Список використаних джерел:

1. Тиунов О.И. Об особенностях общепризнанных принципов и норм международного права // Международное право XXI века. Под ред. В.Г Буткевича. – К.: Промінь, 2006. – С. 141-157.

2. Цимбрівський Т. С. Історія становлення принципу непорушності кордонів у міжнародному праві / Т. С. Цимбрівський // Вісник Львівського університету. Серія міжнародні відносини. – 2007. – Вип. 22. – С. 181 – 187.

3. Муравский В.А. Принцип нерушимости государственнuх границ в системе европейской безопасности: Автореф. дисс. ... канд. юрид. наук. – К., 1980. – 24 с.

4. Helsinki Final Act 1 August 1975, Organization for Security and Co-operation in Europe [Електронний ресурс]. – Режим доступу: www.osce.org/ru/mc/39505.

5. Hiden, John; Vahur Made, David J. Smith (2008). The Baltic question during the Cold War. Routledge. p. 209; ISBN 0-415-37100-7.

6. Конституція України. – Х.: ТОВ «Одіссей», 2010. – С. 4.

7. Про державний кордон України: Закон України від 04.11.1991 № 1777-XII (з наст. змінами) [Електронний ресурс]. – Режим доступу: portal.rada.gov.ua.

Особливості гарантій виконання судових рішень для реалізації права на справедливий судовий розгляд Коруц у.З.

аспірант Київського університету права НАН України

Виконання рішень Європейського Суду з прав людини є специфічним правовим інститутом, відмінним від механізмів, передбачених для виконання рішень національних судів, а також для визнання та виконання на території України рішень іноземних судів, іноземних недержаних установ, і в силу міжнародних зобов’язань, передбачених Конвенцію про захист прав та основоположних свобод людини, наддержавного статусу цього органу, встановлено особливі механізми щодо виконання його рішень [ 1] .

Рішення Європейського Суду з прав людини на користь заявника не має практичного значення в тому випадку, якщо не існує реального механізму виконання такого рішення [2, с. 285 ] .

Слід відзначити, що виконання рішень Європейського суду з прав людини має неабияке значення не лише стосовно захисту прав людини в конкретному випадку, але й запроваджує механізми для покращення існуючих механізмів захисту прав людини в цілому.

Виконання рішень Європейського суду з прав людини передбачає [3, с. 468]:

• виплату відшкодування, передбаченого в рішенні ЄСПЛ, заявнику;

• вжиття додаткових заходів індивідуального характеру;

• вжиття заходів загального характеру.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» рішення Європейського суду є обов'язковим для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції.

Проте явно негативним свідченням стану виконання рішень Європейського суду є оприлюднення Європейським судом з прав людини інформації про невиконання Україною 95% прийнятих ним за позовами українців рішень. Згідно даних, наданих Комітетом міністрів Ради Європи, органу, який стежить за виконанням рішень Європейського Суду 900 рішень, по суті, продовжують перебувати на контролі. З них 736 рішень підпали під «посилений контроль». Більшість рішень, прийнятих щодо України, досі залишаються невиконаними.

Окрім того, Європейський Суд у 2009 році виніс «пілотне рішення «Юрій Миколайович Іванов проти України», яке набуло статусу остаточного 15 січня 2009 року. Цим рішенням Європейський суд зобов’язав державу, зокрема, невідкладно – не пізніше ніж упродовж одного року від дати, на яку це рішення набуває статусу остаточного запровадити ефективний засіб юридичного захисту (або комплекс таких засобів), який би забезпечив адекватний та достатній захист від невиконання або затримки у виконанні рішень національних судів, за виконання яких вона несе відповідальність [4, c. ].

Необхідність прийняття закону, який би містив гарантії щодо забезпечення виконання судових рішень набуває особливої актуальності у контексті Резолюції Парламентської Асамблеї Ради Європи № 1516 від 2.10.2006, в якій розкритикували Україну, а також три інші держави, за неприйнятні затримки з виконанням рішень Європейського суду з прав людини і поінформувала про свій намір позбавити парламентську делегацію України права бути присутньою в Асамблеї у разі невжиття Україною відповідних заходів упродовж шести місяців.

