Cписок використаних джерел:

1. Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень»// www. zakon1.rada.gov.ua

2. Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 р.// zakon1.rada.gov.ua

3. Європейської конвенції про захист прав та основних свобод людини // www. zakon1.rada.gov.ua

[1] М.В. Мазур, С.Р. Тагієв, А.С. Беніцький. Тлумачення та застосування Конвенції про захист прав людини й основоположних свобод Європейським судом з прав людини та судами України: Навчальний посібник – Луганськ:РВВ ЛДУВС, 2006 – 600с.

[2] Манукян В.И. Международная защита прав человека: право, прецеденты, коментарии: Научно-практическое пособие. – К.:Истина, 2010. – 480 с.

[3] М.Дженіс, Р.Кей, Е. Бредлі. Європейське право у галузі прав людини: джерела і практика застосування. Пер. з англ. – К. «Артек», 1997. – 624 с.

[4] Ольга Кондратьєва. Виконання судових рішень: нові закони та проблеми // Юридичний вісник України. – 2013. – №5

[5] Інформаційний лист Вищого адміністративного суду України від 9.01.2013 р. № 28/12/13-13

«Due process of law» як основа права на справедливий судовий розгляд Луценко о.О.

аспірант кафедри міжнародного права та міжнародних відносин

Національного університету «Одеська юридична академія»

Одним з принципів як міжнародного, так і національного кримінального правосуддя є забезпечення справедливого судового розгляду, що порушує питання про ознаки цього поняття та його визначення.

Очевидно, що вказаний принцип виходить з англосаксонської концепції «належної правової процедури» та «природньої справедливості».

Суть належної правової процедури (due process of law) полягає в застосуванні права органами правосуддя (судами) відповідно до встановлених санкціонованих державою юридичних принципів і процедур для гарантування і захисту конституційних та особистих прав людини й громадянина, у тому числі юридичної особи [4, c. 163].

Вираз «належна правова процедура» вперше з’явився у перекладі Великої хартії вольностей 1354 р. при правлінні Едуарда III. В 1608 році англійський судовий діяч Едвард Коук написав трактат, в якому дав визначення належній правовій процедурі, як правовому принципу, який закріплює, що ні одна вільна людина не може бути арештована, позбавлена волі або іншим чином обмежена в правах, за винятком дій, які передбаченні у чинному законодавстві.

До «due process of law» дослідники конституційного права США Боботов С.В. та Жигачов І.Ю. відносять такі конституційні положення, пов’язані з гарантією прав особи у кримінальному процесі: гарантія від необґрунтованих обшуків, арештів, вилучення та, у зв’язку з цим від використання під час судового розгляду доказів, що отримані незаконним шляхом; право на повноцінний розгляд справи за участю присяжних; заборона повторного притягнення до кримінальної відповідальності за одне й те саме діяння; право на швидкий та справедливий суд; рівний для всіх захист закону тощо [1, c.246].

Конституційне положення про належну правову процедуру гарантує право особи на звернення до суду відповідної юрисдикції для захисту її права на життя, свободу та власність, а також для захисту будь-якого іншого права, гарантованого законодавством, переважно – законом. Воно додатково включає право бути заслуханим, а також право на подання доказів існування юридичних фактів, які стосуються зазначеного права особи. Право особи бути заслуханою в суді, коли її позбавляють таких життєво важливих цінностей, як життя, свобода та власність, англійські судді називали «природною справедливістю», під якою також розуміються гарантії процесуальних прав особи. Пізніше «природна справедливість» стає основою права на справедливий судовий розгляд, що закріплюється у відповідних конституційних та міжнародних актах [4, c.37-42]. Сьогодні поняття «справедливість» вживається як синонім природної справедливості, неупередженості, совісті, розумності.

Справедливість – одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом, відповідності злочину і покарання, цілях законодавця і засобах, що обираються для їх досягнення [2].

Трактування поняття «справедливість» згідно європейським стандартам ґрунтується на характері дотримання процесуальних прав учасників кримінального судочинства, заснованих на положеннях Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р. та існуючій системі їх тлумачень Європейським судом з прав людини, тому й носить об’єктивний характер. Відповідно від характеру процесуальних ухвал, що виносяться на будь-якій стадії кримінального судочинства залежить справедливість всього ходу конкретного кримінального провадження, що означає неможливість відокремлення справедливості в її об’єктивному розумінні від конкретної процесуальної дії.

Найважливішим застосуванням «належних правових процедур» є принцип nullum crimen, nulla poena sine lege (не може бути злочину та покарання без закону), який визначає «законність» як протилежність верховенству «дискреційного права». Закони повинні формулюватися з достатньою чіткістю та детальним викладом злочинної поведінки з метою забезпечення того, щоб особи планували свої дії та усвідомлено визначали свої цінності та поведінку [3, c.2].

Ряд тлумачень відправного значення, що розкривають суть принципу nullum crimen, nulla poena sine lege був даний міжнародними судами і міжнародними організаціями. Зокрема, Європейський суд з прав людини зазначив, що «та гарантія, про яку йдеться в статті 7, є невід'ємним елементом верховенства права і займає видне місце в здійснюваній Конвенцією системі захисту» [5].

Зважаючи на викладене, одним з загальновизнаних принципів судочинства (як міжнародного, так і національного) є забезпечення справедливого судового розгляду. Він, в свою чергу, ґрунтується на концепції «due process of law», яка включає в себе процесуальні гарантії захисту особистих прав та принцип пропорційності, відповідно до якого будь-яке порушення прав людини повинно бути справедливим, та на «природній справедливості», яка базується на мінімальних стандартах справедливості, а саме: право бути вислуханим та правило про неупередженість.