Список використаних джерел:

1. Міняйло Н. Умови та причини транснаціональної організованої злочинності / Н. Міняйло // Науковий вісник Чернівецького університету. – 2010. – №533. – С. 120-124.

2. Кудрявцев В.Н. Социальные причины организованной преступности в России / В.Н. Кудрявцев // Организованная преступность и коррупция. – № 1. – 2000. – С. 16–17.

Напрям 9. Кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза; оперативно-розшукова діяльність Сучасні тенденції використання спеціальних знань у кримінальному провадженні Ахтирська н.М.

к.ю.н., доцент, головний науковий співробітник

відділу науково-методичного забезпечення діяльності

Вищої кваліфікаційної комісії суддів України

Національної школи суддів України

Кримінальний процесуальний кодекс України докорінно змінив систему кримінального судочинства України та став орієнтиром подальшого реформування правової системи, зокрема, процесуального законодавства, системи правоохоронних органів, судів з метою найефективнішого забезпечення захисту конституційних прав і свобод людини та громадянина.

Значних змін зазнали й підходи до використання спеціальних знань обізнаних осіб як джерела доказу, що надає сторонам кримінального провадження значно ширших можливостей застосування у доказуванні інституту судових експертиз.

На реалізацію одного із загальних принципів кримінального процесу – змагальності сторін, що гарантує рівні права сторонам кримінального провадження у наданні такого доказу як висновок експерта. Згідно з КПК України експерта може залучати як сторона обвинувачення, так і сторона захисту.

Так, статтею 242 КПК передбачено, що експертиза проводиться за зверненням сторони кримінального провадження або за дорученням судді чи суду, якщо для з’ясування обставин, що мають значення для кримінального провадження, необхідні спеціальні знання. Окрім того, сторона обвинувачення залучає експерта за наявності підстав для проведення експертизи, у тому числі за клопотанням сторони захисту чи потерпілого (ст. 243). Крім того, сторона захисту має право самостійно залучати експертів на договірних умовах для проведення експертизи, у тому числі обов’язкової.

Поряд з тим експерт може бути залучений слідчим суддею за клопотанням сторони захисту у випадках та у порядку, передбачених ст. 244 КПК України.

Таким чином, під час судового розгляду в якості доказу може бути надано одночасно два висновки, які виконані різними експертами з одних і тих же питань, як за дорученням сторони обвинувачення, так і сторони захисту. Поряд з тим у разі залучення експерта стороною захисту самостійно або за її клопотанням слідчим суддею слід мати на увазі, що на вирішення експерту можуть бути поставлені й інші питання, які мають значення для кримінального провадження та судового розгляду і стосуються об’єктів дослідження та не вирішувались під час проведення експертизи, призначеної стороною обвинувачення. Така можливість забезпечує повноту дослідження усіх матеріальних об’єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи.

Суттєво змінено визначення поняття висновку експертизи та його змісту. Ст. 101 КПК України визначає, що висновок експерта – це докладний опис проведених експертом досліджень та зроблені за їх результатами висновки, обґрунтовані відповіді на запитання, поставлені особою, яка залучила експерта, або слідчим суддею чи судом, що доручив проведення експертизи.

Скасування дослідчої перевірки матеріалів про вчинення злочину вирішило багаторічну дискусію про можливість призначення експертизи до порушення кримінальної справи. Якщо раніше підставою для проведення експертизи була постанова органу дізнання та слідчого, яка виносилась після порушення криміналь6ної справи, то у новому процесі експертиза може бути призначена одразу ж після внесення інформації про кримінальне правопорушення в Єдиний реєстр досудових розслідувань.

В чинному КПК встановлено пряму заборону щодо проведення експертизи для з’ясування питань права (ч. 1 ст. 242). Раніше обмеження щодо проведення у кримінальному процесі правових експертиз мало лише рекомендаційний характер [1, с. 36]. Таким чином, законодавець врахував думку науковців, що вbрішення правових питань не потребує застосування спеціальних знань (наукових, технічних тощо) і є виключно компетенцією суду.

Однак, доцільно виокремити й певні недоліки в регламентації інституту судових експертиз.

По-перше, законодавець не визначив поняття первинної, повторної додаткової, комплексної та комісійної експертизи. На підставі аналізу чинних КПК країн СНД можна зробити висновок про те, що такий підхід є прогалиною, оскільки вказані країни чітко регламентували названі експертизи.

Згідно з ч. 2 ст. 332 КПК України суд має право своєю ухвалою доручити проведення експертизи експертній установі, експерту або експертам незалежно від наявності клопотання сторін кримінального провадження або потерпілого, якщо суду надані кілька висновків експертів, які суперечать один одному, а допит експертів не дав змоги усунути виявлені суперечності. Тобто за своїм змістом ця норма надає можливість суду призначити повторну експертизу, проте статус такої експертизи не визначено. Ця обставина є суттєвою прогалиною, оскільки не зрозуміло, які саме питання повинні бути поставлені на вирішення експертам та які об’єкти підлягають дослідженню.

По-друге, не визначеною є форма реалізації стороною захисту права самостійно залучати експерта. Зокрема, не зрозуміло, який документ у такому випадку буде підставою для проведення експертизи – доручення, заява, адвокатський запит чи інший документ, який повинен містити інформацію про особу, яка залучається у якості експерта, питання, що ставляться експерту, перелік матеріалів, що надаються для дослідження, попередження про кримінальну відповідальність тощо.

Сучасними напрямами використання спеціальних знань є застосування поліграфа та судово-психологічна експертиза відеоматеріалів слідчих дій. Так, Українським бюро психофізіологічних досліджень та безпеки розроблені Рекомендації по призначенню психофізіологічних експертиз на поліграфі (детекторі брехні) [2], в основу яких покладені результати 25 судових експертиз, висновки яких використані судами при постановлені вироків. Судово-психологічна експертиза відеоматеріалів слідчих дій – це психологічне дослідження вербальних та невербальних проявів під експертного, що зафіксовані на відеозаписі, метою якого є встановлення, чи наявні психологічні ознаки достовірності в його показаннях, чи він повністю обмовляє себе [3]. Дане дослідження доцільно проводити у випадках, коли підозрюваний зізнається у вчиненні кримінального правопорушення, а згодом відмовляється від власних показань, мотивуючи це психологічним та фізичним тиском. Для здійснення процедури дослідження та написання висновків за основу беруться мінімум два відеозаписи різних слідчих дій. Зміст цих відео стенографується. Дослідженню підлягає комунікативна взаємодія слідчого з особою, яка допитується. Стенограма зазвичай має значні відмінності від протоколу, який складає слідчий. Завдяки відеозапису спеціаліст може зафіксувати велику кількість вербальних, емоційних, мімічних, пантомімічних прояві, які мають діагностичне значення та можуть бути проінтерпретовані на основі сукупності зареєстрованих проявів.