Необхідність розробки вказаного закону пов’язана з тим, що положення чинного національного законодавства не відповідають вимогам статті 124 Конституції України щодо обов’язковості виконання рішень суду, а також статей 6 та 13 Європейської конвенції про захист прав та основних свобод людини. Стаття 6 закріплює право на справедливий судовий розгляд, зокрема гарантує право особи на виконання рішення, винесеного на її користь протягом розумного строку. А стаття 13 Конвенції гарантує право кожному, чиї права і свободи, викладені у Конвенції порушуються на ефективний засіб юридичного захисту, який би забезпечував зокрема, відшкодування за порушене право.

Такими були передумови прийняття у червні 2012 року та набуття чинності 1 січня 2013 року Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень»

У пояснювальній записці до закону зазначено, що внесення запропонованих змін до чинного законодавства дозволить Україні належним чином виконувати рішення Європейського суду з прав людини з виплати українським громадянам компенсацій. Особливості положень зазначеного закону полягають у наступному. Перш за все, відповідно до цього Закону, Україна гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов'язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є:

- державний орган;

- державні підприємство, установа, організація

- юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється згідно із законодавством

По-друге, у разі, якщо рішення суду про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи не виконано протягом 6 місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, його виконання тепер здійснюватиметься за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

У разі якщо Державна казначейська служба України протягом 3 місяців не перерахувала кошти за рішенням суду про їх стягнення, крім випадку, зазначеного в частині 4 статті 4 цього закону, стягувачу виплачується компенсація в розмірі 3% річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Нещодавно Вищий адміністративний суд України інформаційним листом від 9.01.2013 р. № 28/12/13-13 на підставі п. 4 ч. 1 ст. 32 Закону «Про судоустрій і статус суддів», роз'яснив головам апеляційних судів окремі аспекти застосування ч. 1 ст. 267 КАС відповідно до якої суд після ухвалення судового рішення в адміністративній справі має право зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про його виконання. Контроль за виконанням судового рішення здійснюється судом першої інстанції шляхом зобов'язання надати відповідний звіт. У разі його неподання суд має встановити новий термін для направлення такого звіту та накласти штраф [5].

Крім того, слід зазначити, що Парламентська асамблея Ради Європи рекомендує Україні створити національний орган, який буде відповідати за виконання рішень Європейським Судом з прав людини. Про це йдеться у висновках проекту резолюції ПАРЄ. У документі зазначено, що держави-учасники разом із ЄСПЛ і Комітетом міністрів несуть «основну відповідальність» за ефективне застосування на національному рівні Європейської конвенції з прав людини. Також рекомендується розглянути питання про створення національного органу, відповідального «винятково за виконання рішень суду». Крім цього, національні парламенти мають брати активну участь у реалізації цих рішень і, зокрема, у виявленні структурних недоліків.

Необхідно відмітити, що виконання судового рішення, в тому числі щодо державного органу чи підприємства завжди потребувало значного часу та ресурсів, причиною того є неплатоспроможність боржника, відсутність активів, введений мораторій чи відсутність механізмів стягнення.

Хоча у графі «Забезпечення виконання рішень суду, що гарантовані державою» додатку 3 «Видатки державного бюджету на 2013 рік» Закону України «Про Державний бюджет України на 2013 рік» від 06 грудня 2012 року передбачено тільки 153 921 600,00 гривень.

Сподівається, що з вступом у законну силу даного Закону, практичні моменти його реалізації будуть сприяти ефективному виконанню рішень національних судів, забезпечать врегулювання порядку субсидіарної відповідальності держави за зобов’язаннями окремих суб’єктів та процедури регресної вимоги держави до осіб, діяння яких призвели до такої відповідальності.