Список використаних джерел:

1. Александров М. К. Экспертиза на следствии и суде / М. К. Александров, Н. В. Терзиев. – М.: Юрид. изд., 1947. – 64 с.

2. Россинская Е. Р. Судебная экспертиза в гражданском, арбитражном, административном и уголовном процессе / Е. Р. Россинская. – М.: Норма, 2005. – 656 с.

3. Шляхов А. Р. Судебная экспертиза: организация и проведение / А. Р. Шляхов. – М.: Юридическая литература, 1979. – 168 с.

4. Клименко Н. І. Поняття та особливості судово-експертної діяльності / Н. І. Клименко, Н. О. Коміссарова // Экспертное обеспечение правосудия: проблемы теории и практики. Материалы научно-практической конференции. – Симферополь: ДиАйПи, 2006. – С. 29-35. – С. 32.

5. Клейнман А. Ф. Основные вопросы теории доказательств в советском гражданском процессе / А. Ф. Клейнман. – М., Л.: Изд-во АН СССР, 1950. – с. 72. – С. 55.

6. Судова експертиза: нормативно-правове регулювання та наукові коментарі: Навчально-довідковий посібник. – Х.: ТОВ «Одіссей», 2004. – 448 с. – С. 4.

7. Лилуашвили Т. А. Экспертиза в советском гражданском процессе / Т. А. Лилуашвили. – Тбилиси: Меиниереба, 1967. – 216 с. – С. 8.

8. Криминалистика: Учебное пособие / А. В. Дулов, Г. И. Грамович, А. В. Лапин и др.; Под ред. А. В. Дулова. – Мн.: НКФ «Экоперспектива», 1996. – 415 с. – С. 374.

9. Михайлов В. А. Назначение и производство судебной экспертизы в стадии предварительного расследования: Учебное пособие / В. А. Михайлов, Ю. П. Дубягин. – Волгоград: ВСШ МВД РФ. – 1991. – 260 с. – C. 3.

10. Закон України «Про судову експертизу» від 25 лютого 1994 року № 4038-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 28. – Ст. 232.

11. Закон України «Основи законодавства України про охорону здоров’я» від 19 листопада 1992 року № 2801-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 4. – Ст. 19.

12. Закон України «Про психіатричну допомогу» від 22 лютого 2000 року № 1489-III // Відомості Верховної Ради України. – 2000. – № 19. – Ст. 143.

Експертиза у змагальному судочинстві Шумаєв д.Г.

аспірант Донецького юридичного інститута МВС України,

лаборант кафедри кримінального права та процессу

Донецького національного університета

Кримінальним процесуальним кодексом України, який прийнятий Верховною Радою 13.04.2012 р., запроваджується змагальність сторін (ст. 22). Відповідно до цього принципу сторони кримінального провадження отримують рівні права на збирання та подання до суду клопотань, скарг, речей, документів, інших доказів, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених Кодексом. Слід зазначити, що джерелом доказів у кримінальній справі визнано висновок експерта (ст. 84 п. 2). У чисельних обговореннях нового КПК України зустрічається позиція щодо допустимості «незалежної» чи «альтернативної» експертизи. Посиланнями на п. 2 ст. 243 обґрунтовується можливість залучення інституту приватних експертів у кримінальному судочинстві як засобу забезпечення змагальності сторін. У зв’язку з розбіжністю думок щодо місця експертизи в системі доказів за новим КПК актуальним вбачається дослідити можливість призначення експертизи у змагальному кримінальному провадженні.

Метою даних тез є конкретизація умов проведення експертизи у змагальному кримінальному процесі, а також надання рекомендацій з ефективної участі експертів у судовому провадженні.

У вчених існують різні погляди на принцип змагальності у кримінальному судочинстві. В об’єктивному розумінні змагальність означає дослідницький процес, що сприяє повному та об’єктивному дослідженню обставин справи. Навпаки, в утилітарному розумінні змагальності суд не вирішує питання, яка із сторін займає об’єктивно істинну позицію, а тільки встановлює, хто із них перемагає у двобої. Тобто відбувається відхід від об’єктивної істини на користь істини формальної, вірогідної, юридичної [2].

Слід зазначити, що у юридичній літературі відсутній єдиний підхід до визначення змісту засади змагальності. Так, М. С. Строгович у структурі її змісту виділяє чотири елементи: відокремлення обвинувачення від суду; процесуальне становище обвинувача та обвинуваченого як сторін; процесуальну рівноправність сторін; активне, самостійне становище суду відносно сторін [3, с.149-150]. Наведені думки щодо змісту принципу змагальності дозволяють стверджувати, що у його структурі доцільно виділяти три основні елементи: 1) чітке розмежування функцій обвинувачення, захисту і вирішення справи; 2) процесуальну рівноправність сторін; 3) процесуальне становище суду. Ми підтримуємо позицію, що принцип змагальності належить до гарантій правосуддя і є інструментом об’єктивного вирішення справи. Із такого погляду виходить вимога щодо активної участі кожної сторони у дослідженні доказів з метою встановлення об’єктивної істини. В кримінальному провадженні змагання сторін стає методом дослідження доказів та забезпечує об’єктивність судового рішення. Ми обираємо інтерактивну модель взаємодії сторін у кримінальному процесі [4, с.116]. Така модель відображає циркулювання інформації між суб’єктами судочинства, спільний характер фонових знань учасників взаємодії, активну позицію суду, зворотній зв’язок у взаєминах сторін. Відповідно до цієї моделі процесуальні суб’єкти повинні усвідомлювати мету участі у змагальному процесі як встановлення об’єктивної істини у справі. До початку судового розгляду представники сторін мають вивчати матеріали справи у повному обсязі для забезпечення взаєморозуміння під час її актуалізації у судовому засіданні.

