Список використаних джерел:

1. Обозненко В.И. Система государственного контроля над ценами на потребительские товары и услуги в индустриально развитых странах / В.И. Обозненко. – М.: БЕК, 1993. – 74 с.

2. Господарський кодекс України від 16.01.2003 р. №436-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – №18 – 22. – Ст. 144.

3. Про державну підтримку сільського господарства України: Закон України від 24.06.2004 р. № 1877-IV // Офіційний вісник України. – 2004. – №30. – Т. 1. – Ст. 1987.

4. Про ціни і ціноутворення: Закон України від 21.06.2012 р. № 5007-VI // Офіційний вісник України. – 2012. – № 58. – Ст. 2309.

Мета застосування способів забезпечення виконання господарських зобов’язань як критерій віднесення до таких способів відповідних заходів захисту та відповідальності Мушинська ю.О.

студентка ІІ року навчання за ОКР «Магістр» юридичного факультету

Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Українське законодавство не містить визначення поняття «забезпечення», так само як і визначення термінів «способи забезпечення», «способи забезпечення виконання», «способи забезпечення виконання зобов’язань» чи «способи забезпечення виконання договорів». Разом з цим, положеннями статті 546 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Згідно положень статті 199 Господарського кодексу України (далі – ГК України), виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. Зобов'язання суб'єктів господарювання, які належать до державного сектора економіки, можуть бути забезпечені державною гарантією у випадках та у спосіб, передбачених законом.

При цьому, договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання (ч.2 ст.546 ЦК України). А за погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу (ч.1 ст.199 ГК України).

З огляду на зазначене закріплення способів забезпечення виконання зобов’язань у законодавстві, у науковій літературі існують різні погляди як щодо визначення поняття способів забезпечення виконання зобов’язань так і щодо віднесення тих чи інших заходів захисту прав управненої сторони та заходів відповідальності особи, що порушила зобов’язання до таких способів.

Разом з цим, видається за можливе виокремити мету застосування способів забезпечення виконання зобов’язань як критерій віднесення до таких способів тих чи інших заходів захисту прав управненої сторони та заходів відповідальності особи, що порушила господарські зобов’язання.

О. В. Дзера зазначає, що під забезпеченням виконання зобов’язань можуть розглядатись всі ті правові, економічні, організаційні та інші умови й механізми, які спонукають боржника до належного виконання зобов’язання [4, С.548 – 549].

О. М. Вінник визначає способи забезпечення належного виконання господарських договорів як спеціальні правові механізми, що спрямовані на забезпечення виконання договірних зобов’язань [5, с. 202].

Н. О. Саніахметова визначає засоби забезпечення виконання зобов'язань як спеціальні заходи, що у достатньому ступені гарантують виконання основного зобов'язання і стимулюють боржника до належного поводження [6].

Таким чином, ряд науковців, надаючи визначення способам (засобам) забезпечення виконання договорів (або зобов’язань), як господарських так і цивільних, виокремлюють у якості їх визначальної ознаки мету застосування забезпечення – виконання зобов’язань.

Слід зазначити, що виконання господарських зобов’язань в такому разі може бути частковим або у повному обсязі, що буде залежати від співвідношення загальної суми зобов’язання та загальної суми забезпечення. Так, порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі (ч.2 ст.553 ЦК України); обов'язок гаранта перед кредитором обмежується сплатою суми, на яку видано гарантію (ч.1 ст.566 ЦК України); державна гарантія – спосіб забезпечення державою у повному обсязі або частково виконання боргових зобов'язань позичальника перед кредитором (п.3 Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Положення про управління ризиками, пов'язаними з наданням державних гарантій, та розподіл таких ризиків між державою, кредиторами і позичальниками» від 23 лютого 2011 р. № 131).

Разом з цим, метою застосування засобів забезпечення належного виконання господарських договорів, зважаючи на точки зору інших авторів, так само може визначатися:

• сприяння виконанню господарського зобов'язання[6];

• мінімізація наслідків порушення обов’язків сторонами договору[7].

Мінімізувати наслідки порушення обов’язків сторонами договору можна, зокрема, застосувавши такий спосіб забезпечення як завдаток, оскільки, відповідно до ч.1 ст.570 ЦК України, завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів. Якщо порушення зобов'язання сталося з вини боржника, завдаток залишається у кредитора (ч.1 ст.571 ЦК України). Тому, якщо навіть боржник не виконає своє зобов’язання за договором, управнена сторона зменшить наслідки такого невиконання шляхом привласнення предмету завдатку.

Стимулювання до виконання в певних випадках також можна розцінювати у якості однієї з цілей при застосуванні способів забезпечення. Наприклад, при застосуванні застави та притримання відбувається «стимулювання» боржника до виконання зобов’язань через ризик такого боржника втратити своє майно, яке було передано у заставу для забезпечення виконання зобов’язання (ст. ст. 572, 597 ЦК України). Неустойка також може використовуватись з метою стимулювання до виконання зобов’язання належним чином, оскільки, у випадку невиконання договору божником його зобов’язання перед управненою стороною будуть збільшуватися щоденно на певний відсоток, який становить неустойку (ст.549 ЦК України). Якщо ціна договору досить велика, боржник буде зацікавлений погасити свою заборгованість перед кредитором якнайшвидше.

При цьому, недоречним видається визначати «сприяння виконанню» однією з цілей застосування засобів забезпечення виконання зобов’язань. Так, саме слово «сприяти» означає: позитивно впливати на що-небудь; створювати відповідні умови для здійснення, виконання і т.ін. чого-небудь; подавати допомогу в чому-небудь; бути причиною або наслідком виникнення, існування і т.ін. чого-небудь; створювати, викликати бажання виконувати яку-небудь дію; потурати кому-небудь.[8] З огляду на тлумачення, видається, що «сприяння» передбачає здійснення певних допоміжних заходів з боку кредитора для виконання зобов’язання боржником, що не зовсім відповідає дійсному змісту способів забезпечення виконання зобов’язань.

Таким чином, з огляду на зазначене, метою застосування способів забезпечення виконання господарських зобов’язань видається за можливе визначити виконання зобов’язання (частково або у повному обсязі), мінімізацію наслідків порушення зобов’язання та стимулювання боржника до виконання зобов’язання.