Список використаних джерел:

1. Митний кодекс України від 13 березня 2012 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua.

2. Митний кодекс України : Науково-практичний коментар / А. Т. Комзюк, О. О. Погрібний, Р. А. Калюжний та ін. – К. : Всеукраїнська асоціація видавців «Правова єдність», 2008. – 757 с.

3. Коментар до Митного кодексу України / За ред. П. В. Пашка, М. М. Каленського. – К. : Юстініан, 2004. – 736 с.

Адміністративна правосуб’єктність юридичних осіб Пасічник а.В.

к.ю.н., старший викладач кафедри кримінально-правових дисциплін

ДВНЗ «Українська академія банківської справи Національного банку України»

Категорія правосуб’єктність має загально-правове значення і використовується практично в усіх галузях права. Однак на відміну від загально-правового та цивільно-правового визначення правосуб’єктності, її адміністративно-правова дефініція розроблена в меншій мірі і може бути вдосконалена.

Переважна більшість науковців погоджуються, що правосуб’єктність складається з правоздатності та дієздатності [2, с. 139; 5, с. 93; 6, с. 209; 7, с. 6–9; 9, с. 12–25 та інш.]. Також вказується, що до складу поняття правосуб’єктність включається і деліктоздатність [2, с. 147; 4, с. 124; 7, с. 37 та інш.]. Таким чином ключем до формування поняття правосуб’єктності юридичної особи є встановлення змісту правоздатності, дієздатності та деліктоздатності.

Деліктоздатність у науці визначається як здатність нести юридичну відповідальність за порушення норм права [4, с. 90, 5, с. 124]. Під дієздатністю розуміється юридична здатність особи набувати та реалізовувати права і обов’язки, а також здатність нести юридичну відповідальність [2, с. 139; 4, с. 120 – 121; 5, с. 89; 7, с. 37 та інш.].

Однак не все так однозначно із визначенням правоздатності. Так, С.Н. Братусь під правоздатністю розуміє одночасно і здатність мати права та обов’язки, і безпосередньо самі права та обов’язки [3, с. 6]. Я.Р. Веберс і Н.В. Козлова ототожнюють правоздатність із суб’єктивним правом, із «правом на право» [4, с. 39–67; 7, с. 19]. Н.В. Вітрук, О.А. Красавчіков та Н.І. Матузов визначають правоздатність як суто здатність особи мати права та обов’язки [5, с. 89; 9, с. 22; 10, с. 82]. Вважаємо, що остання точка зору є більш обґрунтованою. Категорію правоздатності слід розглядати саме як юридичну здатність, а не як суб’єктивне право, оскільки навряд чи можна говорити про існування суб’єктивного права, котре не передбачено законодавством. А як відомо, визначення правоздатності (причому саме як здатності, а не як права) міститься лише в цивільному та кількох процесуальних галузях права. Також існують різні точки зору щодо характеру прав, які правоздатна особа може мати. Вказується, що правоздатність є абстрактною здатністю мати взагалі будь-які передбачені законодавством права (тобто бути суб’єктом права) [3, с. 5]. Інша ж точка зору полягає у тому, що під правоздатністю розуміється як абстрактна здатність мати права, так і здатність мати конкретні суб’єктивні права [4, с. 24–26; 7, с. 8–9]. Остання точка зору видається більш обґрунтованою. Таким чином, під правоздатністю слід розуміти юридичну здатність особи бути суб’єктом права та мати конкретні права і обов’язки.

В основному представники науки адміністративного права при формуванні визначення правосуб’єктності користуються вищевказаними напрацюваннями теорії права та окремих галузевих наук. При цьому адміністративно-правове значення поняттю правосуб’єктності надається за допомогою вказівки на адміністративно-правовий (інколи управлінській) характер прав та обов’язків [1, с. 193; 7, с. 113]. Вважаємо такий підхід в цілому вірним. Разом з тим існує потреба у його вдосконаленні, оскільки він не враховує особливості правосуб’єктності конкретної юридичної особи. Так, наприклад, суттєво буде різнитись адміністративна правосуб’єктність міністерства, комерційного банку у формі акціонерного товариства і звичайного товариства з обмеженою відповідальністю, хоча всі названі суб’єкти є юридичними особами, а останні два – ще і господарськими товариствами. Сучасні представники російської цивілістичної науки спробували виправити цей недолік. Так, Н.В. Козлова запропонувала під правоздатністю розуміти здатність юридичної особи мати ті права і обов’язки, що обумовлені правовою природою суб’єкта [7, с.19]. Однак (як було показано на прикладі) існують випадки, коли особи, що мають однакову правову природу, суттєво відрізняються за обсягом своєї правосуб’єктності. Виходячи з цього, вважаємо за потрібне запропонувати таке визначення адміністративної правосуб’єктності юридичної особи: це юридична здатність особи мати, набувати і реалізовувати обумовлені установчими та\або нормативними (компетенційними) актами адміністративні права і обов’язки, а також здатність нести адміністративну відповідальність.