Список використаних джерел:

1. Лащенко Р. Копні суди на Україні, їх компетенція та устрій / Р. Лащенко // ЦДІА України у м. Львові. – Ф.370, оп.1, спр. 7, арк. 1-103

2. Лащенко Р. Копні суди на Україні, їх компетенція та устрій / Р. Лащенко // Збірник правничої комісії при історико-філософічній секції НТШ [під редакцією Д-ра В. Вергановського]. – Львів: Накладом НТШ : З друкарні НТШ, 1925. – Ч.1. – 67 с.

3. Лащенко Р. Копні суди на Україні, їх компетенція та устрій / Р. Лащенко // Збірник правничої комісії при історико-філософічній секції НТШ [під редакцією Д-ра В. Вергановського]. – Львів: Накладом НТШ : З друкарні НТШ, 1925. – Ч.2. – 87 с.

4. Лащенко Р. Лекції по історії українського права. Частина 2. Литовсько-польська доба. Випуск перший: пам’ятка права. – Прага: Українське Правниче Товариство в ЧСР, 1924. – 77 с. – Передрук 1 і 2 частини: Лащенко Р. Лекції по історії українського права. – К.: Вид-во «Україна», 1998. – 254 с.

5. Яковлів А. Наукова праця української еміграції в галузі права // 2-й Український науковий з’їзд в Празі. – Прага, 1934. – С.107-112.

Порівняльна характеристика прав та обов’язків адвокатів Франції та Федеративної республіки Німеччина Компанейцев с.В.

здобувач Відкритого міжнародного університету

розвитку людини «Україна», адвокат

Ми пропонуємо дослідити деонтологічні стандарти діяльності адвоката у деяких зарубіжних країнах через призму наданих їм прав та визначених обов’язків, симбіоз яких, дозволяє перевірити його професійну майстерність (вміння належним чином використовувати надані права в умовах необхідності виконання покладених на нього обов’язків).

Серед найголовніших прав, якими наділені адвокати у республіці Франції слід виокремити:

• право працювати самостійно, тобто індивідуально, або об’єднуватися на умовах партнерства з іншими адвокатами;

• наймати для роботи у своїй канцелярії інших адвокатів;

• наділений свободою висловлення, у зв’язку з чим адвокатам дозволено виголошувати промови з покритою головою, але, читаючи те, що стосується справи (документи або закони чи слухаючи вирок), вони знімають головні убори;

• має імунітет від безпідставних обвинувачень у вчиненні злочину;

• адвокат користується на суді повною свободою слова. Він має право говорити усе, що вважатиме за потрібне для захисту інтересів клієнта, піддавати критиці показання свідків і експертів, навіть вдаватися до особистості цих осіб, і лише у разі перевищення меж поміркованості й делікатності підлягає не кримінальній, а дисциплінарній відповідальності;

• адвокат має право на гонорари, розмір яких залежить від взаємної згоди з клієнтом;

• має право безперешкодно надавати правові послуги, брати участь у цивільних, кримінальних та адміністративних справах;

• вправі поєднувати виконання професійних функцій з діяльністю викладача, заступника члена суду нижньої інстанції, члена суду присяжних у справах неповнолітніх, а також у справах оренди сільськогосподарських угідь, радника з питань трудових спорів, члена суду у справах страхування, арбітра, посередника, охоронця спірного майна та інші права передбачені законодавством Франції [1, с. 496].

Водночас з наданими адвокату правами, на нього покладається виконання таких обов’язків:

• адвокат, який працює за наймом в іншого адвоката, не вправі мати свою власну клієнтуру. За роботу такого адвоката усю повноту відповідальності несе адвокат-наймач. Адвокат, що працює за наймом, повинен під час виконання своїх функцій інформувати, на якого адвоката він працює;

• додержання законів та регламентів, професійних норм, вимог чесності, гідності і професійної делікатності, навіть поза професійно, діяльністю;

• дотримання адвокатської таємниці. Він не може братися за справу нового клієнта, якщо існує ризик порушення таємниці інформації, отриманої від попереднього клієнта, або коли відомості про попереднього клієнта можуть вплинути на справу нового клієнта;

• адвокату заборонено займатися будь-якою комерційною діяльністю, зокрема через підставних осіб, бути асоційованим членом із повним обсягом прав командитного або акціонерного товариства, керуючим у товаристві з обмеженою відповідальністю, членом правління або генеральним директором акціонерного товариства;

• додержуватися морально-етичних норм у своїй поведінці, в тому числі і в приватному житті;

• адвокатові заборонено поєднувати свою професійну діяльність з обов’язками депутата, члена Асамблеї ЄС, регіонального радника, члена представницького органу Корсики, генерального радника, муніципального радника тощо;

• адвокатам, колишнім державним службовцям, забороняється протягом п’яти років з моменту закінчення державних повноважень підтримувати позовні вимоги і вести в суді справи проти органів державного апарату, підвідомчих міністерському департаменту, до якого вони раніше належали;

• дотримання правил адвокатської етики та інші обов’язки [2, с. 498].

