4. Головний член односкладних речень

У системі простого речення маємо конструкції, у яких функціонує тільки один головний член речення. Цей головний член не передбачає взаємопов'язаного з ним іншого головного члена, тобто він не є ні підметом, ні присудком. Його називають недиференційованим головним членом, а речення, в яких він виступає,— односкладними.

Головний член односкладних речень — їх граматичний Центр, предикативна основа. Він має такі диференційні формальні і семантичні ознаки: а) входить у формально-синтаксичну структуру односкладних речень як їх єдиний головний член; б) виражає предикативний (модально-часовий) стосунок змісту односкладного речення до дійсності; в) являє собою синтаксичну вершину односкладних речень, тобто є абсолютно незалежним головним членом; г) співвідноситься з «новим» (ремою) або нечленованим на рему й тему компонентом при актуальному членуванні речення; д) переважно співвідноситься з предикатом у семантико-синтаксичній структурі речення; е) співідноситься з присудком або підметом двоскладного речення; е) виражається спеціалізованими формами — безособовими дієсловами, предикативними прислівниками, називним відмінком іменника тощо.

За морфологічною природою всю сукупність форм головного члена односкладних речень можна об'єднати у три типи — дієслівний, іменниковий і прислівниковий, напр.: Прохолодою повіяло з лісу (М. Стельмах) ; Мимо Ягорової хати бігти. Миколі до саги, мимо солом'яного дідового палацу (О. Гончар); Високі сосни. Серпень. Спека (І. Муратов); Затишно дітям у пазусі казок (Л. Костенко). Як бачимо, у структурі односкладних речень головний член співвідноситься або з присудком, або з підметом двоскладного речення. Наявність головного члена, співвідносного з присудком двоскладного речення, становить загальну особливість дієслівних і прислівникових односкладних речень. Уведення підмета перетворює односкладне речення на двоскладне й надає йому нових семантичних відтінків, пор.: Пахне квітами — Пахнуть квіти; Матері сумно — Мати сумна. Наявність головного члена, співвідносного з підметом двоскладного речення, є типовою особливістю іменникових односкладних речень. Уведення присудка змінює таку односкладну конструкцію у двоскладну, пор.: Ось і верби — Ось і верби журно схилили свої віти над річкою.

Прибічники традиційного вчення про члени речення вважають, що дієслівний головний член односкладних речень охоплює чотири основні форми: 1) дієвідмінювані дієслова, окремі форми яких спеціалізовані на вираженні відтінків суб'єктного значення в означено-особових, неозначено-особових і узагальнено-особових односкладних реченнях: Дивлюся на берізоньку в зажурі (Д. Павличко); В Замисловичах рятували перелітних птахів (В. Земляк); Згаяного часу і конем не доженеш (Народна творчість); 2) безособові дієслова (або особові дієслова, вжиті в безособовому значенні): Вечоріє. Наче сизий килим, тінь лягла на море (І. Франко); Пахне в'ялою травою, квітами (О. Довженко); 3) предикативні форми на -но, -то: Всі взолочено віконця (П. Тичина); / скільки хмільної тривоги налито В дзвінку прохолоду ночей (І. Муратов); 4) інфінітив: Де сховатися од вітру? (П. Тичина); Школярських днів нам не забуть ніколи (А. Малишко).

Іменниковий головний член односкладних речень виражається двома відмінками — називним і кличним, які засвідчують, як і у двоскладному реченні, деяку синтаксичну близькість. В односкладних реченнях називний відмінок формує номінативні речення, а кличний — вокативні, напр.: Замерзлий полустанок... Ліс... І знов поля... (М. Рильський); — Донечко! Маріє! (О. Довженко).

У сукупності односкладних речень поширюються конструкції, головний член яких є предикативним прислівником. Предикативні прислівники виражають модально-часове значення за допомогою дієслів-зв'язок типу бути, ставати, здаватися, напр.: Чутно плескіт у струмочку (Леся Українка); Далеко видно простори лісів, ланів, лук (К. Гордієнко); Од далекого світла внизу здавалось іще темніше (М. Коцюбинський).

Формально-синтаксичні особливості дієслівних, іменникових і прислівникових головних членів речення грунтуються на їх семантичній своєрідності. Головний член односкладних речень звичайно виражає стан. Це відбивається також на його сполучувальних можливостях. Зокрема, співвідносний із присудком головний член може поширюватися керованими ним другорядними членами. Специфічною іменниковою залежною формою в таких реченнях виступає давальний відмінок із суб'єктним значенням, що значеннєво відповідає називному відмінкові, у функції підмета у двоскладних реченнях, пор.: Дитині не спиться — Дитина не спить; Дівчині весело — Дівчина весела.

Використана література:

1. Вихованець І. Р. Граматика української мови. Синтаксис: Підручник.— К., Либідь, 1993.— 368 с.

2. Вихованець І. Р. Нариси з функціонального синтаксису української мови. К., 1992. С. 35—36.

3. Іваницька Н. Л. Двоскладне речення в українській мові. К-, 1986. С. 16—27.

4. Кадонцева Л. О. Українська мова: Синтаксис простого речення. К.. 1985. С. 5—92.

5. Мельничук О. С. Розвиток структури слов'янського речення. 1966. С. 116—190.