Список використаних джерел:

1. Вєдєнєєв Д.В. Юність української дипломатії. Становлення зовнішньополітичної служби Української держави. 1917–1923 роки : монографія / Д.В. Вєдєнєєв, Д.В.Будков. – К. : К.І.С., 2006. – 312 с.

2. Директорія, Рада Народних Міністрів Української Народної Республіки. Листопад 1918 – листопад 1920 рр.: документи і матеріали : у 2 т., 3 ч. Т.2 / [упоряд. : В.Верстюк та ін.]. – К. : Вид-во імені Олени Теліги, 2006. – 743 с.

3. Ейхельман О. Проект Статуту Міністерства закордонних справ / О.Ейхельман // ЦДАВОУ. Ф. 3882. Ейхельман Отто Оттович (1854–1943), оп.1, спр.16. Вирізки статей з газет., арк. 68–70.

4. Особиста справа Ейхельмана Оттона // ЦДАВОУ. Ф. 3972. Український педагогічний інститут імені М. Драгоманова в м. Празі (Чехословаччина), оп.1, спр.255 Особиста справа проф. Ейхельмана Оттона., арк. 2–5.

5. Піскун В.М. Політичний вимір української еміграції (20-і роки ХХ століття) : монографія / В. М. Піскун. – К. : МП Леся, 2006. – 672 с.

Система права в романо-германській правовій сім’ї Шаганенко в.П.

аспірант відділу теорії держави і права

Інституту держави і права імені В.М. Корецького НАН України

У світовому співтоваристві сформувалися та продовжують формуватися унікальні правові системи окремих держав і міждержавних утворень. Кожній державі притаманне власне право, яке відображає стан її розвитку на даному історичному етапі, фіксує властиві певному суспільству моральні ідеї, закріплює наявні традиції та вірування, відбиває особливості правосвідомості й правової культури. Різним державно-організованим суспільствам властиві свої правові системи, які характеризуються своєрідними правовими конструкціями, власною системою джерел права, особливостями правотворчого та правозастосовного процесів, особливостями використання принципів права, співвідношенням приватного та публічного права [1, с. 8].

Правова система, зокрема, національна, явище, що завжди розвивається, зазнає якогось впливу як з боку власних внутрішніх загальнодержавних процесів, так і з боку інших держав, взаємодіючи з іншими правовими системами. Характер правових систем слід визначати з трьох сторін, а саме: з точки зору ознак сім’ї, до якої входять та чи інша правова система; ознак групи правових систем, що не виходять за межі сім’ї, з позицій специфічних ознак кожної з правових систем [2, с. 42].

Спільні особливості правових систем різних держав є умовою їх об’єднання в правові сім’ї. Правова сім’я – це сукупність правових систем, виділених на основі спільності генезису, джерел, форм, закріплення та вираження норм права, структурної єдності, тотожності, спільності принципів регулювання суспільних відносин, єдності термінології, юридичних категорій та понять, а також техніки викладення та систематизації норм права [3, с. 458].

Науковці поділяють романо-германську правову сім’ю на дві групи: романську (правові системи Франції, Іспанії, Італії, Португалії, Бельгії, Люксембургу, Голландії та деяких інших країн); германську (правові системи Німеччини, Греції, Швейцарії, Австрії тощо) [4, с. 109].

Романо-германська права сім’я, серед існуючих на даний час правових груп, займає особливе місце і має особливе значення для розвитку юридичної теорії та практики. Вона є результатом еволюції, продовження римського права і на думку вчених вона є першою сім’єю, з якою ми зустрічаємося в сучасному світі [5, с. 35].

Романо-германська правова сім’я має певні особливості, що властиві тільки їй, зокрема: органічний зв'язок з римським правом; утворення та формування романо-германського права на основі вивчення римського права в італійських, німецьких і французьких університетах; яскраво виражена доктринальність і концептуальність у порівнянні з іншими правовими сім’ями; у системі джерел права закон має особливу, домінуючу роль; абстрактний характер норм права; яскраво виражений кодифікований характер; поділ на публічне й приватне право; відносно самостійне існування цивільного й комерційного (торгівельного) права [6, с. 47-49].

Головною особливістю романно-германського права є його органічний зв'язок з римським правом. Він обумовлений рецепцією римського права, яку здійснили всі країни романо-германської правової сім’ї. «Рецепція – це відображення високорозвиненої системи права, яка існувала раніше. Рецепція права є частиною загального процесу відроджень-контактів між живою цивілізацією та цивілізацією, що пішла в минуле» [7, с. 50].

