Зміни у класовій структурі населення

Через скасування кріпосного права й розвиток капіталізму в Україні почалися зміни в соціально-класовій структурі населення.

Селянство — перестало бути однорідною масою, почалося його розшарування. На кінець XIX ст. 60 % селян складали бідняки, які в середньому мали 4 десятини землі на двір. 25 % складали селяни-середняки (до 8 десятин), 15 % — заможні селяни (15 десятин землі). Частина селянства через безземелля переселилася на Північний Кавказ, у Сибір, на Далекий Схід.

Пролетаріат — його кількість різко зросла (з 93,5 тис. у 1859 р. до 1 480 тис. у 1897 р.) за рахунок селян, що розорилися, і міської дрібної буржуазії. Особливостями становища українського пролетаріату були тяжкі умови праці (робочий день тривав по 12–14 годин на добу, мізерна зарплата і т. д.), величезна частка некваліфікованої праці, скрутні житлові умови, найвища у світі концентрація пролетаріату на великих підприємствах, швидкий чисельний ріст.

Дворянство — залишалося найбільш привілейованим станом (поряд із духівництвом), але почало занепадати; кількість дворян та їхня могутність поступово йшли на спад (розорення в нових капіталістичних умовах, неможливість конкуренції з капіталістичними підприємствами і т. п.).

Буржуазія — відбувалося зростання як її кількості, так і капіталів. Склад цього класу постійно поповнювався за рахунок потомствених буржуа (колишні селяни, що заснували мануфактури й з 1861 р. стали особисто вільними), дворян, що обуржуазилися, заповзятливих селян, купців, іноземців. Найбільш відомими представниками буржуазії в Україні були: у харчовій промисловості — Терещенко, Харитоненки, Римаренко, Симиренко та ін.; у металургії — брати Рудченки, Голуб, Булацель та ін.; власниками шахт і рудників були — Шевченко, Кривко, брати Іщенки, Ясюкевич та ін. Але в основному велика буржуазія складалася з неукраїнців.