8.3. Дивідендна та емісійна політика підприємства

Дивідендна політика — це набір цілей і завдань, які ставить перед собою керівництво підприємства у галузі виплати дивідендів, а також сукупність методів і засобів їх досягнення. Оптимізація дивідендної політики — це оптимізація співвідношення між прибутком, що виплачується у вигляді дивідендів, і тим, який реінвестується з метою максимізації доходів власників.

Ключовим елементом дивідендної політики є категорія «дивіденд» (рис. 8.4.).

Рис. 8.4. Визначення дивіденду та його сутнісні характеристики

Дивіденди — частина чистого прибутку, розподілена між учасниками (власниками) відповідно до частки їх участі у статутному капіталі підприємства.

Метою дивідендної політики є оптимізація пропорцій розподілу чистого прибутку на поточне споживання у формі дивідендів і виробничий розвиток з метою максимізації ринкової вартості підприємства.

До основних завдань, які слід вирішити в ході формування та реалізації дивідендної політики, слід віднести:

• виявлення основних факторів, які впливають на прийняття рішення щодо виплати дивідендів чи реінвестування прибутку;

• визначення оптимального співвідношення між розподіленим і тезаврованим прибутком;

• оцінку впливу рішення щодо порядку розподілу чистого прибутку на ринкову вартість корпоративних прав підприємства та його інвестиційну привабливість;

• визначення оптимальної для підприємства величини статутного і власного капіталу;

• узгодження стратегії виплати дивідендів із податковим законодавством;

• вибір найприйнятнішого методу та форми нарахування і виплати дивідендів;

• оцінку впливу дивідендної політики на вирішення конфлікту інтересів між власниками, кредиторами та керівництвом підприємства.

На практиці були вироблені три підходи до формування дивідендної політики – «консервативний», «помірний» («компромісний») та «агресивний». Кожному з цих підходів відповідає певний тип дивідендної політики (таблиця 8.1):

Таблиця 8.1

Основні типи дивідендної політики акціонерного товариства

Визначальний підхід до формування дивідендної політики	Варіанти використовуваних типів дивідендної політики
Консервативний підхід	1. Залишкова політика дивідендних виплат 2. Політика стабільного розміру дивідендних виплат
Помірний (компромісний) підхід	3. Політика мінімального стабільного розміру дивідендів з надбавкою в окремі періоди
Агресивний підхід	4. Політика стабільного рівня дивідендів у відношенні прибутку 5. Політика постійного зростання розміру дивідендів

Розроблення ефективної дивідендної політики передбачає дотримання таких принципів:

• збалансування різноманітних інтересів акціонерів, кредиторів та самого акціонерного товариства як суб'єкта господарювання;

• врахування впливу інфляції на рівень дивідендних виплат акціонерам і обсяг реінвестованого чистого прибутку підприємства;

• використання не менше 5 % чистого прибутку на формування резервного фонду акціонерного товариства до досягнення ним 25 % статутного фонду;

• врахування різниці в інтересах дрібних і великих (стратегічних) інвесторів;

• формування і збереження основного контингенту акціонерів, яких задовольняє дивідендна політика підприємства;

• розумне поєднання грошових і негрошових форм виплати дивідендів, виходячи з реальних фінансових і матеріальних можливостей акціонерного товариства;

• врахування асиметричної інформації, тобто різного ступеня інформованості акціонерів і менеджерів про реальний стан справ і перспективи розвитку підприємства;

• врахування фактору ризику.

З урахуванням розглянутих принципів дивідендна політика акціонерного товариства формується за наступними основними етапами (рис. 8.5).