На думку Т. Тарахонич, розвиток суспільства загалом та його правової системи зокрема здійснювався поетапно. Кожний новий етап розвитку вбирав у себе досягнення попередніх цивілізацій. Перш за все, йдеться саме про рецепцію римського права, насамперед приватного. З публічного права найчастіше запозичувалися окремі зовнішні форми його прояву, певні процедури та окремі рішення. Головним чинником рецепції була необхідність впливу більш високої за рівнем розвитку цивілізації на менш розвинену правову систему. На перебіг цього процесу в різних державах впливали й інші фактори, а саме: рівень економічного розвитку, геополітичне становище, світогляд, ментальність тощо, які прискорювали чи навпаки уповільнювали процес рецепції.

Найважливішими формами рецепції римського права були: вивчення римського права як надбання культури; дослідження, аналіз і коментування юридичних джерел, використання норм позитивного права в процесі прийняття нормативно-правових актів і методики їх створення та застосування; сприйняття і використання термінологічних понять та основних ідей, накопичених попередніми поколіннями тощо.

В романо-германській правовій сім’ї виділяються активні елементи, що тісно взаємопов’язані між собою, зокрема: право як система загальнообов’язкових норм, котрі виражені в законі й інших джерелах права; правова ідеологія, що є активною стороною правосвідомості; судова (юридична) практика.

Сутність романо-германської концепції права полягає в тому, щоб знайти в практиці й отримати те чи інше рішення, головне – виробити загальний ідеальний принцип, а потім врегулювати за його допомогою суспільні відносини [8, с. 58].

В романо-германській правовій сім’ї право виступає у вигляді норм, що мають законодавче вираження (у вигляді закону чи кодексу), правозастосувач лише порівнює конкретну ситуацію з загальною нормою та в ній знаходить вирішення справи [9, с. 189].

Романо-германська правова система сформувалася в континентальній Європі в ХІІІ ст., в епоху відродження самої ідеї необхідності права як результат зусиль європейських університетів, що виробили і розвинули починаючи з ХІІ ст. на базі кодифікації Юстиніана загальну для всіх юридичну науку, пристосовану до умов сучасного світу [10, с. 21].

Значна увага, приділена в романо-германській сім’ї кодифікованим процесам, дозволила впорядкувати чинне законодавство, внести зміни та доповнення до застарілих нормативно-правових актів, узгодити наявну множинність права, привести у відповідність багатоманітні звичаї, ліквідувати розрив між теорією та практикою.

Романо-германська правова система кодифікована, в основному базується на кодексах, на централізованому законодавчому регулюванні. На перший план висунуті правові норми, які розглядаються як обов’язкові правила поведінки, які відповідають вимогам справедливості. Основна мета юридичної науки і практики – правильно знайти зміст цих норм і через них забезпечити бажане для суспільства врегулювання відносин людей. Застосування права, як здійснення правосуддя займає в цій системі підлегле місце, звідси і обмежена роль судової практики.

У романо-германській сім’ї, зазначає Х. Бехруз, закони та кодекси є основою права. Закон в силу своєї суворості викладення розглядається як кращій технічний засіб встановлення чітких і якісних норм. Особливість концепції верховенства закону в романо-германському праві полягає в тому, що саме закон, а не будь-яке інше джерело права (звичай, доктрина, прецедент тощо) займає головну роль в процесі формування та розвитку даної правової сім’ї й складових її національних правових систем, а також в процесі створення та регулювання правопорядку в країнах романо-германського права. В основі пріоритету закону перед іншими джерелами права лежать фундаментальні й невмираючі історичні, соціальні, національні й інші цінності народів Західної Європи: глибока загальна й правова культура, давні правові й інші традиції, вікові, соціальні, правові й інші обряди.

Право в країнах романо-германської сім’ї складається не тільки із законодавчих норм; воно включає також так звані «вторинні правові норми», що створюються у судовій практиці завдяки тлумаченню суддями законодавчих норм, уточнюють та доповнюють останні і містяться в судових актах. Норма, створена законодавцем, – це лише ядро, навколо якого обертаються «вторинні правові норми».

Підсумовуючи вищезазначене, можна визначити систему права країн романо-германської правової сім’ї як багатогранне правове явище, що поєднує відповідні складові: норми, принципи, інститути та галузі права.