Список использованных источников:

1.Закон «Про державну службу» Відомості Верховної Ради України, 1993, N 52 (28.12.93), ст. 490

2.Решение Хмельницкого окружного административного суда от 11.05.2012 по административному делу № 2270/2044/12. – [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://reyestr.court.gov.ua/Review/24608286

3. Определение Винницкого апелляционного административного суда от 12.04.2012 г. по административному делу № 2270/2044/12. – [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/27446355

4. «Бюлетень законодавства і юридичної практики України», 1995, 00, №3 (частина 2)

5. Исаков В.Б. Юридические факты в советском праве. – М.: Юридич. лит-ра, 2004. – С. 107

6. Горчаков С.В. Дефектность нормативного акта и общественный интерес. – Правовая система України: сучасний стан та перспективи розвитку: Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції (м.Одеса, Україна, 10-11 лютого 2012 р.). – Одеса: у 3-х частинах. – Одеса: ГО «Причорноморська фундація права», 2012. – ч.1. – с 12-14

7. Наказ Мінінфраструктури України від 24.01.2013 № 43 «Про затвердження Інструкції про звільнення від виконання вимог міжнародних конвенцій під час конвенційної сертифікації суден України» – Офіційний вісник України, 2013, N 14 (28.02.2013), ст. 510

Р.Лащенко про значення копних судів на Україні Івасечко о.Я.

к.політ.н., асистент кафедри політології

Національного університету «Львівська політехніка»

На сучасному державотворчому етапі правова система України потребує не лише розв’язання її внутрішніх суперечностей, але й врахування особливостей викликаних світовими глобалізаційними процесами та інтеграцією України в європейський правовий простір. Тому невідкладною вимогою часу виступає потреба створення ефективної національної стратегії розвитку держави, яка б відповідала ментальним характеристикам українського народу. У контексті вирішення даної проблеми, незаперечного значення набувають державотворчі ідеї українських вчених-емігрантів міжвоєнного періоду, який датується 1918-1939 рр.

Ґрунтовні дослідження основних етапів еволюції правової системи українського народу проводив і Р.Лащенко, хронологічно визначивши її межі з часів Київської Русі. Загалом особливості українського національного права, його історія були мало розроблені в наукових дослідженнях того часу. У тогочасній українській і російській науковій літературі зустрічалися лише поодинокі праці, які висвітлювали розвиток правових основ українського народу. Проте, на думку Р.Лащенка, більшість російських вчених, лише незначну частину розвідок присвятили дослідженням власне українського національного права, що було властивим для тогочасних політичних умов, адже прояви української правової творчості трактувались як прояви виключно «єдиного руського народу» [4, с.8].

У народному праві, на переконання Р.Лащенка, як у фокусі, насамперед, відбиваються риси національні, ті, які виражають і є складовим національної ідеї [3, с.72]. У такий спосіб учений доходить до висновку про те, що основою правової системи України є звичаєве право українського народу. Система правових норм встановлювались шляхом боротьби українського народу за своє національне право, а відтак стала важливим елементом суспільно-політичного життя українців. Отже, Р.Лащенко трактував право як складову національної ідеї українського народу.

З досліджень історії українського права литовсько-руської доби, виділяється монографія Р.Лащенка «Копні суди на Україні», видана правничою секцією НТШ у м. Львові (1926 – 1927рр.). Після великої двотомної праці Ї.Черкаського про копні суди, що вийшла друком в Києві, робота Р.Лащенка стала найбільш повною розвідкою про їх функціонування [5, с.109]. Водночас, сам вчений критично підкреслив : «Праця моя – далеко не вичерпує теми, мною порушеної; це лише невеличка розвідка, невеличка екскурсія в область його (копного суду – авт.) правної ідеології, на жаль, ще нам маловідомої» [1, арк.1]. Копні суди автор трактував як оригінальний прояв народної правної творчості, наголошуючи про їх довготривалу історію в Україні «водле обичаю стародавного» [1, арк.1]. Саме копні суди та спосіб їх реалізації, зазначив він, досить виразно увібрали і відобразили правові звичаї українського народу та його правовий світогляд, прихильність до ідеї народоправства. Р.Лащенко вважав за необхідне, за умови відновлення української державності, використати наявний національний досвід у справі встановлення правової системи [1, Арк.10]. Особливе місце в своїх дослідженнях Р.Лащенко відвів аналізу базових структурних елементів української національної правової системи. Так, одним із найбільш виразних її проявів він назвав копний суд, який здійснював судові повноваження на основі давніх правових національних звичаїв, специфічного народного копного права: «Копний суд або суд копи – це суд сільської громади, суд народний в широкому розумінні цього слова» [2, с.1]. Важливим було те, що в його організації та функціонуванні тогочасні офіційні урядові інститути не відігравали суттєвої ролі, що створило основу трактувати систему копних судів як чинника децентралізації системи державної влади.