Рис. 8.5. Послідовність формування дивідендної політики

Приймаючи рішення в галузі дивідендної політики, слід враховувати, що вони впливають на ряд ключових параметрів фінансово-господарської діяльності підприємства: величину самофінансування, структуру капіталу, ціну залучення фінансових ресурсів, ринковий курс корпоративних прав, ліквідність та ряд інших. Найбільш чітко вираженим є зв’язок між дивідендною політикою та самофінансуванням підприємства: чим більше прибутку виплачується у вигляді дивідендів, тим менше коштів залишається у підприємства для здійснення реінвестицій. Якщо ж приймається рішення про тезаврацію прибутку, то збільшується величина власного капіталу, а отже, змінюється загальна структура капіталу підприємства, що за певних обставин впливає на його вартість.

Зв’язок між дивідендною політикою і ринковим курсом корпоративних прав описується класичним алгоритмом: курс акцій прямо пропорційний дивіденду та обернено пропорційний процентній ставці за альтернативними вкладеннями капіталу на ринку.

Стабільний рівень дивідендних виплат може сигналізувати про те, що вкладений інвесторами в підприємство капітал працює ефективно. Отже, за інших рівних умов дивідендні виплати позитивно впливають на ринковий курс корпоративних прав. З іншого боку, відсутність дивідендів або їх різке коливання свідчить про нестабільність і ризиковість підприємства-емітента корпоративних прав. Як наслідок — ринковий курс падає. Щоправда, інвестори можуть високо оцінити вартість акцій підприємства навіть і без виплати дивідендів, якщо вони добре поінформовані про його програми розвитку, причини невиплати або скорочення виплати дивідендів і напрямки реінвестування прибутку.

Важливим є також обернений зв’язок між ринковим курсом корпоративних прав і фінансово-господарською діяльністю емітента. Вплив низького ринкового курсу проявляється під час залучення підприємством фінансових ресурсів. За низького ринкового курсу корпоративних прав емісія може або взагалі не відбутися, або з мінімальним курсом емісії, відповідно і мінімальним емісійним доходом. Отже, якщо підприємство планує залучати кошти за рахунок додаткової емісії, йому слід реалізувати дивідендну політику, спрямовану на підвищення ринкового курсу корпоративних прав.

Важливим етапом формування дивідендної політики є вибір форм сплати дивідендів. Основними з таких форм є:

1. Сплата дивідендів готівковим грошима (чеками). Це найбільш проста і розповсюджена форма здійснення дивідендних виплат.

2. Сплата дивідендів акціями. Така форма передбачає надання акціонерам знов емітованих акцій на суму дивідендних виплат. Вона представляє інтерес для акціонерів, менталітет яких орієнтований на зростання капіталу в майбутньому періоді.

3. Автоматичне реінвестування. Ця форма сплати надає акціонерам право індивідуального вибору – отримати дивіденди готівкою, або реінвестувати їх у додаткові акції (у цьому випадку акціонер укладає з компанією або обслуговуючою її брокерською конторою відповідну угоду).

4. Викуп акцій компанією. Розглядається як одна з форм реінвестування дивідендів, у відповідності до якої на суму дивідендного фонду компанія скуповує на фондовому ринку частину акцій, що вільно обертаються. Така форма використання дивідендів вимагає згоди акціонерів.

Для оцінки ефективності дивідендної політики акціонерного товариства використовують наступні показники:

1. чистий прибуток, що припадає на одну просту акцію;

2. дивіденди на одну просту акцію;

3. дивідендний дохід простої акції;

4. капіталізований дохід;

5. загальна дохідність простої акції;

6. коефіцієнт дивідендних виплат;

7. ставка доходу на оплачений капітал;

8. коефіцієнт «ціна/прибуток на 1 акцію».

Порядок розрахунку показників ефективності дивідендної політики наведено в табл. 8.2.

