Список використаних джерел:

1. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 30.05. 1997 № 8 «Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах» // Постанови Пленуму Верховного Суду України у кримінальних справах. – К.: Видавничий дім «СКІФ», 2008.

2. Усіков І.П. Рекомендації по призначенню психофізіологічних експертиз на поліграфі (детекторі брехні). – К. : Українське бюро психофізіологічних досліджень, 2012.

3. Шаповалов В.О. Cудово-психологічна експертиза відеоматеріалів слідчих дій .- К. : Українське бюро психофізіологічних досліджень, 2012.

Вербалізація і верифікація в контексті проведення слідчих (розшукових) дій Ващук о.П.

к.ю.н., доцент кафедри криміналістики

Національного університету «Одеська юридична академія»

В практичній діяльності в процесі розслідування злочинів слідчий постійно стикається з необхідністю встановлення істини, що спонукає його на пошук і впровадження нових методів усунення неправди та встановлення і доведення правди у кримінальному провадженні. Процесуальним засобом збирання та перевірки доказів – є проведення слідчих (розшукових) дії, спрямованих на отримання (збирання) доказів або перевірку вже отриманих доказів у конкретному кримінальному провадженні. Підставами для проведення слідчої (розшукової) дії є наявність достатніх відомостей, що вказують на можливість досягнення її мети [1, с. 223]. Фіксація хода і результатів слідчої (розшукової) дії є одним з етапів проведення слідчої дії та елементом процесу збирання доказів.

При проведенні слідчих (розшукових) дій мова займає вагоме місце при сприйнятті, фіксації, впорядкуванні відображенні даних, одержаних у процесі їх проведення. Закономірним є виникнення протидії, коли має місце надання недостовірної інформації, а саме неправдивої з боку будь-якого учасника кримінального провадження з тими, хто бажає з'ясувати та довести істину щодо злочину. В цій боротьби стають у пригоді знання методів і прийомів криміналістичної тактики щодо розслідування злочинів. Варто зазначати, що давання неправдивих показань не легка справа, не кожна особа здатна до цього на «належному рівні сприйняття іншою». В процесі обмірковування і побудови моделі своїх неправдивих показань особі доводиться виконувати набагато більше розумових операцій з постійною фіксацією своєї уваги на інформації, що ґрунтуються на обмані. Відбувається процес роздвоєння свідомості, де виникає дисбаланс між правдою і неправдою, порушується психічна гармонія особистості, підвищується напруга процесу запам’ятовування, як результат – ускладнення адекватного і критичного сприйняття, осмислення, відображення подій, оскільки штучно створені асоціації збільшують уявну пам'ять за короткий термін. В цьому випадку для слідчого постає завдання верифікувати показання особи, яка каже неправду.

Отже, верифікація:

• етимологічно – переконання у вірогідності [1, с. 223];

• у праві – метод перевірки та встановлення достовірності фактичних даних за допомогою емпіричних засобів, з використанням логічних мисленевих і фактичних доказів;

• за формою прояву – це спілкування слідчого з іншими учасниками слідчої (розшукової) дії (з урахуванням: статі; віку; освіти; службового, соціального і професійного становища; політичних і релігійних переконань; відбування покарання; інше);

• у процесі проведення слідчої (розшукової) дії – психологічні основи проведення [2];

• окремий метод пізнавальної діяльності, при застосуванні прийомів якого професійний рівень слідчого і успіх у веденні діалогу ґрунтується на знаннях криміналістики, психології, природничих, технічних і інших наук, в залежності від особи злочинця, злочину, інше.

Неправдиві показання створюють несприятливу ситуацію у справі, як результат – це одна з форм протидії слідству [3, с. 137-145], а боротьба з нею залежить від того, наскільки слідчий опанує психологічними закономірностями поведінки учасників слідчої (розшукової) дії та зуміє проникнути в їх мотиваційну сферу з метою одержання правдивих показань. Для цього слідчий повинен володіти комплексом інформації про психологічні, біологічні, фізіологічні, соціальні, суспільні, моральні характеристики допитуваного. В процесі застосування прийомів верифікації завданнями слідчого є також з'ясування причин та умов, що породжують неадекватне відтворення дійсності, визначення якісно-кількісного співвідношення між правдивим і неправдивим, достовірним і недостовірним.

Разом з тим при проведенні слідчих (розшукових) дій слідчий отримує різні види інформації, в тому числі невербальні, природно зумовлені ознаки мови – міміка обличчя і жести тіла, які постійно супроводжують мовне спілкування і певною мірою відтворюють істинну реакцію особи на сприйняту інформацію. Але згідно чинного законодавства України, такі емоційно-психологічні реакції особи, викликані зовнішніми і внутрішніми, суб’єктивними і об’єктивними чинниками, не підлягають фіксуванню у процесуальному документі при проведенні слідчої (розшукової) дії. Такі реакції особи лише тоді будуть мати доказове значення невербальних засобів комунікації, як носіїв інформації, коли в Кримінальному процесуальному кодексі України буде встановлено, що фактичні дані (тобто докази) встановлюються показаннями свідка, потерпілого, підозрюваного, обвинуваченого мовними засобами спілкування зі змістовним навантаженням інших форм комунікацій. При проведенні слідчих (розшукових) дій, в яких існує можливість отримання неправдивих показань необхідно застосовувати додаткові засоби фіксації: аудіозапис, відеозапис тощо, для фіксації невербальної інформації і захисту отриманих доказів від застереження про застосування під час проведення слідчої (розшукової) дії примусу з боку особи, яка проводить допит.

Доказове значення має інформація, що сприйнята, зафіксована, впорядкована, відображена мовними засобами, тобто вербально, можливо з використанням технічними засобів і пристосувань, з метою встановлення істини, викриття і притягнення до відповідальності винних. За Кримінальним процесуальним кодексом України застосування прийомів верифікації при проведенні слідчих (розшукових) дій не заборонено.

Вибір конкретних тактичних прийомів [4] верифікації про проведенні слідчої (розшукової) дії залежить від:

• категорії кримінального провадження;

• предмета посягання;

• особи злочинця;

• особи потерпілого;

• кола обставин, що підлягають встановленню у кримінальному провадженні;

• слідчої ситуації.

Прийоми верифікації, які наводяться у науковій і методичній літературі в процесі проведення слідчих (розшукових) дій спрямовані на:

• недопущення неправди в показаннях;

• викриття неправди;

• усунення наслідків надання неправдивих показань.

Предметом верифікації при проведенні слідчих (розшукових) дій є елементи криміналістичної характеристики. По суті, слідчі (розшукові) дії як «діалог» являють собою усне звукове мовлення з використанням мовних засобів і наявних структурних елементів як учасники кримінального провадження, а письмова мова протоколів слідчих (розшукових) дій як універсальна знакова система фіксації усного мовлення, котра достовірно відтворювати зміст «діалогу».

Вміння планувати та організовувати проведення слідчої (розшукової) дії важливий елемент тактики [5]. Незалежно від наявності теоретичних проблем систематизації тактичних прийомів у криміналістиці, прийоми верифікації потребують подальшого дослідження та впровадження у практичну діяльність слідчого.

Отже, верифікація – це дієвий метод тактики слідчої (розшукової) дії, що становить індивідуальну інформаційну взаємодію його учасників, в якій реалізується діяльність слідчого щодо встановлення істини у кримінальному провадженні.