Список використаних джерел:

1. Закон України «Про міжнародний комерційний арбітраж» від 24 лютого 1994 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 25. – Ст. 198.

2. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 40-44. – Ст. 356.

3. Типовой закон ЮНСИТРАЛ о международном торговом арбитраже 1985 год, с изменениями, принятыми в 2006 году. Комиссия Организации Объединенных Наций по праву международной торговли. – Вена: Организация Объединенных Наций, 2008. – С. 1-22.

4. Европейская конвенция о внешнеторговом арбитраже от 21 апреля 1961 г. // Офіційний вісник України. – 2004. – № 44 (19.11.2004). – Стор. 357. – Ст. 2940.

5. Конвенция о признании и приведении в исполнение иностранных арбитражных решений от 10 июня 1958 г. // Офіційний вісник України. – 2004. – № 45 (26.11.2004). – Стор. 329. – Ст. 3004.

6. Брагинский М. И., Витрянский В. В. Договорное право. Книга первая: Общие положения: Издание 2-е, завод 6-й (стереотипный). – М.: «Статут», 2003. – 848 с.

7. Договірне право України. Загальна частина: навч. посіб./ Т. В. Боднар, О. В. Дзера, Н. С. Кузнєцова та ін.; за ред. О. В. Дзери. – К. Юрінком Інтер, 2008. – 896 с.

8. Боднар Т. В. Договірні зобов’язання в цивільному праві: (Заг. положення): Навч. посіб. – К.: Юстиніан, 2007. – 280 с. – Бібліогр.: с. 270-277.

Правова природа договору транспортного експедирування Маленко о.В.

студент V курсу юридичного факультету

Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Діяльність, яка пов’язана з наданням транспортних послуг здійснюється на основі договорів перевезення, які поділяються на дві великі групи: а) основні та б) додаткові (допоміжні). До останніх відносять договірні конструкції, які сприяють забезпеченню організації різних видів перевезень, зокрема, до них належить договір транспортного експедирування.

Правове регулювання відносин транспортної експедиції здійснюється чинним законодавством на двох рівнях: а) загальному – глава 65 ЦК України (ст.ст. 929-935), ст. 316 ГК України та б) спеціальному – Закон України «Про транспортно-експедиторську діяльність» від 1 липня 2004 року.

Крім того, окремі питання транспортної експедиції врегульовані Законом України «Про транспорт» від 10 листопада 1994 року, Законом України «Про автомобільний транспорт» від 5 квітня 2001 року, Законом України «Про транзит вантажів» від 20 жовтня 1999 року, Законом України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16 квітня 1991 року, Кодексом торговельного мореплавства України від 23 травня 1995 року та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ч. 1 ст. 929 ЦК України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу. Аналогічні визначення закріплені в ч. 1 ст. 316 ГК України та ч. 1 ст. 9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» від 1 липня 2004 року.

Торкаючись питання історії становлення договору транспортного експедирування слід зазначити, що як окремий вид договору його протягом тривалого часу не виділяли. І тільки наприкінці ХІХ – на початку ХХ століття він знаходить законодавче закріплення у німецькому та швейцарському праві [3, с. 606-608].

В доктрині цивільного права часів Російської імперії не існувало вчення про договір транспортного експедирування, а тому і в законодавстві його не виокремлювали як самостійну договірну конструкцію.

Договір транспортного експедирування не дістав нормативного закріплення ні в ЦК УСРР 1922 року, ні в ЦК УРСР 1963 року. Проте, починаючи з другої половини ХХ століття інтерес до транспортного експедирування починає зростати і в 1970-х рр. відповідні норми з’явилися у Статуті автомобільного транспорту УРСР та деяких інших нормативно-правових актах.

Розглядаючи правове регулювання договору транспортного експедирування в незалежній Україні в першу чергу варто звернути увагу на постанову Кабінету Міністрів України «Про транспортно-експедиційне обслуговування зовнішньо- торговельних і транзитних вантажів» від 21 вересня 1993 року №770, якою було затверджено Правила здійснення транспортно-експедиційної діяльності під час перевезення зовнішньоторговельних і транзитних вантажів. Наступним етапом стало прийняття ЦК України, де відповідний договір було виділено в самостійний вид цивільно-правового договору (глава 65) та Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» від 1 липня 2004 року.

Незважаючи на достатню поширеність відповідних договорів та вагоме їх значення у перевізній діяльності, значну нормативно-правову базу, а також однозначне визначення місця цього договору в чинному законодавстві в доктрині цивільного права наявні суттєві дискусії стосовно правової природи договору транспортного експедирування.