Таблиця 8.2

Показники ефективності дивідендної політики

Найменування показника	Алгоритм розрахунку та позначення	Економічна сутність
Чистий прибуток на акцію (ЧПА)	, ЧП — чистий прибуток за аналізований період; - сума дивідендів за привілейованими акціями; - середньорічна кількість простих акцій в обігу; - прибуток для власників простих акцій	Показує, скільки чистого прибутку приходиться на одну просту акцію
Надходження грошей на одну просту акцію	, - прибуток для власників простих простих акцій Ам – амортизаційні відрахування - середньорічна кількість простих акцій в обігу	Показує розмір чистого грошового потоку, що приходиться на одну просту акцію
Дивіденди на одну просту акцію ДА	ФВД — фонд виплати дивідендів за простими акціями («маса» дивідендів); - середньорічна кількість простих акцій в обігу	Показує розмір дивідендів, що приходиться на одну просту акцію
Дивідендний дохід простої акції ДДА	де ДА - поточний дивіденд на одну акцію, виплачений грошима; — ринкова ціна (курс) акції на початок звітного періоду	характеризує розмір доходу, отриманий акціонерами на кожну гривню, вкладену в акції
Капіталізований дохід підприємства КД	та — ринкова ціна акції відповідно на початок та кінець звітного періоду	Характеризує зміну ринкової ціни акції за звітний період
Загальна дохідність простої акції (дохідність вкладень) ЗД	та — ринкова ціна акції відповідно на початок та кінець звітного періоду, ДА - поточний дивіденд на одну акцію	Характеризує загальну дохідність вкладень акціонера
Коефіцієнт дивідендних виплат (дивідендний вихід) КВ	, або ДА - поточний дивіденд на одну акцію, виплачений грошима; ЧПА — чистий прибуток акціонерного товариства в розрахунку на одну просту акцію; ФВД — фонд виплати дивідендів за простими акціями («маса» дивідендів); ЧП — чистий прибуток AT після погашення фіксованих зобов'язань	характеризує пропорції розподілу чистого прибутку (після погашення фіксованих зобов'язань) на виплату дивідендів та фінансування інвестиційних потреб
Ставка доходу на оплачений капітал СД	АКО — оплачений акціонерний капітал, ФВД — фонд виплати дивідендів за простими акціями	сумарна оцінка всіх дивідендних виплат і вкладеного акціонерного капіталу
Коефіцієнт «ціна / прибуток» на 1 акцію»	, ЧПА — чистий прибуток акціонерного товариства в розрахунку на одну просту акцію; – середнє значення ринкової ціни акції за аналізований період	Показує, на скільки адекватно ринок оцінює результати діяльності компанії та її перспективи

Поряд із дивідентною поліикою, підприємство формує емісійну політику підприємства як форму залучення власних фінансових ресурсів із зовнішніх джерел. Емісія цінних паперів – це встановлена в законодавчому порядку послідовність дій емітента з випуску й розміщення цінних паперів.

Основною метою емісійної політики є залучення на фондовому ринку необхідного обсягу власних інвестиційних ресурсів у мінімально можливі строки.

Розробка емісійної політики підприємства охоплює наступні етапи (рис. 8.6).

Рис. 8.6. Основні етапи формування емісійної політики підприємства при збільшенні акціонерного капіталу

Рішення про випуск акцій приймають засновники акціонерного товариства з наступним затвердженням його на Загальних зборах акціонерів. Розмір випуску не може перевищувати 1/3 розміру статутного фонду. Рішення про випуск акцій оформляється протоколом, котрий повинен мати дані, достатні для забезпечення обсягу прав власників цих паперів. Зокрема в протоколі зазначають мету випуску, види акцій, їхню номінальну вартість, порядок виплати дивідендів, порядок розміщення й викупу акцій тощо.

Цінні папери, випуск яких не було зареєстровано, не підлягають розміщенню. Реєстрація потрібна всім учасникам фондового ринку: емітенту – для відстеження руху і трансформації випущених ним цінних паперів; інвестору – для гарантії одержання доходу; державі – для контролю й регулювання; посередникам – для якісного виконання послуг, які вони надають. Процес первинного розміщення складається з кількох етапів, які можуть різнитися для різних видів та умов випуску цінних паперів. Ці етапи:

• прийняття емітентом рішення про випуск цінних паперів;

• реєстрація інформації про випуск цінних паперівта організація передплати на цінні папери (відкрите розміщення) або оформлення розміщення цінних паперів серед конкретних осіб (закрите розміщення);

• підбивання підсумків передплати або розміщення цінних паперів;

• реєстрація випуску цінних паперів;

• видача цінних паперів власникам та (або) реєстрація власника в системі реєстру власників іменних цінних паперів емітента.

