Список використаних джерел:

1. Балюк Г.І. Правова охорона і використання надр // Екологічне право України. Академічний курс: Підручник / За заг. ред. Ю.С. Шемшученка. – К.: Юридична думка, 2005. – С. 460-496.

2. Кірін Р.С. Право видобування корисних копалин [текст]: моногр. / Р.С. Кірін. – Д.: Національний гірничий університет, 2011. – 220 с.

3. Козьяков І. М. Прокурорський нагляд та державний контроль у сфері надрокористування // Вісник Прокуратури. – 2006. – № 2 (56). – С. 37-43.

4. Шем’яков О.П. Правове регулювання використання та охорони надр: Автореф. дис. канд. юр. наук: Харків: НЮАУ ім. Ярослава Мудрого, 2002.

5. Крупський Ю.З. Геологія та екологія видобутку нафти і газу / Ю.З. Крупський : навч. посібн. – Львів : Видавничий центр ЛНУ імені Івана Франка, 2010. – 212 с.

6. Євстігнєєв А.С. Правове регулювання дотримання екологічної безпеки при здійсненні спеціального використання нафтогазоносних надр в Україні / А.С. Євстігнєєв // Форум права. – 2011. – № 2. – С. 275-281.

7. Процько Я.І. Вплив нафти та нафтопродуктів на грунтовий покрів // Вісник Полтавської державної аграрної академії. – 2010. – № 2. – С. 189-191.

8. Илларионов С.А. Экологические аспекты восстановления нефтезагрязненных почв / С.А. Илларионов / Екатеринбург: УрО РАН, 2004. – 194 с.

9. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ JG1NN00A.html

10. Конституція України від 28.06.1996 № 254к/96-ВР // ВВР. – 1996. – № 30. – Ст. 141.

11. Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища»: від 25.06.1991 р., № 1264-ХІІ // ВВР України. – 1991. – № 41. – Ст. 546.

12. Кодекс України про надра: від 27.07.1994р. № 132/94-ВР // ВВР України. – 1994. – № 36. – Ст. 340.

13. Закон України «Про нафту і газ»: від 12.07.2001 р., № 2665-ІІІ // ВВР України. – 2001. – № 50. – Ст. 262.

Правові проблеми розвитку закладів культури клубного типу на селі Муржак а.С.

студентка магістратури І року навчання юридичного факультету

Національного університету біоресурсів і природокористування України

Значущим чинником якісного середовища життєдіяльності, який на практиці здебільшого знаходиться поза увагою не лише держави, а й населення, є наявність можливостей організованого відпочинку та культурно-мистецького самовираження сільського населення, що передбачає існування та гідне матеріально-технічне забезпечення відповідної інфраструктури, на селі представленої передусім масовими та універсальними бібліотеками і закладами клубного типу [1, с. 65 – 66].

За даними аналітичного огляду «Культурна політика в Україні» мережа державних закладів культури охоплює: 490 районних будинків культури, 419 міських будинків культури у невеликих містах, 24 обласних центри народної творчості, 14920 сільських клубів та будинків культури [2].

Варто наголосити, що у сучасному законодавстві відсутнє визначення закладу клубного типу, хоча раніше воно містилося у Примірному положенні Про клубний заклад, затвердженому Наказом Міністерства культури і туризму від 23 травня 2007 року №35 [3], так зокрема зазначалася, що «клубний заклад – це палац, будинок культури, клуб, народний дім, молодіжний центр, культурно-дозвіллєвий комплекс, будинок мистецтв, будинок фольклору, будинок народної творчості, інший заклад системи Міністерства культури і туризму України, діяльність якого спрямована на створення, розповсюдження та популяризацію культурних надбань» (п. 1.1 Примірного положення про клубний заклад ).

У довідковій літературі наведено таке визначення: «клубом” називають переважно культурно-просвітні уста­нови, що організовують дозвілля, сприяють вихованню, самовихованню, розвитку творчих здібностей [5, с. 324]. Сьогодні в науковій літературі клуб розглядається як багатофункціо­нальна дозвіллєва, культурно-просвітницька організація або установа, голо­вним завданням якої є забезпечення потреб населення в змістовному дозвіллі, сприяння самоосвіті та творчій реалізації особистості. З вище зазначеного можна зробити висновок, що поняття «заклад клубного типу» за своїм змістом ширше, ніж «клуб» [6, с. 177].

