3.2. Присудок

За формальною та семантичною складністю і роллю в реченні жоден член речення не може зрівнятися з присудком. Дія граматичних категорій присудка охоплює все речення в цілому й визначає його специфіку.

Присудок є головним членом двоскладного речення, який вказує на модально-часову характеристику носія предикативної ознаки, перебуває у двобічному (предикативному) зв'язку з підметом й виражається спеціалізованими для присудкової функції дієслівними формами.

У ширшому висвітленні присудок має такі диференційні семантичні і формальні ознаки: а) входить у структурну схему речення як його головний член; б) дає модально-часову характеристику носія предикативної ознаки; в) у типових випадках співвідноситься з «новим» (ремою) при актуальному членуванні речення; г) співвідноситься з предикатом у семантико-синтаксичній структурі речення; д) виражається спеціалізованою формою — часово-способовими дієслівними формами; е) перебуває у двобічному (предикативному) зв'язку з підметом; є) поєднується з підметом способом (формою) предикативного зв'язку — координацією; ж) займає типову позицію після підмета. З-поміж цих ознак найважливішою виступає модально-часова характеристика предмета. Модально-часовий план полягає в тому, що ознака предмета думки може бути подана як дійсна (у теперішньому, минулому та майбутньому часі), можлива чи бажана. Крім модально-часових значень, семантика присудка містить ще два компоненти: а) типове (мовне) значення — вказівку на дію, процес, динамічний стан, якість тощо; б) мовленнєву модифікацію типового значення, передавану лексичним значенням конкретних слів.

В історії синтаксичної науки обгрунтовано два принципи виділення типів присудка. Перший принцип грунтується на морфологічній природі присудкової форми, другий — на способі вираження модально-часових значень. За морфологічними параметрами усю сукупність присудкових форм можна об'єднати у два типи — дієслівний і іменний присудки. Дієслівний присудок позначає дію, процес, динамічний стан, а іменний — статичну ознаку. Залежно від способу вираження модально-часових значень присудок поділяють на простий, складений і подвійний (складний).

Відповідно до морфологічних засобів вираження у простому присудкові розрізняють власне-дієслівний і вигуково-дієслівний присудки. Простий власне-дієслівний присудок — найтиповіша форма присудка двоскладного речення. Особові форми дієслова, виражаючи значення часу і способу та здійснюючи синтаксичний зв'язок з іншим головним членом — підметом, найбільшою мірою пристосовані до виконання функції присудка. Простий власне-дієслівний присудок виступає у формах теперішнього, минулого й майбутнього часу, а також у формах наказового та умовного способу, напр.: Приходить тато з роботи (В. Винниченко); Карпати потонули в тишині (Д. Павличко); Десь в чертогах світознання Ми свавільно, Безроздільно Будем жити без загину (Г. Чупринка); Ой ви, білі лебедоньки, голосні пісні, Ви літайте, ви шугайте в рідній стороні! (М. Рильський); Він оддав би їх [золоті роги] за стебло єдине... (Д. Павличко). Простий присудок може бути виражений вигуково-дієслівними формами типу хап, скік, стук, які в тексті набувають характеру дієслова минулого часу доконаного виду з відтінком інтенсивності дії: А я теє зайченятко — хап за хвіст! (І. Нехода); Наша кішка — в ліжко скік! (Н. Забіла); Олень знову стук та стук (Д. Павличко). Еквівалентом особового дієслова може стати інфінітив: Цап крутнувсь, зіп'явсь на дибки, /... тікать, задравши хвіст (С. Олійник).