Співставлення прав та обов’язків діяльності адвокатів у Франції дозволяє зробити висновок, що покладених на адвоката обов’язків значно більше, ніж наданих прав. Це свідчить про високий рівень наявних у Франції стандартів адвокатської діяльності, вимогливість держави до представників цієї професії, яка покликана захищати найдорожче – права, свободи людини і громадянина в країні.

Цікавими, з точки зору аналізу деонтологічних стандартів діяльності адвокатів у зарубіжних країнах є вимоги до представників цієї професії у Федеративній республіці Німеччина. Так, до адвокатури може бути прийнята особа, яка: має правові підстави бути професійним суддею, відповідно до федеральних законів, або виконала усі умови, які ставляться в Німеччині до адвокатів з країн Європейського Союзу, або склала кваліфікаційний іспит, передбачений у статуті щодо діяльності в Німеччині адвокатів із країн ЄС.

Серед основних наданих адвокату прав у відповідності з чинним законодавством Німеччини варто відзначити наступні:

• адвокат, який набув особливі знання і підготовку в певній галузі права, може, з дозволу палати адвокатів, у рекламному формулярі іменуватися спеціалістом цих галузей права. Наприклад, спеціалістом адміністративного, податкового, трудового чи соціального права;

• одержання гонорару за роботу;

• користуються титулом «правовий радник», яким наділяються тільки адвокати і більше ніхто;

• об’єднуватись у спільні адвокатські канцелярії, спілки тощо з метою більш успішної професійної діяльності та інші права.

В той же час, використання наданих адвокату прав повинно узгоджуватись і виконанням покладених на нього обов’язків, серед яких:

• сумлінне виконання функцій адвокатури і адвокатської діяльності, своєю поведінкою не давати підстав до будь-яких сумнівів у його незалежності, бути таким, щоб не викликати в суспільстві неоднозначних оцінок своєї роботи;

• укладення угод про надання правової допомоги мають бути тільки такими, що відповідають вимогам закону, які не викликали би сумніву в незалежності адвоката;

• збереження адвокатської таємниці;

• дотримування принципу чесності судового розгляду. Наприклад, адвокат не повинен вступати в контакт із суддею без попереднього повідомлення адвоката протилежної сторони, а також не може пред’являти судді документи, не попередивши адвоката другої сторони, за винятком випадків, коли подібні дії вчинені на вимогу суду;

• захищати інтереси клієнта добросовісно;

• не повинен повідомляти суду завідомо недостовірну чи неправдиву інформацію та інші обов’язки 2, с. 135–137.

Аналіз прав та обов’язків адвокатів Федеративної республіки Німеччина відповідає загальновизнаним деонтологічним стандартам діяльності адвокатів. Проте, існують і деякі професійні особливості. Зокрема, слід наголосити на досить цікавій деталізації у законодавстві Німеччини щодо оплати праці адвоката, де передбачено розрахунки за роботу поза судом (складання заяв, інших письмових документів), оформлення мирової угоди, зібрання доказів, консультування, проведення переговорів з протилежною стороною тощо.

Проведений порівняльний аналіз деонтологічних стандартів діяльності адвокатів Франції та Федеративної республіки Німеччина дозволив виявити деякі закономірності та дійти певних висновків.

Перш за все, необхідно відзначити спільні, притаманні цим двом країнам деонтологічні стандарти діяльності адвокатів:

• структурованість, етапність процесу навчання майбутніх представників адвокатської професії;

• додержання норм і правил адвокатської етики;

• збереження адвокатської таємниці;

• право на одержання гонорару за виконану роботу;

• вести себе гідно, виховано перед судом;

• закріплення у законодавстві більшої кількості обов’язків адвоката, ніж його прав тощо.

Водночас, ми звернули увагу на те, що деякі стандарти діяльності адвокатів у цих країнах кардинально відрізняються за своїм змістом. Наприклад:

• право вибору місця майбутньої роботи та державного органу після проходження стажування у Франції;

• у Федеративній республіки Німеччина кандидат змушений чекати запрошення на роботу після складання першого іспиту, в іншому випадку повинен продовжити навчання у судовій аплікації та здобути право на складання другого іспиту;

Саме тому, існує потреба у впровадженні подальших досліджень з метою виявлення спільностей та розбіжностей у регламентації діяльності адвокатів у різних країнах, узагальнення позитивного досвіду та вироблення міжнародних деонтологічних стандартів діяльності адвокатів.