фібробластами;

-інтерферони – їх утворення не індукується вірусами.

При вірусній інфекції клітини синтезують інтерферон і секретують його в міжклітинний простір, де він зв’язується зі специфічними рецепторами сусідніх незаражених клітин. Зв’язаний інтерферон виявляє противірусну дію таким чином:

В клітині, на яку подіяв інтерферон, депресуються по меншій мірі два гени і починається синтез двох ферментів:

І. Протеїнкіназа – фосфорилює рибосомальний білок і фактор ініціації, необхідний для синтезу білка, знижуючи таким чином трансляцію мРНК.

ІІ. 2-ий фермент каталізує утворення короткого полімеру аденінової кислоти, активуючи латентну ендонуклеазу, що приводить до деградації мРНК як вірусу, так і хазяїна. Суть механізму полягає в тому, щоб утворити бар’єр із неінфікованих клітин навколо зони вірусної інфекції, щоб обмежити її поширення. Про ефективність дії інтерферону in vivo можна судити за результатами введення сироватки (анти-сироватки) до власного інтерферону і при цьому DLM вірусу виявляється в декілька сотень разів меншою.

Важливо: інтерферони відіграють таким чином велику роль саме в боротьбі з вірусами, а не лише в попередженні вірусних інфекцій.

Інтерферони здатні також модулювати активність і ін. клітин, наприклад НК – нормальних кіллерів.

Позаклітинна деструкція (знищення):

Відомо, що віруси здатні відтворюватись лише в клітинах інфікованого господаря і використовувати його реплікативні механізми. Отже, доцільним є знищення цих заражених клітин до того, як вірус почне в них відтворюватись.

Досліди in vitro підтвердили, що таку роль виконують нормальні кіллери (НК).

НК – це великі зернисті лімфоцити з характерною морфологією – містять декілька мітохондрій, вільні рибосоми, ендоплазматичний ретикулюм і апарат Гольджі, та характерні електронощільні гранули, хроматин менш сконцентрований, ніж у Т-лімфоцитів. Вважають, що вони впізнають певні структури високомолекулярних глікопротеїнів, що експресуються на мембранах інфікованих вірусом клітин. Завдяки цьому НК відрізняють інфіковані клітини від нормальних. Впізнавання клітини-мішені і зближення з нею відбувається за рахунок рецепторів НК. В результаті НК активізуються і вміст гранул викидається в міжклітинний простір. Можливо головна роль належить перфорину чи цитолізину, що має деяку структурну подібність з компонентами комплементу С₉. Подібно С₉ перфорин може вбудовуватись в мембрану клітини-мішені і утворювати трансмембранну пору, як і в випадку МАК системи комплементу, що призводить до загибелі клітини. АТ до цитолізину пригнічують позаклітинне знищення. Гранули НК містять протеїнази – функціонують як цитотоксичні фактори, проте не відомо, де саме їм належить головна роль в НК-залежному лізисі.

Різні інтерферони посилюють цитотоксичну дію (ЦТД) НК – а оскільки інтерферони виробляються лише інфікованими вірусами клітинами ,то перед нами добре інтегрована захисна система із зворотнім зв’язком.

Еозинофіли

Крупні паразити (типу гельмінтів) фізично не можуть бути фагоцитовані. Для цього використовуються еозинофіли – здійснюють позаклітинне знищення. Це теж поліморфноядерні (як нейтрофіли) , але містять гранули що активно фарбуються еозином ( кислими барвниками ). Головний білок локалізований в гранулах –МВР- в їх ядрі, тоді як білок і пероксидаза еозинофілів знаходяться в матриксі гранул.

Арилсульфатаза В, фосфоліпаза Д, гістаміназа – теж включені в гранули. Клітини мають поверхневий рецептор для С3в –а при активації в них відбувається могутнє посилення запальних процесів, що супроводжується напрацюванням активних метаболітів кисню. Один з білків гранул може аналогічно C9 чи перфорину НК пробивати мембрану клітини-мішені.

Гельмінти:

• активація комплементу по альтернативному шляху

• стійкі до С9

• зв’язуються з С3в

• приєднують еозинофіли з С3в рецепторами

• вивільнення з еозинофілів МВР і катіонного білку

• ушкодження мембрани паразитів ззовні

Блок 2