Відповідно до підходу Р.Лащенка, копний суд – «це цілковитий продукт правової думки, правового побуту і стародавніх історичних переживань широких верств українського народу. І через це не лише для українських правників, але і для широких кіл українського громадянства, які цікавляться українським народним побутом, ознайомлення із цим цікавим проявом української народної творчості є необхідним» [2, с.29]. На цій підставі, дослідження структури та принципів діяльності копних судів дає більш деталізоване розуміння правових ідеалів і норм української правової системи, заснованої на звичаєвих національних традиціях українського народу.

Копні суди виконували цілу низку важливих суспільно-політичних та управлінських функцій. Копа з її старовинним устроєм створила повноцінний апарат для розгляду місцевих справ (особливо земельного характеру), а також для профілактики і боротьби з різними видами злочинів [2, с.42]. Р.Лащенко вважав, що в тогочасних умовах необґрунтованою була позиція цілковитого ігнорування системи копних судів, « і не використовувати її для держави принаймні в цілях утилітарних, практичних» [2, с.42]. У такий спосіб він обґрунтував доцільність впровадження українських національних правових традицій у процес розбудови правової системи УНР.

Так, з одного боку, копні суди забезпечували боротьбу зі злочинністю, розв’язували різні спори та суперечності без залучення урядових структур, а з другого боку – така установа до певної міри обмежувала свавілля тогочасної місцевої шляхти, яка за подібних умов змушена була враховувати думку місцевої громади. Свідченням того було те, що до кодифікації Литовських Статутів 1529, 1566 і 1588рр. увійшли окремі положення копного українського права як національного.

В умовах потужного внутрішнього і зовнішнього впливу, наголошує вчений, народні маси можуть більшою або меншою мірою користуватися нормами національного права, які, насамперед, відображені у мові, національній ідеї, але нівелювати правову традицію народ не може: «таке зречення було би одночасним і рівносильно розпорошенням його духовних сил, останнім занепадом і смертю самого народу. Поки ж народ живе, існує, бореться – живуть та існують його правове почуття, його правові думки і ідеали, живе та існує його право» [3, с.72]. На основі праць Р.Лащенка можемо виділити основні переваги національного українського права, а саме: перевага норм приватного права над публічними, де пріоритетною є ідея збереження свободи особи, ідея «особистості», реалізація принципу громадської солідарності як протидії правопорушенням; принцип участі кожного громадянина у суспільному житті громади та держави; реалізація гуманістичної ідеї через гуманне ставлення до осіб – порушників закону; уникнення догматичних трактувань тих чи тих подій, з’ясування сутності фактів з позицій реального життя через конкретизацію, матеріалізацію правових думок, як яскравого виявлення безпосередніх правових основ українського народу; використання дедуктивних методів, з метою цілковитого розуміння подій і явищ загалом; трактування права як правди[2, с.29]. Важливо, що й до сьогодні зазначені підході характеризують ментальну правову традицію українського народу.

На переконання Р.Лащенка, основи копної судової системи збереглися і отримали дійсне відображення у новітній судовій практиці України. Водночас, він акцентував увагу на тому, що під впливом негативних внутрішніх і зовнішніх тенденцій загальмувався поступовий і планомірний розвиток української культури загалом, у тому числі і її політико-правової системи. Хоча норми звичаєвого права і втратили попередню широту свого застосування, але не зникли загалом.

Дослідник зазначає, що методи та шляхи, які використовувались у системі копних судів при розгляді справ і якими народ намагався відновити право, захищаючи свої порушені інтереси, з позиції сьогодення виглядали доволі примітивними. Однак у певному сенсі такі підходи у побудові судової процедури виявляли оригінальні ознаки правової творчості, ініціативу і дійсне розуміння народом реальних умов суспільно-політичного і економічного життя. З огляду на це, аналогічні тенденції повинні відображатися, переконував вчений, і в сучасних правових системах [2, с.30].

З погляду сьогодення Р.Лащенко вірно спрогнозував, що в період національного відродження України і відновлення її державного життя, інтерес до історії українського права, вітчизняних правових традицій зросте, насамперед, серед української молоді. Адже, без знання правових основ національного права не можна творити і саму державу, функціонування якої повинно базуватися виключно на правних нормах. Обґрунтованою є й та позиція, що кожний народ, кожна нація, розвиваючи свою національну культуру, мають дбати про розвиток і збереження своїх національних правових традицій. Тому у процесі реформування чинної правової системи необхідно враховувати правові традиції українського народу з метою отримання позитивних змін.