Список використаних джерел:

1. Локк Д. Два трактата о правлении // Антология мировой политической мысли. –.С. 361, 365.

2. Бочкарев С.А. Уголовно-правовая охрана собственности: теоретико-инструментальный анализ – Автореферат на соискание учений степени кандидата юридических наук. – М., 2010. [Електронний ресурс]. Режим доступу: // http:// hse.ru/data/2010/11/25/12099205...

3. Кримінальне право України. Особлива частина: Підручник. (Ю.В. Александров, О.О. Дудоров, В.А. Клименко та ін.) / За ред. М.І. Мельника, В.А. Клименка. – К.: Юридична думка, 2004. – 656 с.

4. Шульга А.В. Объект и предмет преступлений, посягающих на собственность в условиях рыночных отношений и информационного общества [Електронний ресурс]. Режим доступу: // http:// famous-scientists.ru/list/935 .

5. В.Г. Кундеус Об´єктивні ознаки викрадення майна у злочинах проти власності [Електронний ресурс]. Режим доступу: // http://nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/vkhn... Кримінально-правова характеристика викрадення: автореферат дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: 12.00.08 / В.Г. Кундеус; Нац. ун-тет внутр. спр. – Х., 2004. – 19 с.

6. Елисеев С.А. Преступления против собственности по уголовному законодательству России (историко-теоретическое исследование). Автореферат на соискание ученой степени доктора юридических наук. – Томск, 1999 [Електронний ресурс]. Режим доступу: //www.dissercat.com/content/otvetstvennost-za-prestupleniya-protiv-sobstvennosti-s-priznakami

Насильницький грабіж як об’єкт наукового дослідження Тихонов в.А.

слухач магістратури факультету з підготовки

Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ

Науковий керівник: Шаблистий В.В., к.ю.н.,

доцент кафедри кримінального права та кримінології факультету з підготовки

Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ

Серед різних форм злочинних посягань на охоронювані законом блага, цінності та інші сфери життєдіяльності людей насильницький грабіж та розбій є одними із найнебезпечніших злочинів. Це зумовлено тим, що при їх вчиненні посягання на основний об’єкт здійснюється шляхом посягання на особу, тоді як, відповідно до ст. 3 Конституції України, людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю, а утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави. В реалізації цього обов’язку провідна роль належить правоохоронним органам взагалі та органам внутрішніх справ, зокрема. Тому вдосконалення правоохоронної діяльності як реальні кроки з гарантування прав і свобод людини передбачає застосування різнобічних заходів. Одним із пріоритетних заходів є вдосконалення кримінально-правового захисту людини від злочинів, до яких слід віднести такий злочин, як насильницький грабіж.

Питання кримінальної відповідальності за різні злочини проти власності розглядали у своїх роботах такі вітчизняні та зарубіжні вчені, як С.М. Алфьоров, М.І. Бажанов, В.С. Батиргареєва, Г.М. Борзенков, В.О. Владимиров, Л.Д. Гаухман, М.А. Гельфер, В.О. Глушков, В.Г. Гончаренко, О.О. Горішний, В.П. Ємельянов, М.М. Ісаєв, Л.М. Кривоченко, Г.А. Крігер, В.Г. Кундеус, Ю.І. Ляпунов, П.С. Матишевський, М.І. Мельник, М.П. Михайлов, М.І. Панов, І.С. Тишкевич та ін.

Разом з тим, питання кримінально-правової характеристики грабежу в сучасній літературі розглядаються переважно під кутом зору з’ясування об’єктивних та суб’єктивних ознак складу злочину. Характеристиці грабежу не як сукупності ознак складу злочину, а як злочину, як явищу реальної дійсності приділялося уваги замало, хоча ознаки складу злочину, що передбачає відповідальність за грабіж, і елементи злочину, що здійснюється в реальності, це досить близькі, але не тотожні категорії. Про це свідчать не тільки певні наукові розробки, але й правозастосовна практика.

Це потребує обміркування всіх нових аспектів проблематики, що розглядається, проведення досліджень з метою вироблення загальної характеристики грабежу як кримінально-правової категорії, а також встановлення співвідношення між ознаками складів злочинів, які передбачають відповідальність за грабіж, та елементами грабежу як злочину, вчинюваного в реальній дійсності.

Слід зазначити, що кримінальна відповідальність за грабіж має тривалу історію розвитку, яка проявляє дещо суперечливий характер, оскільки в одні періоди категорія «грабіж» мала один зміст, в інші – інший зміст, а в треті періоди в законодавстві взагалі не міститься категорії «грабіж», оскільки вона охоплюється іншою кримінально-правовою категорією. Таку ситуацію відбиває і стан сучасного кримінального законодавства різних країн світу.

Як показує вивчення історії розвитку та сучасного стану кримінального законодавства, зміст категорії «грабіж» завжди був неоднаковим залежно від співвідношення зі змістом таких споріднених категорій, як «крадіжка» і «розбій».

Щодо співвідношення змісту цих кримінально-правових категорій у світі існує три основні законодавчі концепції. О.О. Горіший до них відносить наступні.

Згідно з першою концепцією в законодавстві мають місце всі три категорії, які визначаються в цілому таким чином: крадіжка – це таємне викрадення (розкрадання, заволодіння, привласнення) чужого майна; грабіж – це відкрите викрадення (розкрадання, заволодіння, привласнення) чужого майна без насильства або з насильством, що не є небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого або з погрозою застосування такого насильства; розбій – це напад з метою викрадення (розкрадання, заволодіння, привласнення) чужого майна, поєднаний з насильством, небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого, або з погрозою застосування такого насильства.

Згідно з другою концепцією в законодавстві мають місце дві категорії – крадіжка та розбій, які визначаються в цілому таким чином: крадіжка – це таємне або відкрите викрадення (заволодіння, привласнення) чужого майна; розбій – це викрадення (заволодіння, привласнення) чужого майна, поєднане з насильством або з погрозою застосування насильства.

Згідно з третьою концепцією в законодавстві мають місце дві категорії – крадіжка та грабіж (пограбування), але їхній зміст співпадає зі змістом категорій «крадіжка» і «розбій», який існує в межах другої концепції. Тобто різниця між другою і третьою концепціями лише термінологічна, тому зміст поняття «розбій» у другій концепції співпадає зі змістом поняття «грабіж (пограбування)» у третій концепції [1, с. 10].

Український законодавець традиційно додержується першої концепції, що відбивається в усіх українських кримінальних кодексах – 1922, 1927, 1960 і 2001 р. Панування на теренах СРСР у 1947-1960 рр. згідно з Указами Президії Верховної Ради СРСР від 4 червня 1947 р. другої концепції було тимчасовим і здійснювалося у порядку прямої дії цих указів без внесення будь-яких змін та доповнень до кримінальних кодексів радянських республік.

З урахуванням положень вітчизняного та зарубіжного кримінального законодавства, ми повністю погоджуємося з О.О. горішим стовно того, що відома тріада «крадіжка», «грабіж», «розбій» охоплюється більш широкою кримінально-правовою категорією – «викрадення», тобто «грабіж» – це різновид викрадення [2, с. 141].

Отже, не дивлячись на достаню наукову розробенність питань кримінальної відповідальності за різні злочини проти власності, насильницький грабіж є достанньо актуальною темою наукового пошуку. Це пояснюється, в першу чергу, процесом реформування системи кримінальної юстиції України. Нові підходи до роботи правоохоронних органів та її оцінки зумоволюють й перегляд окремих пооложень кримінально-правової науки, зокрема щодо відмежування насильницького грабежу і розбою.