Дієслівний складений присудок має дві частини: основну й допоміжну. Лексико-семантичну основу присудка становить інфінітив повнозначних дієслів. Допоміжна частина охоплює особові форми модальних і фазових дієслів (або прикметники з модальним значенням), які доповнюють лексичне значення присудка й виражають його модально-часове значення. Допоміжні модальні дієслова могти, уміти, зуміти, сміти, намагатися, мусити, мати й подібні вказують на можливість, бажаність і необхідність дії, процесу чи стану: В майстернях — ось де, виявляється, Що може душу сколихнуть рабу? (Л. Костенко); Оперезати світ могли б ми терням (Д. Павличко); Мовчати вміє ніч (Д. Павличко); Великі поети не вміють писати віршів (Л. Костенко); Ніхто не сміє зупинити нас (Л. Костенко); Трудитись має кожен, як бджола (Д. Павличко). Допоміжні фазові дієслова починати, заходжуватися, братися, стати, продовжувати, закінчувати, кінчати, кидати, переставати, припиняти та інші позначають початок, продовження і кінець дії, процесу чи стану: Я сивіти почав у двадцять п'ять Од тої хати, од скорботи тої (І. Драч); Яворницький, нічого не відповівши, заходився зачиняти важкі двері собору (О. Гончар); Всі, завмерши, продовжували, не зводячи очей, дивитися на двері (Г. Тютюнник), Тим часом Федір Іванович кінчив ув'язувати мотузком пакунок (А. Головко). Модальні предикативні прикметники повної, рідше короткої форми спроможний, здатний, схильний, зобов'язаний, змушений, повинен, ладен, рад та інші, як і модальні дієслова, виражають модальну модифікацію дієслівного складеного присудка: / може, тільки ця бурхлива маршова ніч здатна була викликати Брянського на одвертість (О. Гончар); Про дідуся хлопець щовечора ладен їм розповідати (О. Гончар). У зв'язку з тим, що предикативні прикметники не мають формальних засобів вираження дієслівних категорій, час і спосіб у цьому різновиді дієслівного складеного присудка передає дієслово-зв'язка бути.

Граматична традиція зараховує до сукупності форм дієслівного складеного присудка не кожне поєднання дієвідмінюваної форми з інфінітивом. У дієслівному складеному присудку інфінітив має позначати дію, процес чи стан тієї самої істоти і предмета в позиції підмета, що й дієвідмінювана форма дієслова, пор.: Ніхто не смів розповісти йому про друга і Усі прохали його розповісти про друга (усі прохали, а він має розповісти). Такий інфінітив називають суб'єктним, а інфінітив, що стосується дії, процесу і стану іншої порівняно з дієвідмінюваною формою істоти чи предмета,— об'єктним. Об'єктний інфінітив не вважають частиною дієслівного складеного присудка, а кваліфікують як другорядний член речення. Дієслівні складені присудки слід відрізняти також від простих, які мають при собі додатки або обставини мети, виражені інфінітивом, напр.: Дід любив спати під дубом (О. Довженко); Біля криниці коні напувать Спинились ми (М. Рильський). У першому реченні інфінітив спати використано у функції додатка, у другому реченні інфінітив напувать — у функції обставини мети. Як бачимо, до дієслівного складеного присудка зараховують тільки поєднання інфінітива з дієсловами абстрактного значення, якими є допоміжні модальні і фазові дієслова. Отже, згідно з граматичною традицією дієслівний складений присудок являє собою аналітичну єдність на позначення дії, процесу і стану, модифікованих у модальному чи фазовому плані.

Значно більшу різноманітність морфологічного вияву порівняно з дієслівним складеним присудком має іменний складений присудок, виражений іменем будь-якої форми (за винятком кличного відмінка іменників) у сполученні з особовими формами дієслова-зв'язки. Повнозначне слово (ім'я) є основним елементом іменного складеного присудка, дієслово-зв'язка сигналізує про вживання імені /присудковій функції та вказує на час і спосіб. До власне-зв'язок належать дієслова-аналітичні морфеми бути, становити, являти собою, які позбавлені лексичного значення. Зв'язкову функцію виконують і невласне-зв'язки ставати, виявлятися, залишатися, лишатися, зоставатися, робитися, називатися, іменуватися, зватися, вважатися, здаватися, видаватися та інші, які надають присудкові додаткових лексичних відтінків.

