Список використаних джерел:

1. Стан розвитку соціальної сфери села в сучасних умовах: Оксана Замора// [Електронний ресурс].-Режим доступу: http://archive.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Ecan/ 2011_8_1/pdf/zamora.pdf

2. Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарств: Закон України від 17.10.1990 // Відомості Вурховної Ради УРСР. – 1990.-№ 45.

3. Аграрне право України: Підручник // За редакцією О.О. Погрібного. – К.: Істина, 2004. – 448с.

4. Про затвердження Державної цільової програми розвитку українського села на період до 2015 року: Постанова КМУ від 19.09.2007 року // Офіційний вісник України. – 2007. – №73.

5. Аграрна реформа в дії: Програма розвитку АПК // Міністерство аграрної політики та продовольства України.

Напрям 7. Адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право Примус у податковому праві Андрєєва а.О.

студентка ІІІ курсу Інституту підготовки кадрів

для органів прокуратури України Національного університету

«Юридична академія України імені Ярослава Мудрого»

Сучасна держава є державою податковою, тобто вона встановлює режим оподаткування для різних суб'єктів права і прагне забезпечити правопорядок у даній сфері, використовуючи при цьому відповідну систему контролю. Але сучасна держава має бути і правовою державою. Якщо встановлені законодавцем правові норми ігноруються або виконуються неналежним чином, то держава (в особі її спеціальних органів і посадових осіб) має право застосувати до порушників заходи примусу.

З розвитком ринкових відносин в Україні формується нова система оподаткування. Прийняті законодавчі та інші нормативні акти встановлюють не тільки систему податків в Україні, порядок їх обчислення і сплати, а й заходи контролю за дотриманням норм податкового законодавства. Створені і функціонують контрольні органи, покликані забезпечити режим законності у податковій сфері. Для цього їм надані конкретні контрольні повноваження, у т. ч. і право здійснення заходів податкового примусу, застосування до платників податків – юридичних і фізичних осіб заходів юридичної відповідальності за порушення податкового законодавства.

Як зазначається в науковій літературі, основними формами впливу з боку держави на платників податків традиційно вважаються переконання та примус, що застосовуються при реалізації податкових правовідносин. Як слушно вказує В.В. Сергєєва, впливаючи на свідомість платників податків, переконання і примус стимулюють формування мотивів правомірної поведінки. Крім цієї спеціальної функції, переконання й примус виконують також загальноправові функції – правоохоронну (охорона податкових правовідносин від протиправних посягань) та виховну. Незважаючи на спільні функції та цілі, переконання й примус є самостійними методами, які шляхом використання різних специфічних форм впливають на поведінку платників податків, забезпечуючи виконання ними податкового обов’язку [1, с. 40].

Треба зазначити,що до проблем застосування примусу та переконання у сфері оподаткування досить часто звертаються науковці. Теоретичне обґрунтування понять «державний примус та переконання», «податково-правовий примус і переконання» зроблено в ряді наукових праць. Їх авторами є такі відомі вчені, як: С.С. Алексєєв, Д.М. Бахрах, Ю.П. Битяк, М.В. Карасьова, Ю.О. Крохіна, М.П. Кучерявенко, О.У. Латипова, В.В. Сергєєва, Н.А. Саттарова, Н.Ю. Пришва та ін. Не зважаючи на значні напрацювання науковців стосовно порушеного питання, у зв’язку з прийняттям Податкового кодексу України низка аспектів потребують відповідного переосмислення з урахуванням реалій сьогодення. Що являють собою примус та переконання у сфері оподаткування, яка їх правова природа, за допомогою яких засобів вони реалізуються при виникненні та розвитку податкових правовідносин – це лише декілька з актуальних питань, які потребують якнайшвидшої відповіді.

Треба вказати, що стосовно правової природи примусу та переконання серед науковців немає єдиного погляду. Так, В.В. Серьогіна характеризує переконання й примус як найбільш загальні та універсальні методи правового регулювання, що включають у себе різні способи державного впливу на суспільні відносини. Ця вчена акцентує увагу на тому, що недостатньо характеризувати переконання й примус тільки як методи державного управління [2, с. 7–8]. Однак навряд чи таку позицію можна підтримати. Так, традиційно в теорії права виокремлюють саме два методи правового регулювання – імперативний та диспозитивний. І ми з цим цілком погоджуємося. Інша річ, це те, які прийоми та засоби використовуються в межах конкретного методу правового регулювання, який є системним явищем. При цьому важливо підкреслити, що метод не можна зводити до одного прийому або способу регулювання, він охоплює багато сторін та елементів юридичних норм і правовідносин.

Сьогодні з упевненістю можна говорити про існування податково-правового примусу. На користь такої позиції свідчить і законодавче закріплення примусових засобів забезпечення виконання податкового обов’язку в Податковому кодексі України. Зважаючи на викладене, нам імпонує точка зору В.В. Сергєєвої, яка вказує, що під поняттям податково-правового примусу слід розуміти зумовлений методом правового регулювання податкових відносин особливий вид державного примусу, застосування спеціально уповноваженими державними органами примусових заходів до платників податків або інших зобов’язаних суб’єктів податкових правовідносин у разі порушення ними встановленого порядку виконання податкового обов’язку [5]. Таким чином, податково-правовий примус, зміст якого полягає в застосуванні уповноваженими суб’єктами відповідних заходів до зобов’язаних осіб податкових правовідносин, є різновидом державно-правового примусу [3].

Зважаючи на викладене, конструктивною вважаємо позицію тих науковців, які примус та переконання розглядають як методи управління. Зокрема, про таке твердить Д.М. Бахрах, наполягаючи, що переконання й примус є методами управління. Вони являть собою способи, прийоми, шляхи виконання управлінських функцій, практичного здійснення управлінських завдань, що стоять перед суб’єктами управління [2, с. 10].

Отже, як переконання, так і примус необхідно розглядати не як методи правового регулювання, а з позицій конкретних способів здійснення влади, за допомогою яких поведінка окремих членів суспільства спрямовується відповідно до встановлених у цьому суспільстві норм, що відображають його волю та інтереси [4,с. 10].

Таким чином, саме за рахунок переконання та примусу забезпечується відповідно до податково-правових норм реалізація податкових правовідносин. Однак, зважаючи на певні недосконалості в нещодавно прийнятому Податковому кодексі України, вважаємо вкрай важливим на етапі його вдосконалення закріплення вичерпного переліку примусових заходів та основних принципів їх застосування, а також детальну регламентацію процесуального порядку їх реалізації [6].