Варто зазначити, що неефективність управлінських механізмів та організаційно-методичного забезпечення діяльності найбільш територіально поширених на селі закладів клубного типу стимулювало подальше скорочення їх мережі. [1, с. 69]. Кризовий стан клубної справи позначився і на діяльності дитячих клубів, які у відповідності до Закону України від 22 червня 2000 р. «Про позашкільну освіту» [7] входять до системи позашкільної освіти України. В умовах що склалися, деякі з них змушені були припинити свою діяльність. З цього приводу заслуговує на увагу Указ Президента України від 28 січня 2000 р. №113 «Про додаткові заходи щодо запобігання дитячій бездоглядності» [8], у якому підкреслюється необхідність зміцнення та розширення мережі дитячих закладів культури, зокрема, клубних закладів для забезпечення індивідуальної та колективної творчості дітей, а також запобігання скороченню та ліквідації таких закладів (п.7).

Зважаючи на вищезазначене Верховною Радою України була прийнята Постанова «Про впровадження мораторію на закриття державних і комунальних закладів культури у сільській місцевості» від 8 лютого 2012 року №4356-VI [9], яка передбачає неприпустимим закриття державних і комунальних закладів культури у сільській місцевості і запроваджує мораторій до 2015 року на закриття державних і комунальних закладів культури у сільській місцевості (п. 1).

Позитивним зрушенням є те, що бюджетне фінансування культури зростає, хоча й запишається скромним за європейськими мірками. Частка культури в загальних видатках Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2012 рік» від 22.12.2011 № 4282-VI складала 0,58% (Додаток № 3 до вказаного Закону). Щодо місцевих бюджетів, то, наприклад, у Бюджеті Гайворонського району Кіровоградської області, наприклад, на палаци i будинки культури, клуби та iншi заклади клубного типу у 2012 році було виділено 0,7% коштів[10].

На жаль, і заробітна плата працівників культури залишається помітно нижчою, ніж в інших галузях народного господарства [11].

В Україні для більшості закладів, організацій і підприємств культури державної та комунальної власності кошти бюджетів (державного чи місцевих) запишаються головним джерелом фінансування. У видатках місцевих бюджетів домінують клуби і бібліотеки [12].

Варто наголосити, що ефективне функціонування клубів залежить не лише від фінансування, й від ряду таких чинників як: культурні традиції, потреби населення в організації дозвілля, історичного типу розселення, ідеології пануючої влади [13, с. 57].

Щодо проблем, які існують в діяльності клубних закладів, і потребують вирішення на державному та регіональному рівнях, в науковій літературі існують різні точки зору, тому ми виділимо лише деякі з них: незадовільний технічний стан сільських закладів культури; недостатнє фінансу­вання, низькі власні доходи закладів; неповна зайнятість працівників культури; недостатній вплив центральної влади на розвиток культури в регіонах; неспри­ятливе для культури податкове й бюджетне законодавство; недостатнє фінансу­вання культурного розвитку регіонів з місцевих бюджетів[14].

Потребує удосконалення також система підвищення кваліфікації кадрів соціокультурної сфери. Найбільші вимоги повинні висуватися до керівного складу закладів культури[15, с. 35-36].

Тому, на нашу думку, для вирішення правових проблем функціонування клубних закладів існує необхідність: дати нормативно-правове визначення клубного закладу, оскільки наразі воно відсутнє, а думки науковців з цього приводу різняться; реалізувати належне соціальне забезпечення працівників культури, оскільки, наприклад, відповідно до Закону України «Про культуру» від 14 грудня 2010 року працівникам закладів культури гарантується робота на повну тарифну ставку, підвищення заробітної плати, забезпечення належних умов праці (ч.2 ст.29), що законодавчо передбачено,але на практиці це положення не завжди реалізується. Також не забезпечується належне фінансування закладів культури як з державного, так і з місцевих бюджетів, оскільки як показують сьогоденні реалії коштів не вистачає. Так, Хоменко В. наводить приклад: у 2011 році уперше в бюджеті Криму на ремонт сільських клубів було передбачено 3,8 млн. грн., яких не вистачило навіть для латання покрівель і розробки проектно-кошторисної документації[16].

Отже, для покращення функціонування закладів культури клубного типу, а також для належного забезпечення виконання соціальних гарантій клубних працівників необхідним вбачається вдосконалення існуючих та розробка більш дієвих положень Закону України «Про культуру» та підзаконних нормативно-правових актів у даній сфері. Адже маючи чіткі правила регулювання діяльності в галузі культури та мистецтва, буде отриманий більш прогресивний та ефективний результат діяльності цих організацій. Окрім цього, необхідною умовою при вдосконаленні нормативно-правових документів є їх узгодження із податковим, трудовим та бюджетним законодавством.