Найчастіше в ролі іменної частини складеного присудка вживаються прикметники, дієприкметники та іменники. Лексико-морфологічний тип предикативного імені впливає на вибір форми іменної частини, тобто залежно від того, іменник чи прикметник (або еквіваленти прикметника) входять до іменного складеного присудка, ми використовуємо відповідну відмінкову і прийменниково-відмінкову форму в іменній частині. З-поміж різноманітних відмінкових і прийменниково-відмінкових форм в іменній частині складеного присудка велике поширення мають називний, орудний і знахідний безприйменниковий відмінки, а також знахідний із прийменником за, які є спеціалізованими формами для вираження іменникового присудка. Називний, орудний і знахідний із прийменником за можуть уживатися в однакових лексичних умовах. Вибір однієї з трьох форм зумовлюється специфічною їх семантикою: називний вказує на постійну ознаку суб'єкта, орудний і знахідний із прийменником за використовуємо тоді, коли треба підкреслити непостійну або нехарактерну ознаку суб'єкта, напр.: Дід Захарко був коваль (О. Довженко); Восени Віталик буде студентом (О. Гончар); Павло Гейбо залишився за провідника (Ю. Яновський). Певний вплив на розподіл основних присудкових форм іменника має характер дієслова-зв'язки. Зокрема, при нульовій зв'язці іменна частину виступає у формі називного відмінка, а із зв'язками типу ставати, виявлятися, залишатися, лишатися, зоставатися, робитися, називатися, іменуватися, вважатися — переважно у формі орудного відмінка: / кожен стук — життя міцного знак, Життя земного, простого, як подих (М. Бажан); Поезія — це завжди неповторність, якийсь безсмертний дотик до душі (Л. Костенко); Слово Шевченкове й Франкове, художні шедеври нашої класики хай стануть для вас взірцем і мірилом (О. Гончар); Гори стали справжнім випробом для армійських коней (О. Гончар) ; Мій дід теж Матвієм звався (М. Стельмах). Називний відмінок уживається також Для вираження присудкової ознаки порівняння, сполучаючись із елементами типу як, наче, неначе, мов, немов (за наявності або відсутності дієслова-зв'язки): Спомин був як блискавка (М. Рильський); В нас назви сіл — як кремінь на ударі, Як молотами куті якорі (А. Малишко); Дід Горобець мовби кремінь (М. Чабанівський). Із зв'язками становити, являти собою вживається іменна частина складеного присудка у формі знахідного відмінка іменників: М'який ліризм становить особливу рису байок Глібова (М. Рильський).

Прикметники в іменному складеному присудкові виявляють набагато більшу порівняно з іменниками інертність щодо закономірностей розподілу відмінкових форм. Навіть напівповнозначні дієслова-зв'язки ставати, виявлятися, залишатися, лишатися, зоставатися, робитися, називатися, іменуватися, зватися, вважатися, здаватися тощо, які виступають вирішальним фактором майже абсолютного вживання орудного відмінка іменників, не мають такої ваги у випадках, коли роль іменної частини складеного присудка виконують прикметники. Через те з орудним відмінком присудкових прикметників при напівповнозначних зв'язках конкурує називний відмінок, пор.: Ніщо не здається перебільшеним (О. Довженко); Одначе тоді доти залишилися майже цілими (О. Гончар); Купина зблизька виявляється значно вищою (Ірина Вільде); Очі загорілись і стали великі та круглі (А. Головко); Губи зробилися відразу білі (П. Хоткевич); мабуть, тільки через це я лишився живий, пройшовши стільки світів, куючи залізну троянду (Ю. Яновський).

Позицію іменної частини у формі називного відмінка іменників може займати інфінітив, з яким нерідко перебуває в симетричному стосунку інфінітивний підмет, що також заміщає називний відмінок іменника, напр.: Кохати — нові землі відкривати (І. Драч).

Ускладнена модель іменного складеного присудка поєднує в собі структуру дієслівного складеного (допоміжні модальні дієслова і прикметники, зрідка також фазові дієслова) та іменного складеного (Іменна частина з властивими їй дієсловами-зв'язками) присудків:Що може бути прекраснішим за усміх дитини? (О. Гончар); Вона, Малуша, повинна була бути саме такою (С. Скляренко); Справа починала бути поганою (М. Коцюбинський).

Отже, іменний складений присудок є різновидом складеного присудка, який виражає ознаку предмета думки і складається з іменної частини й дієслова-зв'язки як показника граматичних категорій часу та-модальності.

Подвійний присудок складається з двох повнозначних слів: дієслів переважно із значенням руху, діяльності або стану і найчастіше прикметників та дієприкметників: Він повернувся того вечора з роботи невеселий (Григір Тютюнник); Сава Андрійович стоїть засмучений (О. Довженко). Позиція підмета в таких структурах визначається окремо як щодо першого, так і щодо другого компонента подвійного присудка. Нерідко подвійний присудок, відмежовуючи його від іменного складеного, називають складним.

Розгляд типів присудка показує, що безсумнівним досягненням традиційного вчення про члени речення стало проникнення в сутність присудка. Тут акцентовано на двох його диференційних ознаках: 1) присудок є носієм предикативності (комплексної категорії, що об'єднує категорії часу й модальності); 2) присудок є головним членом, який взаємодіє з підметом та узгоджується з ним. Подальшим кроком було вчення про типи присудка, яке варто вважати провісником парадигматичного підходу до класифікації речень.