17. Економічний розвиток українських земель. Формування ринкових відносин

Особливості розвитку капіталізму в сільському господарстві

Падіння кріпосництва дало поштовх розвитку капіталізму в сільському господарстві й промисловості.

Сільське господарство ішло прусським шляхом, при якому поміщицьке землеволодіння залишилося пануючим на селі. Відбувалося повільне переведення цих господарств на капіталістичні рейки. Майже відсутньою була економічна конкуренція в селі, тому що малоземельні селянські господарства не могли конкурувати з великими поміщицькими маєтками.

У сільському господарстві діяли дві системи господарювання:

· капіталістична система, при якій замість примусової праці селян застосовувалася вільнонаймана праця за договором із використанням сільгосптехніки, добрив та ін.;

· відробіткова система, що майже повністю нагадувала колишні феодальні повинності (наприклад, панщину), але відрізнялася від них тим, що селянин був особисто вільним і працював зі своїм інвентарем на полі поміщика.

Таким чином, лише з 80-х рр. XIX ст. більш прогресивна капіталістична система стала переважати над відробітковою.

Почалося піднесення сільського господарства, що проявилося в поступовому зростанні врожайності, збільшенні площі посівних земель (за рахунок оранки степових районів), у зміні структури вирощуваних культур, у збільшенні асортименту використовуваних сільгоспмашин, застосуванні добрив.

Розвиток капіталізму привів до відносного аграрного перенаселення в Україні, і через малоземелля почалося переселення селян до Криму, на Північний Кавказ, Сибір, Далекий Схід та інші райони. У 80–90-ті роки XIX ст. з України переселялися сотні тисяч людей щорічно.

Зберігалися феодальні пережитки в сільському господарстві, що стримували його розвиток: поміщицьке землеволодіння, відрізки і малоземелля селян, що змушували їх іти на важких умовах у кабалу до поміщика, неповна власність тимчасово зобов’язаних селян на землю (вони могли передати її в спадщину, здати в оренду, але не могли продати), станова нерівноправність населення.

Певним виходом зі скрутного економічного становища для багатьох українських селян була участь в сільськогосподарчій кооперації (артілях, споживспілках тощо), які намагаються запровадити в цей період передові громадські діячі Росії та України.

Особливості розвитку капіталізму у промисловості

Зростали три стадії розвитку капіталістичного укладу промисловості:

· дрібнотоварного виробництва (селянські промисли: наприклад, виробництво саней, возів, серпів, гончарне виробництво та ін.), при якому один виробник робив усе від початку до кінця;

· капіталістичної мануфактури (поділ праці при збереженні ручної праці, зберігався майже в усіх галузях промисловості до її витіснення фабрикою);

· капіталістичної фабрики (машинного виробництва — переважало в нових промислових районах — Донбасі, Криворізько-Донецькому регіоні та ін.).

Найбільш перспективною формою була капіталістична фабрика, перехід до якої від мануфактури почався в 30–40-ві роки й завершився у 80-ті роки XIX ст. (промисловий переворот).

Активно розвивалася така галузь промисловості, як цукроваріння: перша цукроварня з’явилася в Україні в 1822 р., а завдяки вдосконаленням у техніці обробки сировини у 1891 р. 153 великі українські цукроварні давали імперії 207 млн. пудів цукру. Цукрові заводи в основному концентрувалися на Правобережжі. Найвідомішими цукровими магнатами були графи Бобринські, династія заводчиків Терещенків тощо.

Крім традиційних галузей промисловості з переробки сільгосппродукції в Україні почала формуватися найбільша вугільно-металургійна база Росії, тому що в Донбасі знаходилися найбільші в європейській частині Росії поклади вугілля. Поруч, у Наддніпрянщині, видобувалися залізні, марганцеві та інші руди, достатня кількість трудових ресурсів, побудовані до того часу залізниці створювали зручності транспортних перевезень. Вкладення іноземного капіталу й технічна допомога Заходу при сприянні царизму також пояснюють бурхливе зростання металургійної промисловості України. Найбільшими шахтами з видобутку вугілля були Лисичанська, Корсунська, Голубівська та ін. Центром видобутку залізної руди став Кривій Ріг, марганцю — Нікополь, металургійні заводи були побудовані в Юзівці (Донецьк), Олександрівську (Запоріжжя), Катеринославі та інших містах.

Бурхливий розвиток капіталізму в промисловості вів до концентрації виробництва, яка в Україні на кінець XIX ст. була вищою, ніж у провідних західних країнах (у 1890 р. — половина робітників України концентрувалися на великих підприємствах, що мали 500 і більше робітників. У ті ж роки в США — лише третина).

Приплив іноземного капіталу: у 60–70-ті рр. XIX ст. він направлявся в основному на будівництво залізниць; з 80-х рр. іноземний капітал вторгається у важку промисловість (гірничодобувну, металургійну, машинобудування і т. д.) Основний потік іноземного капіталу йшов переважно з чотирьох країн — Англії, Франції, Бельгії та Німеччини.

Незважаючи на бурхливий економічний розвиток, Україна разом із Росією в технічному й економічному плані відставала від Заходу, що пояснюється пізнішим вступом на шлях капіталізму (в Англії буржуазна революція відбулася в середині XVII ст., у Франції — наприкінці XVIII ст.), наявністю залишків кріпосництва, що стримували приплив вільної робочої сили й розвиток капіталізму, браком кваліфікованих кадрів — інженерів, механіків, конструкторів і т. д., великою часткою ручної праці.