Всі наукові суперечки зводяться до наступного: а) зазначений договір є самостійним видом цивільно-правового договору; б) він не має самостійного значення, а є різновидом іншого цивільно-правового договору, наприклад: договору доручення, договору комісії, договору зберігання, договору агентування тощо.

Прихильниками самостійності договору транспортного експедирування є, наприклад, В.В. Вітрянський [3, с. 650-651], Д.А. Медвєдєв та В.Т. Смірнов [1, с. 413] та інші. Протилежної думки притримується, зокрема, Ю.В. Романець [5, с. 438-439], науковець обґрунтовує позицію, що договір транспортного експедирування є різновидом інших видів договірних конструкцій.

Варто зауважити, що не сприяє однозначному вирішенню цього питання і судова практика. Наприклад, у постанові Вищого господарського суду України № 11/153/03 від 8 серпня 2006 року Суд постановив наступне: «на виконання умов вказаного договору, 11 липня 2001 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фрахтово-експедиційне агентство «Азов-Чарт» в особі Бердянської філії уклало з ДП Бердянський морський торговельний порт договір №82 «К» щодо перевалки та транспортно-експедиційного обслуговування вантажу − імпортного ферохрому. За своєю правовою природою договір №82 «К» від 11 липня 2001 року поєднує в собі ознаки декількох договорів, зокрема договору підряду та схову» [4].

Таким чином, ВГСУ дійшов висновку, що договір транспортного експедирування не є самостійним видом цивільно-правового договору, а поєднує в собі ознаки договору підряду та договору зберігання, що мало наслідком застосування до відповідних правовідносин норм, що регулюють зазначені види договорів.

Такий стан речей не відповідає чинному законодавству України, порушує права та законні інтереси суб’єктів договірних відносин, не сприяє стабільності економічних зв’язків.

Для вирішення поставленої проблеми необхідно провести відмежування договору транспортного експедирування від суміжних категорій. За основу їх розрізнення варто брати такий критерій як предмет договору.

Так, предметом договору транспортного експедирування є надання транспортно-експедиторських послуг, які безпосередньо пов'язані з організацією та забезпеченням перевезень експортного, імпортно­го, транзитного або іншого вантажу.

Доцільно розглянути питання розмежування зазначеного договору з договором підряду, зберігання, комісії та доручення.

1.Договір транспортного експедирування та договір підряду. Предметом останньої договірної конструкції є результат роботи, який виконується підрядником для замовника за його завданням. На відміну від договору підряду предметом договору транспортного експедирування є надання певного роду послуг. Тому, значення має не лише результат діяльності, але й сам процес виконання.

2.Договір транспортного експедирування та договір зберігання. Предметом договору зберігання є надання послуг, які пов’язані з забезпеченням схоронності, як правило, рухомих речей, які мають індивідуальні ознаки, що не переходять у власність зберігача. Натомість у договорі транспортного експедирування послуги з забезпечення схоронності речей відіграють допоміжне значення та обумовлені необхідністю належного виконання відповідного договірного зобов’язання. На практиці, як правило, укладаються окремі договори зберігання вантажу, проте, навіть у випадку, коли положення про зберігання містяться в договорі транспортного експедирування (являється змішаним договором) до них застосовуються норми законодавства, що регулюють зберігання.

3.Договір транспортного експедирування та договір доручення. Предметом договору доручення є надання послуг, що полягають у вчиненні повіреним від імені та за рахунок довірителя певних юридичних дій (представництво), що характеризуються фідуціарним (особисто-довірчим) характером. На відміну від названої договірної конструкції – в договорі транспортного експедирування відсутній фідуціарний зв'язок між сторонами, крім того, вчинення певних юридичних дій експедитором виступає лише засобом досягнення мети експедиторської діяльності.

4.Договір транспортного експедирування та договір комісії. Предметом останнього є надання послуг, які полягають у діях комісіонера щодо вчинення правочину з третіми особами з метою здійснення непрямого представництва в таких правочинах. У договорі транспортного експедирування надання транспортно-експедиторських послуг може включати на певному етапі здійснення перевезень і укладення правочину експедитором від свого імені, але за рахунок контрагента. Тобто, в експедиторській діяльності може виникати необхідність укладення договору комісії. Зі сказаного слідує, що предмет договору транспортного експедирування більш ширший, ніж в договорі комісії.

Таким чином, враховуючи вище викладене, аналізуючи чинне законодавство та теоретичні положення, можна дійти висновку про самостійний характер договору транспортного експедирування в системі цивільно-правових договорів загалом, так і в системі договорів перевезення. Його основна особливість знаходить своє відображення у предметі договору, який становлять послуги, надання яких має єдину мету – забезпечення перевезення вантажу. Інші договори про надання послуг мають іншу спеціальну мету або ж взагалі не мають спеціальної мети [2, с. 660].