Список використаних джерел:

1. Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади: Указ Президента України від 09.12.2010 № 1085//Офіційний вісник України вiд 09.12.2010 – 2010 р., № 32, / Спеціальний випуск /, стор. 3, стаття 1026.

2. В. Курило. Правове становище сільськогосподарських інспекцій: проблеми удосконалення//Право України, 1999, № 6, ст. 87-89.

3. Про утворення Генеральної державної сільськогосподарської інспекції//Кабінет Міністрів України: постанова від 25.05.2006 № 743 Офіційний вісник України – 2006 р., № 22, стор. 70, стаття 1625.

4. Про Державну інспекцію сільського господарства України: Указ Президента України від 13.04.2011 № 459//Офіційний вісник України вiд 2011 р., № 11, стор. 114, стаття 622.

5. Про центральні органи виконавчої влади: Закон України вiд 17.03.2011 № 3166// Офіційний вісник України, 2011 р., № 27, стор. 20, стаття 1123, код акту 55751/2011.

6. Аверянов В.Б. Органи виконавчої влади в Україні. – К., 1997. – С.41.

Екологізація суспільної свідомості – об’єктивний процес протидії глобальним екологічним загрозам Горбенко в.О.

студентка IV курсу Національного університету

«Юридична академія України імені Ярослава Мудрого»

Науковий керівник: Донець О.В.

к. ю. н., асистент кафедри екологічного права Національного університету

«Юридична академія України імені Ярослава Мудрого»

На порозi III тисячолiття, з подальшим розвитком техносфери обсяги змiн стають такими, що вже загрожують icнуванню самої людини. Трагiзм ситуацiї не тiльки у загибелi природи, а й в значному погiршеннi здоров'я людини. Так, тiльки вiд вживания недоброякiсної води щорiчно вмирає майже 1 млн. мешканцiв планети, а сотнi тисяч помирають від різних oтpyєнь. У зв’язку з цим домiнуюче мiсце у структурi захворювань та cмертностi населення Укрaїни посiли хронiчнi неiнфекцiйнi захворювання, передусiм хвороби opгaнiв дихания, злоякiснi новоутворення, хвороби нервової системи та opгaнiв чуття, алергiчнi, генетичнi та iншi захворювання. Спостерiгається тенденцiя до їх зростання. Як наслідок існує нагальна потреба в екологізації господарської діяльності, посиленні впливу національних та міжнародних заходів, спрямованих на забезпечення екологічної безпеки, у тому числі законодавчих, які мають надати екологічній політиці системного характеру, визначили б основні принципи та пріоритети. Першоелементом і фундаментом екологізації діяльності людини є усвідомлення нею пріоритету збереження довкілля, тобто підвищення рівня екологічної культури та свідомості, екологізація суспільного розвитку.

У зв’язку із цим першочергового визначення потребує поняття «екологізація суспільного розвитку». Розкриттям даного поняття займалися такі науковці як І. М. Синякевич [1, 2], В. Оскольський [3], В. Базилевич [4], П. І. Гайдуцький [5], Ю. М. Скалецький [6].

Професор І. М. Синякевич визначає, що екологізація суспільного розвитку – динамічний процес, спрямований на комплексне оздоровлення екологічної, економічної, соціальної і духовної сфер суспільної діяльності. Екологізація суспільного розвитку повинна привести до зменшення антропогенного навантаження на екологічну сферу. Вона буде розвиватися під впливом ефективних інструментів екологічної політики. Це пов'язана з обмеженням виробництва і споживання матеріальних благ. Є інструментом втілення в життя концепції, яка передбачає пріоритет духовного розвитку над виробництвом матеріальних благ. Основна мета цього процесу – зробити економічну діяльність екологічно безпечною [1, с. 135]. Слід відмітити не послідовність науковця у своїх визначеннях, бо він також зазначає, що екологізація суспільного розвитку – це концепція, що передбачає екологізацію економічної і соціальної політики та оздоровлення духовної сфери за допомогою системи ефективних інструментів з метою забезпечення стійкості екологічних систем і усунення глобальних, національних і регіональних екологічних загроз. Ця концепція передбачає трансформацію інструментів економічної і соціальної політики в інструменти екологічної політики, а також поглиблення інтеграції екологічної політики з економічною, соціальною та політикою духовного оздоровлення землян з метою збереження навколишнього природного середовища і відтворення природних ресурсів для теперішнього і майбутнього поколінь та забезпечення надійної екологічної безпеки [2, с. 99]. Виникає питання: «Екологізація суспільного розвитку – це концепція чи процес?»

