Список використаних джерел:

1. Синякевич І. М. Екологізація як інструмент подолання екологічних загроз і зміцнення екологічної безпеки [Текст] / Синякевич І. М. // Науковий вісник НЛТУ – 2005. – № 15.6 – С. 129 – 136.

2. Синякевич І. М. Екологізація розвитку: суть, принципи, інструменти, перспективи для України [Текст] / Синякевич І. М. // Науковий вісник НЛТУ – 2005. – № 15.6 – С. 98 – 103.

3. Оскольський В. Раціональне природокористування – важлива умова ноосферного розвитку України [Текст] / Оскольський В. // Економіка України. – 2011. – № 11. – С. 4-13.

4. Екологічний імператив економічної освіти в контексті глобалізаційних викликів / В. Базилевич // Вісник Національної академії наук України. – 2010. – № 8. – С. 15-19. – Бібліогр. в кінці ст.

5. Екологізація суспільної свідомості та розвиток агросфери [Текст] / П. І. Гайдуцький, О. В. Ходаківська // Економіка АПК. – 2012. – № 11. – С. 15-21.

6. Екологічний імператив як пріоритет суспільного розвитку України [Текст] / Ю. М. Скалецький, Л. Д. Яценко // Стратегічні пріоритети. – К., 2011. – № 1 (18). – С. 44-48.

7. Екологізація суспільної свідомості [Електронний ресурс]. – Режим доступу до ресурсу: http://www.dae.org.ua/en/our-topics/public-participation/59-2011-07-23-13-40-34.html.

8. Крисаченко В. С. Екологічна культура: теорія і практика: Навч. посібник. – К.: Заповіт, 1996. – 352 с.

9. Амеліна С. М. Екологічна культура як складник професійної культури майбутніх аграріїв [Текст] / Амеліна С. М. // Вісник Запорізького національного університету. – 2011. – № 2 (15). – С. 90-93.

10. Туниця Ю. Схаменіться, бо за 40 років вимремо. [Електронний ресурс]. – Режим доступу до ресурсу: http://zik.ua/ua/news/2012/03/21/340061.

Правове забезпечення консервації земель сільськогосподарського призначення Дейнега м.А.

к.ю.н., старший викладач кафедри аграрного, земельного

та екологічного права імені академіка В.З. Янчука

Національного університету біоресурсів і природокористування України

Сучасні світові тенденції перманентного зростання потреби у сільськогосподарській продукції призводять до постійного скорочення посівних площ на фоні зниження родючості земель. Ведення екстенсивного сільськогосподарського виробництва зумовлює збільшення площ деградованих і малопродуктивних земель, використання яких малоефективне і в більшості випадків нерентабельне.

Деградованими землями визнаються земельні ділянки, поверхня яких порушена внаслідок землетрусу, зсувів, карстоутворення, повеней, добування корисних копалин, а також земельні ділянки з еродованими, перезволоженими, з підвищеною кислотністю або засоленістю, забрудненими хімічними речовинами ґрунтами тощо. До малопродуктивних земель відносяться сільськогосподарські угіддя, ґрунти яких характеризуються негативними природними властивостями, низькою родючістю, а їх господарське використання за призначенням є економічно неефективним [1].

Згідно зі ст. 172 Земельного кодексу України (далі – ЗК України) деградовані і малопродуктивні землі, господарське використання яких є екологічно небезпечним, підлягають консервації. Крім того відповідно до цієї статті консервації підлягають також техногенно забруднені земельні ділянки, на яких неможливо одержати екологічно чисту продукцію, а перебування людей на цих земельних ділянках є небезпечним для їх здоров'я. Законодавче визначення техногенно забруднених земель міститься у ст. 169 ЗК України, згідно з якою – це землі, забруднені внаслідок господарської діяльності людини, що призвела до деградації земель та її негативного впливу на довкілля і здоров‘я людей. До таких земель відносяться землі радіаційно небезпечні та радіоактивно забруднені, землі, забруднені важкими металами, іншими хімічними елементами тощо.

Віднесення сільськогосподарських угідь до деградованих, малопродуктивних і техногенно забруднених земель відбувається з урахуванням основних показників, що характеризують ґрунтові властивості та зумовлюють потребу консервації земель залежно від природно-сільськогосподарської зони (еродованість, гранулометричний склад, гумусованість, вміст алюмінію, натрію, засолення, карбонатність, фізична деградація, хімічне чи радіаційне забруднення тощо) [2, с. 482].

Таким чином, консервація земель представляє собою тимчасове виведення деградованих, малопродуктивних і техногенно забруднених сільськогосподарських угідь із сільськогосподарського використання, проведення на таких угіддях комплексу робіт з відновлення їхньої родючості (головним чином, шляхом залуження або заліснення) та повернення їх у сферу сільськогосподарського виробництва [3, c. 227]. Консервація земель здійснюється лише щодо земель, відновити продуктивні та екологічні властивості яких у процесі їх сільськогосподарського використання неможливо.

