Список використаних джерел:

1. Уголовное право: Общая часть / Отв. Ред. Стрельцов Е.Л. – Х.: Одиссей, 2009, – С.32

2. Тиле А.А. Время, пространство, закон. – М.; Юрид. Лит-ра, 1965. – С. 107.

3. Уголовное право России: Учеб. Для вузов. – Т.1: Общ. Часть/ Под ред. А.И. Игнатова, Ю.А. Красикова. – М.: НОРМА, 2005. – 46.

4. Бондаренко Н.А. Международное и уголовно-правовые нормы о дейстии закона в пространстве // Актуальні проблеми держави та права. – Вип. 18. – О., 2—3. – с. 781.

5. Таганцев Н.С. Русское уголовное право: Лекции. Часть общая. – Т.1. – М., 1994. – С.129

6. Монтескье Ш. Дух законно. – СПб., 1990. – С.512

7. Шаргородский М.Д. Уголовный закон. – М., 1948. – С.233.

Основи порівняльного дослідження кримінального законодавства зарубіжних країн, що встановлює відповідальність за фальсифікацію виборчої документації

в контексті дотримання міжнародних стандартів

Колодін Д.О.

аспірант кафедри кримінального права

Національного університету «Одеська юридична академія»

Прагнення Україною до встановлення демократичних стандартів управління ставить високі вимоги щодо забезпечення волевиявлення народу, що відбувається через періодичні прозорі та чесні вибори, повинно бути основою діяльності усіх урядових структур. Адже вибори є одним із найголовніших механізмів реалізації влади у сучасній демократичній державі, які визнаються універсальним критерієм демократії [1].

Проблема захисту прав людини та громадянина за останні десятиліття стало об’єктом все більш широкого регулювання як у міжнародно-правових документах, так і в національному законодавстві окремих держав. Як слушно зазначає У. Гев’юк, вибори є інститутом, стосовно якого розроблені і визнані єдині універсальні міжнародні стандарти, які вказують на демократичне функціонування політичної системи [2].

При цьому задачами міжнародної діяльності в електоральній сфері було й залишається:

1) усунення нераціонального різноманіття видів регулювання в межах виборчого права на основі загальновизнаних міжнародних стандартів;

2) створення механізмів, що дають змогу взаємно контролювати і «вимірювати» якість такого регулювання;

3) створення й вдосконалення методів такого впливу на поведінку учасників відносин у цій сфері, тобто гармонізація національного законодавства.

Як слушно зазначає В. Круглашова, під міжнародними виборчими стандартами в об’єктивному сенсі розуміють систему обов’язкових норм міжнародного права, що стосуються закріплення і забезпечення реалізації у внутрішньому правопорядку держави універсального права громадян на управління державою та суміжних з цим прав.

В суб’єктивному сенсі ці стандарти слід розуміти як міжнародні зобов’язання держави законодавчо надати своїм громадянам передбачені міжнародними правовими нормами права і свободи, а також гарантувати їх реалізацію та забезпечення своїм внутрішнім законодавством [3].

Першоджерелами міжнародних виборчих стандартів є міжнародні угоди, договори й інші міжнародні юридичні документи, що впливають на політичні рішення.

Найважливішими договорами – основними міжнародними виборчими стандартами – є передусім ті, які були окреслені ООН або іншими регіональними організаціями. Загальні документи розроблено і прийнято зазвичай як результат переговорів і дипломатичного обміну досвідом, і вони мають високий ступінь підтримки на міжнародному рівні (наприклад, Всесвітня декларація прав людини, 1948 р.) або Міжнародна Конвенція із захисту цивільних і політичних прав людини, 1966 р.).

Регіональні документи, на яких базуються виборчі стандарти, були розроблені і прийняті такими регіональними організаціями, як Європейська Рада або Співдружність Незалежних Держав (наприклад, Європейська Конвенція із захисту прав людини й основних свобод, 1950 р. та її протоколи).

Недоговірні стандарти, так звані soft law документи, походять від заяв (декларацій), висновків, спільних положень, рекомендацій. Незважаючи на те, що ці документи поки не мають достатнього впливу на державну владу і не зобов’язані підкорятися їм, такі політичні угоди створюють міжнародні виборчі стандарти.

Недоговірні угоди містять: Резолюції Генеральної Асамблеї ООН і угоди, досягнуті регіональними організаціями, такі як документ Копенгагенської наради – конференції з людського виміру (1990) або Директива з виборів Венеціанської комісії, а саме – Кодекс правильної виборчої практики (2002).

Директива перераховує найважливіші елементи судового захисту виборчих прав:

1) виборці повинні мати право на оскарження результатів виборів і рішень, внесених ще до початку виборчого процесу;

2) оскарження мають бути розглянуті простими судами, спеціальним судом або конституційним судом, або ж виборчою комісією;

3) розгляд скарги повинен займати якомога менше часу;

4) процес має бути якомога простішим;

5) подання і розгляд скарг повинні бути чітко врегульовані законом;

6) скарга стосовно виборчого списку має розглядатися судами першої інстанції;

7) рішення після розгляду таких скарг мають бути доведені до громадськості, тобто опубліковані;

8) суб’єкти оскарження повинні мати право на анулювання результатів виборчого процесу;

9) в регіонах, де результати виборів були анульовані, мають відбутися повторні вибори.

Якщо згадувати в контексті нашого дослідження також і стандарти проведення чесних та прозорих виборів з одночасним проголошенням відповідальності за фальсифікацію виборів, можна згадати і Конвенцію про стандарти демократичних виборів, виборчих прав і свобод у державах-учасницях СНД, стаття 8 якої наголошує, що «особи та органи, діяльність яких спрямована на фальсифікацію підрахунку голосів, підсумків голосування і результатів виборів, на перешкоджання вільному здійсненню громадянином його виборчих прав і свобод, у тому числі у формі бойкоту або закликів до бойкоту виборів, відмови від виконання виборчих процедур або виборчих дій, повинні переслідуватися за законом» [4].

Отже, підсумовуючи викладене вище, варто наголосити, що в будь-якому демократичному державі правова регламентація виборів як сучасного інституту народовладдя повинна відповідати загальновизнаним принципам і нормам міжнародного права, що становить у сукупності міжнародні виборчі стандарти.

Що стосується країн, які є членами Ради Європи, то дотримання демократичних стандартів є першочерговою вимогою, що висувається до усіх держав-членів цієї організації. Вступу до Ради Європи передує глибоке вивчення стану демократії та всього національного законодавства, а також функціонування демократичних інститутів та судової системи [5].

Безумовно, питання встановлення та удосконалення кримінально-правової заборони фальсифікації виборчої документації є надзвичайно актуальними для нашої держави у сучасних соціально-політичних умовах. Тому на превелику увагу заслуговує зарубіжний досвід встановлення кримінальної відповідальності за фальсифікацію результатів виборчої документації з урахуванням міжнародних стандартів.

Ми впевнені, що цей компаративний аналіз буде надзвичайно корисним та цікавим для вітчизняного законодавця. Проте в сучасних умовах це дослідження повинно, передусім, спиратися на глибоке знання міжнародних стандартів проведення виборів.