Список використаних джерел:

1. Гражданское право: Учебник / Под ред. А.П. Сергеева, Ю.К. Толстого. – М.: «ПРОСПЕКТ». − 1997. – Ч. ІІ. − 784 с.

2. Договірне право України. Особлива частина: навчальний посібник / За ред. О.В. Дзери. – К.: Юрінком Інтер. – 2009. − 1200 с.

3. Договорное право. Книга четвертая: Договоры о перевозке, буксировке, транспортной экспедиции и иных услугах в сфере транспорта / М.И. Брагинский, В.В. Витрянский. – М.: «Статут». − 2004. – 910 с.

4. Постанова Вищого господарського суду України № 11/153/03 від 8 серпня 2006 року. − Електронний ресурс. – [Режим доступу]: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/74547

5. Романец Ю.В. Система договоров в гражданском праве России. − М. − 2001. – 496 с.

Сторони у справах про захист честі, гідності та ділової репутації Можаровська к.В.

начальник юридичного відділу, асистент кафедри цивільного процесу

Національного університету «Одеська юридична академія»

Передбачена законом можливість будь-якої особи звернутися до суду з позовом про захист честі, гідності та ділової репутації є стримуючим фактором, який створює перешкоди різним недобросовісним засобам політичної та економічної боротьби. Це, в свою чергу, сприяє розвитку культури засобів масової інформації та підвищенню професіоналізму їх працівників (журналістів, редакторів), дотриманню ними правил професійної етики, що має наслідком зростання рівня довіри та поваги населення до цієї, без сумніву, важливої професії.

Одним з важливих питань, які постають перед судом при розгляді справ про захист честі, гідності та ділової репутації, є правильне визначення суб’єктного складу, в першу чергу, належних сторін у справі. Такими сторонами є суб’єкти спірних правовідносин, що є предметом судового розгляду. Як зазначає О.В. Кохановська, зміст цивільно-правового захисту честі, гідності та ділової репутації становлять правовідносини, за яких морально потерпіла сторона наділяється правом вимагати через суд спростування відомостей, які порочать її честь, гідність та ділову репутацію, а друга сторона, яка такі відомості поширила, зобов’язана дати спростування, якщо не доведе, що відомості відповідають дійсності [1, с. 31].

Право на пред’явлення позову, за загальним правилом, має особа, право якої порушене, не визнається або оспорюється (ст. 3 Цивільного процесуального кодексу України). Таким чином, позов про захист гідності, честі чи ділової репутації вправі пред'явити особа у разі поширення про неї недостовірної інформації, яка порушує її особисті немайнові права. Також право на позов мають інші заінтересовані особи (зокрема, члени її сім'ї, родичі), якщо така інформація прямо чи опосередковано порушує їхні особисті немайнові права. При поширенні такої недостовірної інформації стосовно малолітніх, неповнолітніх чи недієздатних осіб з відповідним позовом до суду вправі звернутися їх законні представники. Якщо поширено недостовірну інформацію про особу, яка померла, з відповідним позовом вправі звернутися члени її сім'ї, близькі родичі та інші заінтересовані особи, навівши у заяві наступні обставини: характер свого зв'язку з особою, щодо якої поширено недостовірну інформацію; у який спосіб це порушило особисті немайнові права особи, яка звертається до суду. В даному випадку право на пред’явлення позову про захист честі, гідності та ділової репутації жодним чином не пов’язане з правом спадкування, оскільки в такій ситуації не йдеться про правонаступництво. Право на честь, гідність та ділову репутацію не можуть бути передані іншим особам. Таким чином, для задоволення позову в судовому засіданні повинно бути доведено не те, що поширення недостовірної інформації порушило особисті немайнові права померлої особи, а те, що воно спричинило порушення прав саме тієї особи, яка звертається до суду.

Має свої особливості й встановлення належного відповідача у даній категорії цивільних справ. Пленум Верховного Суду України у п. 9 постанови від 27.02.2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» наголошує, що відповідачами у справі про захист гідності, честі чи ділової репутації є фізична або юридична особа, яка поширила недостовірну інформацію, а також автор цієї інформації. Тобто має місце обов’язкова співучасть.

Якщо позов пред'явлено про спростування інформації, опублікованої в засобах масової інформації, то належними відповідачами є автор і редакція відповідного засобу масової інформації чи інша установа, що виконує її функції.

Відповідно до ст. 21 Закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» редакція засобу масової інформації діє на підставі свого статуту і набуває статусу юридичної особи починаючи з дня державної реєстрації. В такому статусі редакція може бути належною стороною у справі.

У зв’язку з цим судам необхідно з’ясовувати правовий статус редакції засобу масової інформації, вимагаючи подати статут і реєстраційні документи [2, с. 46]. Якщо внаслідок таких дій буде встановлено, що редакція друкованого засобу масової інформації не має статусу юридичної особи, належним відповідачем є юридична особа, структурним підрозділом якої є редакція. Якщо редакція не є структурним підрозділом юридичної особи, то належним відповідачем виступає засновник друкованого засобу масової інформації.

За загальним правилом у випадку поширення інформації, яку подає посадова чи службова особа при виконанні своїх посадових (службових) обов'язків, зокрема при підписанні характеристики тощо, відповідачем є юридична особа, в якій вона працює. Однак О. Хортюк слушно зауважує, що у випадку коли поширення негативної інформації здійснюється посадовою особою, наприклад, з політичних мотивів, та таке поширення за своєю суттю та змістом безпосередньо не стосується діяльності органу, в якому він працює, то належним відповідачем буде сама фізична особа, а не орган, підприємство чи установа, у якій вона працює [3, с. 79].

У підсумку можна зазначити, що лише правильне визначення належних сторін у справі про захист честі, гідності та ділової репутації сприятиме повному всебічному та об’єктивному розгляду справи судом та ухваленню законного та обґрунтованого рішення у справі.