Процес консервації деградованих, малопродуктивних і техногенно забруднених земель детально регламентований Порядком консервації земель, затвердженим наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 17 жовтня 2002 р. №175 [4]. Відповідно до п. 4 Порядку консервація земель здійснюється за ініціативи власників землі, землекористувачів, у тому числі орендарів, а також за поданням місцевих землевпорядних або природоохоронних органів. При чому за поданням останніх здійснюється консервація деградованих, малопродуктивних й техногенно забруднених земельних ділянок, що розташовані на землях запасу.

Власник землі або землекористувач, у тому числі орендар, подає заяву або клопотання до відповідної державної адміністрації (сільської, селищної, міської ради) за місцезнаходженням земельної ділянки, указуючи причини необхідності проведення консервації земель – за наявності:

– порушення поверхні земельних ділянок унаслідок землетрусів, зсувів, карстоутворення, повеней, добування корисних копалин тощо;

– еродованих земель, перезволожених земель з підвищеною кислотністю або засоленістю та ґрунтів, забруднених хімічними речовинами й іншими видами забруднень, небезпечних для здоров'я людей;

– малопродуктивних земель, ґрунти яких характеризуються негативними природними властивостями, низькою родючістю;

– радіаційно небезпечних, радіоактивно забруднених або забруднених важкими металами та іншими хімічними елементами земель тощо.

Перелік документів, що додаються до заяви або клопотання наведено у п. 5 Порядку. Це зокрема: копія документа, що посвідчує право на земельну ділянку; викопіювання із земельно-кадастрового плану орієнтовних меж земельної ділянки, яка пропонується до консервації; агрохімічний паспорт земельної ділянки (за наявності); матеріали власних спостережень (фотознімки), таблиці динаміки врожайності сільськогосподарських культур тощо.

На підставі заяви або клопотання, поданих власником землі або землекористувачем, у тому числі орендарем, чи подання місцевого органу земельних ресурсів або природоохоронного органу відповідна державна адміністрація видає розпорядження (сільська, селищна, міська рада приймає рішення) про створення Комісії з обстеження земель у натурі (на місцевості) та підготовки висновків про доцільність їх консервації. До складу Комісії залучаються представники Центру охорони родючості ґрунтів і якості продукції. За результатами обстеження земель у натурі (на місцевості) складається звіт про стан земель та надаються пропозиції щодо їх консервації. Матеріали та висновок Комісії про доцільність консервації земель подаються до відповідної державної адміністрації (сільської, селищної, міської ради).

Згідно з п. 8 Порядку державна адміністрація (сільська, селищна, міська рада) протягом 30 днів розглядає подані матеріали та висновок і видає розпорядження (приймає рішення) про консервацію земель державної або комунальної власності. Розпорядження (прийняття рішення) про консервацію земель, які перебувають у приватній власності, приймається на підставі договору з власником земельної ділянки.

Відповідно до виданого розпорядження (прийнятого рішення) розробляється проект консервації земель землевпорядною організацією, яка має ліцензію на виконання землевпорядних робіт, на замовлення власника землі згідно з договором. При консервації земель запасу замовником проекту консервації земель є відповідна державна адміністрація (сільська, селищна, міська рада). Проект консервації земель підлягає державній землевпорядній експертизі, згідно з Методикою проведення державної експертизи землевпорядної документації, затвердженою наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 3 грудня 2004 р. №391 [5], після чого подається на затвердження до відповідної державної адміністрації (сільської, селищної, міської ради). Після затвердження проекту, здійснюється закріплення межі земельних ділянок, що підлягають консервації, межовими знаками у натурі (на місцевості).

Відновлення деградованих, малопродуктивних і техногенно забруднених земель може відбуватися шляхом або консервації-реабілітації, або консервації-трансформації. Так, консервація-реабілітація – це комплекс заходів, що має на меті поновлення якісних властивостей ґрунтів і досягається за допомогою залуження. Під цю категорію консервації підпадають менш антропогенно пошкоджені ґрунти, які після визначеного періоду відновлення можуть бути повернуті до використання за цільовим призначенням. Консервація-трансформація застосовується для найбільш деградованих і малородючих ґрунтів (піщані, сильнозасолонені, сильно змиті, заболочені тощо). При консервації-трансформації ґрунти переводяться у кормові угіддя, під ліс або залишаються на самовідтворення властивих їм природних екосистем [6, с. 341].

Згідно з п. 14 Порядку після закінчення строку консервації земель, визначених проектом, комісія, що прийняла рішення про консервацію, виносить рекомендації щодо: повернення земель до попереднього використання, продовження термінів консервації або інші пропозиції, направлені на раціональне та екологічно безпечне використання цих земель.

Проаналізувавши правове забезпечення проведення консервації земель, слід зазначити, що процедура відновлення деградованих, малопродуктивних і техногенно забруднених земель, особливо приватної власності, наразі законодавчо урегульована недосконало, що спричиняє відмову приватних власників земельних ділянок від здійснення консервації. Адже передбачений порядок не є невигідним для власників, оскільки землі вилучаються з господарського використання. У зв‘язку з цим, заходи з консервації земель у нашій країні практично не проводяться. Для цього необхідно розробити законодавчий механізм, що дозволяє проводити консервацію на умовах, вигідних для приватних власників земельних ділянок чи поза їх волею.