В. Оскольський зазначає, що екологізація повинна охопити не лише економічну діяльність, але й науку і освіту й вказує, що це має бути процес опанування новими ідеями в економічній, екологічній, соціальній, духовній сферах і використання їх у навчанні з метою підготовки високоосвічених фахівців, які можуть протистояти екологічним загрозам на глобальному, національному, регіональному та локальному рівнях у всіх сферах суспільного життя. Екологізація суспільного розвитку повинна забезпечити зменшення антропогенного навантаження на екологічні системи, сприяти збільшенню біорізноманітності та духовному оздоровленню людей [3, с. 11]. Схиляємося до думки, що екологізація – це процес, а не концепція, оскільки ми говоримо про сукупність ряду послідовних дій, спрямованих на досягнення певного результату. Концепція – система поглядів на ті чи інші явища, процеси.Зазначемо, що екологізація суспільного розвитку безпосередньо пов’язана з рівнем екологічної культури та свідомості громадян. У 2005 році ЮНЕСКО проголосило десятиріччя ООН з освіти для сталого розвитку (2005-2014р.), розглядаючи освіту як один з ключових чинників досягнення стійкості. Це поклало початок широкому міжнародному процесу в галузі освіти. Ключовими темами освіти для стійкого розвитку (ОСР) є: потреби та права майбутніх поколінь, збереження природних екосистем; повагу до культурного, соціального і біологічного розмаїття; якість життя людей; здоров'я та інші аспекти досягнення стійкості [7]. Саме екологічна свідомість й формує екологічну культуру, яка визначається як здатність людини відчувати живе буття світу, приміряти і пристосовувати його до себе, взаємоузгоджувати власні потреби й устрій природного довкілля. Інакше кажучи, екологічна культура є цілепокладаючою діяльністю людини (включаючи і наслідки такої діяльності), спрямованою на організацію та трансформацію природного світу (об'єктів та процесів) відповідно до власних потреб та намірів [8, с. 115]. С. М. Амеліна розглядає екологічну культуру як сукупність норм, поглядів і установок, які характеризують ставлення суспільства, його соціальних груп і особистості до природи. Тому до компонентів екологічної культури здебільшого відносять такі: 1) інтелектуальний (екологічні знання й інтелектуальні вміння світоглядного характеру, володіння прийомами причинного мислення); 2) особистісний (мотивація, ставлення й оцінки, впевненість у подоланні екологічної небезпеки й необхідності збереження природи); 3) внутрішня готовність (бажання, наміри, потреба реалізувати свої позиції у вчинках, діяльність з охорони природного середовища) [9, с. 91].

Ю. Туниця вказує на необхідну екологічну підготовку громадян, маючи на увазі здатність людини займати активну життєву позицію у сфері поліпшення екологічної ситуації на Землі та охорони природного середовища й довкілля, раціонального природокористування. Така підготовка може вважатися завершеною у разі набуття та розвитку людиною таких складних компонентів:

- оволодіння науковою системою знань у галузі екології, чітке теоретичне усвідомлення взаємодії в системі «ноотропне (психоемоційне) середовище – природне середовище та довкілля», причин наслідків порушень та забруднень природного середовища та довкілля, негативний вплив різних чинників та їх сукупності на організм і здоров'я людини;

- гуманістичне світовідчування, широкий діапазон емоційно-чутливого світу з любов'ю до природного середовища і людини як частини природи, що є необхідними компонентами самовдосконалення духовного світу людини;

- вольовий чинник, без якого неможлива реалізація знань та почуттів людини при практичних діях, як у побуті, так і у виробничій сфері [10]

Отже, одним зі шляхів гармонізації відносин у системі «людина-природа» є формування екологічної свідомості, екологічного знання, що має сприяти осмисленню екологічних потреб, взаємовідносин людини й природного середовища в межах не лише науково-технічної діяльності, а й у духовній сфері. Тому інформаційні та телекомунікаційні технології, включивши в себе екологію як гуманну підвалину розвитку, здатні перетворити ідею інформаційного суспільства на реально існуюче інформаційне суспільство, в якому існування людства не буде суперечити існуванню природи, а отже, і самому собі.

Людство безповоротно змінює навколишній світ, заподіює шкоду природі і змінює життя кожної людини не в кращу сторону. Однак прогрес зупинити неможливо – ми в змозі лише знайти той баланс, який дозволить нам жити на чистій планеті. А для цього потрібно просочити все суспільство, зверху до низу зеленими ідеями.