Акції випускаються однакової номінальної вартості у розмірі статутного фонду акціонерного товариства або всієї вартості майна державного підприємства. Рішення про випуск акцій приймається:

при організації нового акціонерного товариства чи реорганізації старого підприємства в акціонерне товариство, у тому числі через приватизацію;

у разі додаткових випусків акцій акціонерним товариством.

Акціонерне товариство може випускати додаткові емісії, коли всі раніше випущені акції повністю оплачені не нижче їхньої номінальної вартості. У разі додаткового випуску акцій без реєстрації попереднього випуску усі договори купівлі-продажу акцій додаткового випуску вважають недійсними.

Цінні папери можуть пропонуватись для закритого та відкритого розміщення. При відкритому розміщенні коло власників обмежується тільки кількістю цінних паперів і заздалегідь визначити, хто їх придбає, неможливо.

При закритому розміщення цінні папери розповсюджуються у наперед визначеному колі юридичних та фізичних осіб. Як правило, це засновники акціонерного товариства. Процеси закритого та відкритого розміщення мають певні особливості. При закритому розміщенні відкрита передплата на цінні папери не проводиться, склад майбутніх власників визначається в момент прийняття рішення про випуск цінних паперів.

Концепція емісійної політики — це інформаційно-аналітичний матеріал, що містить характеристику різних варіантів емісійної політики даного підприємства чи організації, їхній порівняльний аналіз і обґрунтування вибору найбільш ефективного варіанта.

Зміст концепції емісійної політики підприємства специфічний і визначається багатьма факторами: особливостями емітента, цілями його емісійної політики, обмеженнями на випуск і розміщення його цінних паперів, що існують, рівнем ліквідності уже випущених цінних паперів і ін. Можна виділити кілька загальних вимог, яким повинна відповідати ця концепція.

По-перше, її розробка повинна бути пов'язана з загальною концепцією розвитку емітента, а представлені в ній цілі та умови проведення його емісійної політики, аналіз варіантів емісії виходити з цілей і задач розвитку емітента наперспективу. Наприклад, потреба в ресурсах, які мобілізуються шляхом розміщення нових випусків цінних паперів, повинна визначатися виходячи з інвестиційних програм емітента.

По-друге, концепція повинна містити аналіз сформованого стану ринку цінних паперів емітента, тенденцій зміни структури його акціонерного капіталу і рекомендації з проведення раціональної емісійної політики (підтримка ліквідності власних акцій, їхній листинг, організація придбання емітентом власних цінних паперів і ін.).

По-третє, у концепції повинні бути охарактеризовані цілі емісійної політики і її основні обмеження. До числа таких обмежень для багатьох приватизованих підприємств відноситься збереження в результаті розміщення випуску акцій частки держави в статутному капіталі емітента. Іншими обмеженнями можуть бути одержання визначеного емісійного доходу, рівень ціни розміщення цінних паперів, що випускаються, збереження у керівництва емітента контрольного пакета акцій і ін.

По-четверте, концепція повинна містити розгорнутий опис і порівняльний аналіз декількох варіантів здійснення емісій, що можуть розрізнятися за багатьма ознаками, зокрема, по послідовності емісій, їх обсягам, по видах і категоріям (типам) цінних паперів, що випускаються, стратегії розміщення емісій.

При значній потребі емітента в інвестиційних ресурсах доцільне проведення не однієї емісії, а певної їх кількості. Така емісійна політика дозволяє розтягти тривалість розміщення цінних паперів, що випускаються, на кілька років, врахувати при підготовці і здійсненні кожної наступної емісії досвід розміщення попередньої, використовувати різні способи розміщення і випускати цінні папери різних видів і категорій.