Список використаних джерел:

1. Золотарьова М. К. Особливості адміністративно-правового статусу державних податкових інспекцій [Електронний ресурс] / М. К. Золотарьова // Форум права. – 2008. – №2. – С. 195-201. – Режим доступу до журн.: http://archive.nbuv.gov.ua/e-journals/FP/index.htm.

2. Про державний контроль за міжнародними передачами товарів військового призначення та подвійного використання: закон України від 20 лютого 2003 року №549-IV // Відомості Верховної Ради України (ВВР). – 2003. – №23. – С. 148.

3. Про Державну службу експортного контролю України: указ Президента України від 8 квітня 2011 року №448/2011.

4. Про затвердження Порядку здійснення державного контролю за міжнародними передачами товарів подвійного використання: постанова Кабінету Міністрів України від 28 січня 2004 року №86.

Напрям 8. Кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право Вимагання: деякі питання кваліфікації за Кримінальним кодексом України Cоловйова а.Б.

студентка юридичного факультету

Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Становлення в Україні громадянського суспільства та подальшої розбудови України як правової держави потребує особливої уваги до питань захисту прав людини, в тому числі захисту права власності.

Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися й розпоряджатися своєю власністю.

Серед багатьох видів злочинів проти власності окремої уваги заслуговує юридична конструкція вимагання.

Відповідно до ч. 1 ст. 189 КК України під вимаганням слід розуміти вимогу передачі чужого майна чи права на майно або вчинення будь-яких дій майнового характеру з погрозою насильства над потерпілим чи його близькими родичами, обмеження прав, свобод або законних інтересів цих осіб, пошкодження чи знищення їхнього майна або майна, що перебуває в їхньому віданні чи під охороною, або розголошення відомостей, які потерпілий чи його близькі родичі бажають зберегти в таємниці.

Кваліфікуючими ознаками вимагання є: 1) повторність; 2) вчинення його за попередньою змовою групою осіб; 3) вчинення його службовою особою з використанням свого службового становища; 4) вчинення вимагання з погрозою вбивства або заподіяння тяжкого тілесного ушкодження; 5) поєднання з пошкодженням або знищенням майна; 6) завдання значної шкоди потерпілому (ч. 2 ст. 189 КК); 7) поєднання з насильством, небезпечним для життя і здоров'я особи; 8) завдання майнової шкоди у великих розмірах; (ч. 3 ст. 189 КК) 9) завдання майнової шкоди в особливо великих розмірах; вчинення організованою групою; 10) поєднання із заподіянням тяжкого тілесного ушкодження (ч. 4 ст. 189 КК).

Об’єктом злочину у літературі з кримінального права називають або право власності [1, с. 376], у тому випадку коли дослідник дотримується концепції цінностей як об’єкта злочину або відносини власності, у тому випадку, коли дослідник дотримується концепції об’єкт злочину – суспільні відносини. [2,с. 352; 3, с. 124].

З об’єктивної сторони вимагання є складним злочином: дія плюс погроза насильством. Звернемо увагу на те, що потерпілими є або безпосередній адресат погрози або його близькі родичі. Отже, коло осіб суттєво звужено. Можливо твердити про те, що коло близьких осіб повинно визначатись самим потерпілим не потрібно. Однак, можливий і такий випадок, коли близький родич знаходиться з потерпілим у неприязних стосунках, і не є «близькою особою» у розумінні ст. 189 КК України.

Отже, в чинному КК України законодавець обмежив коло осіб яких може стосуватись погроза – це близькі родичі потерпілого. На наш погляд така новела є не зовсім виправданою, оскільки для потерпілого доля його друга чи жінки, з якою він має намір одружитися чи перебуває в інтимних стосунках, можуть бути так само важливі, як і близьких родичів.

Погроза застосування насильства – це психічний вплив на потерпілого з метою примусити його передати майно або погодитися на вилучення майна, або протистояння протидії з боку сторонніх осіб під час заволодіння майном. Такий вплив має бути реальним і містити у собі небезпеку для потерпілого. Погроза може виражатися словесно, жестикуляцією, демонстрацією будь-яких предметів для вчинення насильства.

Погроза – психічне насильство – повинна бути дійсною та реальною, тобто сприйматися потерпілим як така, що може бути виконана. Таке залякування спроможне вплинути на потерпілого і спрямувати вимушену поведінку в інтересах винного.

Реальність погрози при вчиненні вимагання не означає, що винний дійсно має намір обов’язково привести її у виконання. Достатньо, щоб винний гадав, що залякування, яке він застосовує, сприймається потерпілим як таке, що цілком може бути здійснене, і спроможне змусити його думати, що небезпека заподіяння шкоди, якою йому загрожують, може стати дійсністю, якщо він проігнорує вимогу вимагача.

Погроза має бути доведена до свідомості потерпілого.

Погроза при вимаганні не є чимось особливим з точки зору конструкції особливої частини злочину. Так, наприклад, при вчиненні грабежу фізичне та психічне насильство є засобом, який сприяє негайному заволодінню майном.

Відмежування вимагання від грабежу та розбійного нападу здійснюється за моментом заволодіння майном, характером і направленістю погрози. При грабежі і розбої погроза насильства або насильство застосовуються для придушення волі потерпілого і негайного заволодіння майном, при вимаганні погроза застосування насильства в майбутньому або застосування насильства – для отримання згоди передати майно винному «добровільно». Отримання майна при вимаганні не співпадає з моментом пред’явлення вимоги, а передбачається зі спливом певного терміну.

Отже, не зважаючи на досить традиційну юридичну конструкцію вимагання, залишаються проблемними деякі моменти. Зокрема, звужене коло потерпілих від злочину.