Таким чином, доказова інформація у судовому провадженні набуває значення фонових знань, якими володіють суд і представники сторін. Однак, на підставі ст.ст. 69, 243, 244 КПК виникає думка, що результати експертизи можуть бути приховані стороною, якщо вони її не влаштовують, або якщо сторона до початку проведення дослідження розуміє, який буде експертний висновок. На наш погляд, це не відповідає об’єктивному характеру істини в змагальному судочинстві.

Слід зазначити, що згідно п 3 ч. 5 ст. 69 кримінального процесуального кодексу, «якщо дослідження пов’язане з повним або частковим знищенням об’єкта експертизи або зміною його властивостей, експерт повинен одержати на це дозвіл від особи, яка залучила експерта». Тобто з’являється перепона до проведення альтернативної експертизи, тому що об’єкт дослідження може бути змінено або знищено взагалі. Аналіз норм кримінального процесуального кодексу свідчить, що будь-яка сторона може призначити експертизу та передати матеріали для дослідження. Таким чином, відсутність можливості провести альтернативне дослідження руйнує принцип «змагальності сторін» та стає підставою для виключення результатів експертизи із масиву доказів у справі. Якщо результати експертизи не увійшли до масиву доказової інформації, спільної для всіх суб’єктів кримінального процесу, то таке звужує обсяг об’єктивних підстав для прийняття вірного рішення судом. Ми бачимо два шляхи вирішення цієї проблеми.

До першого шляху можна віднести покладання обов’язку на експерта, щодо повідомлення про можливе руйнування об’єкта або зміни його властивостей. Експерт повинен перед проведенням дослідження отримати письмову згоду усіх сторін на таке дослідження. Також уможливлюється направлення процесуальними сторонами своїх експертів у комісію для проведення дослідження даного об’єкта. Однак треба зауважити, що отримання згод сторін для проведення дослідження, по-перше, не належить до компетенції експерта; по-друге, взагалі відсутній механізм фіксації угод між сторонами про спільне призначення експертизи; по-третє, це не відноситься до процесуальних функцій експерта; по-четверте, експерт не уявляє інтересів сторін у справі.

Другим шляхом вирішення вказаної проблеми можна назвати такий. Після призначення експертизи експерт повинен письмово сповістити замовника, що призначає експертизу, про можливе руйнування об’єкта. Він не проводить експертне дослідження, доки сторона, яка призначила експертизу, не надасть письмову згоду інших сторін про направлення інших експертів у комісію. К перевагам такої позиції потрібно віднести, по-перше, те, що стороні, яка призначає експертизу, відомі всі учасники провадження; по-друге, виключається можливість проведення дослідження без згоди заінтересованих учасників судового провадження; виключається можливість несанкціонованої руйнації об’єкта дослідження; по-третє, завдяки тому, що згоди буде збирати сторона, яка призначила експертизу, то буде ефективно використовуватися час усіх учасників провадження. Слід зазначити, що другий варіант вирішення проблеми, на нашу думку, є оптимальнішим.

Оглядом експертної практики нами встановлено, що розбіжності, які виникають у висновках експертиз, проведених за єдиним завданням, можуть об’єктивно виникати лише за неспівпадінням вихідних даних (речових доказів, матеріалів, а також зразків). Таким чином, виключаємо із розгляду розбіжності за рахунок застосування різних методик дослідження, оскільки використані експертні методики проходять атестацію у встановленому законом порядку. Тобто навіть відсутність можливості провести альтернативне дослідження не буде приводом для того, щоб виключити експертизу із доказів у справі. Також уможливлюється для процесуальних сторін активно керувати призначенням та ходом експертизи.

Слід зазначити, що результати експертизи мають бути в повному обсязі опановані судом та сторонами. Інакше стає можливим приховування результатів експертизи, як і іншої інформації доказового значення, але таке не відповідає принципу повноти судового розгляду справи. Тому експерти не можуть представляти будь-яку сторону в кримінальному провадженні. Встановлювана експертизою доказова інформація доповнює об’єктивну картину події, яка розглядається судом. Результати експертизи однаково застосовуються сторонами для відстоювання своєї позиції та повною мірою слугують досягненню об’єктивної істини в судовому провадженні.

Таким чином, змагальність експертизи в кримінальному провадженні визначається такими чинниками: по-перше, рівними правами щодо призначення експертизи та можливості підготовки питань для дослідження; по-друге, включенням всіх результатів експертиз до масиву доказової інформації у справі (в тому числі й експертиз, замовлених стороною захисту, але не підтверджуючих її позицію). Пропонуємо внести зміни п 3 ч. 5 ст. 69 та викласти його у такій редакції: «забезпечити збереження об’єкта експертизи. Якщо дослідження пов’язане з повним або частковим знищенням об’єкта експертизи або зміною його властивостей, експерт повинен припинити дослідження та негайно повідомити про це особу. яка залучала експерта, та продовжити дослідження після того, як особа передасть експерту письмові згоди усіх сторін, які мають право призначати експертизу». Скасувати в новому КПК України норму про отримання результатів експертизи тільки стороною, яка її призначила. У разі виявлення експертом розбіжностей у вихідних даних, що поступили від різних замовників експертизи, перевіряти їх на відповідність механізму події, що розслідується (розглядається судом), застосовуючи експертні технології.

На даний проміжок часу ці рекомендації слід вважати оптимальними, але їх подальша розробка в умовах розвитку законодавства та судової експертології безумовно надасть позитивний вплив на процедуру встановлення об’єктивної істини у справі.