1667 Р. Було укладено без його присутності.

Ліквідація Запорозької Січі Катериною ІІ

Здійснюючи наступ російського царизму на права України,

Катерина ІІ після ліквідації гетьманства повинна була вирішити до-

лю Запорозької Січі. Оскільки Річ Посполита не зуміла на неї знай-

ти управу, за “Вічним миром” 1686 р. запорозьке козацтво перейш-

ло у підданість Росії, яке завдало їй чимало головного болю.

По-перше, воно постійно блокувалося з народними повстан-

нями і рухами, підсилювало їх й потрясало основи як Росії, так і

Польщі, Криму, Туреччини та інших країн.

Так, наприклад, у 1667–1671 рр. запорожці підтримали повстання

в Росії, на Дону під проводом С.Разіна 39; у 1707–1708 рр. – виступи

під проводом К.Булавіна; у 1773–1775 рр. – під проводом Є.Пугачова.

У 30–60-х роках XVIII ст. запорожці були ініціаторами так званого

гайдамацького руху, особливо знаменитої “Коліївщини” 1768 р.

Царський уряд, придушуючи російські повстання, за висловом

В.Голобуцького, “одночасно жорстоко розправлявся і з Запорозь-

кою Січчю” .

По-друге, запорозькі козаки не раз підтримували Росію у її

боротьбі з Кримом та Туреччиною. Можна сказати, що протягом

200 Років дніпровське козацтво тримало уряди цих країн в напрузі,

наносячи їм матеріальних та моральних збитків. Відомі, наприклад,

успішні походи у Крим та розгром турків під Хотином у 1621 р. під

проводом П. Сагайдачного, під керівництвом І. Сірка у 1675 р. та ін.

Відома історична легенда, що розлючений султан Мухаммед IV

направив запорожцям грізного листа, в якому запорожцям писав, що

він “є братом сонця і місяця, внук і намісник Божий, володар царств –

Македонського, Вавілонського, Ієрусалимського, Великого і Малого

Єгипту, цар над царями, володар над володарями, незвичайний рицар,

ніким не переможений, невідступний охоронець гробу Ісуса Христа,

попечитель самого Бога, надія і втіха мусульман, острах і великий за-

хисник християн”. Мухаммед IV наказав запорожцям “здатися добро-

вільно і без всякого спротиву і не турбувати його їх нападами” 41.

У любителів старовини і досі зберігаються копії відповідей за-

порожців на цей лист:

“Запорозькі козаки турецькому султану. Ти – шайтан ту-

рецький, проклятого чорта брат і товариш, і самого люципе-

ра секретар! Який ти в чорта лицар? Чорт викидає, а твоє

військо пожирає. Не будеш ти годен синів християнських

під собою мати; твого війська ми не боїмося, землею і водою

будемо битися з тобою. Вавілонський ти кухар, македонсь-

кий колесник, єрусалимський броварник, олександрійський

козолуп. Великого і Малого Єгипту свинар, арм’янська свиня,

татарський сагайдак, каменецький кат, подолянський злоді-

юка, самого гаспида внук і всього світу і підсвіту блазень, а

нашого Бога дурень, свиняча морда, кобиляча с...ка, різни-

цька собака, нехрещений лоб, хай би взяв тебе чорт! Отак

тобі козаки відказали, плюгавче! ...Числа не знаєм, бо кален-

даря не маєм, місяць у небі, год в книзі, а день такий у нас, як

і у вас, поцілуй за те ось куди нас!

Кошовий отаман Іван Сірко зо всім кошем Запорозьким.” 42

Ця зухвалість запорожців не могла не дратувати Катерину ІІ.

Пізніше це волелюбство вилізе їм боком.

ІІІ. Гайдамацькі рухи. Коліївщина. Опришківство

XVIII ст. в історії України позначено також гайдамацькими

рухами, “Коліївщиною”, опришківством. Це – форми боротьби

українського народу проти соціального та національного гніту, про-

тесту проти феодально-кріпосницьких несправедливостей.

Дослідник гайдамаччини професор Д. І. Мишко пише, що “екс-

плуатація і гноблення поневолених мас... були основними ознаками

тієї гострої антифеодальної і національно-визвольної боротьби селян,

козаків і міської бідноти Правобережної України, яка тривала протя-

гом багатьох десятиліть XVIII ст.”53 Особливо у тяжких умовах жили

експлуатовані маси на Київщині, Брацлавщині, Волині і Галичині.

80% сільського населення було кріпаками, відбувало 5–6-денну пан-

щину. Були позбавлені будь-яких політичних і громадських прав .

XVIII ст. в історії України позначено також гайдамацькими

рухами, “Коліївщиною”, опришківством. Це – форми боротьби

українського народу проти соціального та національного гніту, про-

тесту проти феодально-кріпосницьких несправедливостей.

Дослідник гайдамаччини професор Д. І. Мишко пише, що “екс-

плуатація і гноблення поневолених мас... були основними ознаками

тієї гострої антифеодальної і національно-визвольної боротьби селян,

козаків і міської бідноти Правобережної України, яка тривала протя-

гом багатьох десятиліть XVIII ст.”53 Особливо у тяжких умовах жили

експлуатовані маси на Київщині, Брацлавщині, Волині і Галичині.

80% сільського населення було кріпаками, відбувало 5–6-денну пан-

щину. Були позбавлені будь-яких політичних і громадських прав.

Крім соціального поневолення селянство зазнавало нечуваного

національно-релігійного гніту. Польські і ополячені українські маг-

нати намагалися ополячити та окатоличити місцеве корінне насе-

лення, знищити його культуру та національні традиції, насильно за-

кривали православні церкви.

Безперечно, що безправне селянство, рятуючись від гніту, ті-

кало від панів на південь у степи, “блукало в лісах, ярах, ховалося в

болотах, на островах... об’єднувалось у загони, озброювалось”55.

Озброєні і розлючені селяни тягнулися до козаків, особливо до

Запорозької Січі, яка мала величезний досвід боротьби проти маг-

натів, й просили в них захисту і допомоги.

Соціальні та національно-визвольні рухи в Україні у XVIII ст.

мають свою специфіку і вимагають постійного врахування істори-

ко-географічного середовища, в якому вони проходили. Так, напри-

клад, в цей час Лівобережна Україна була власністю Росії, Правобе-

режна – Речі Посполитої, Південна, Причорноморська – Кримсько-

го ханства та Туреччини, Карпатська – Австро-Угорщини.

На кожній із цих територій був специфічний політико-

адміністративний устрій, історичні традиції, соціально-економічні

та культурні умови.

Через те всі соціальні та національно-визвольні рухи у кожно-

му із названих регіонів були окутані ідеями чуття єдиної родини,

соборності українських земель, ідентифікації українсько-руського

народу, християнсько-православним світобаченням, культурної

спорідненості.

Л І Т Е Р А Т У Р А.

Терещенко Ю., Курило В. Історія України. - К., 1995. – С.171-192, 240-256. Історія України / Під ред. Смолія В. – К., 1997. – С.114-125. Додаткова література: Полонська-Василенко Н. Історія України. - К., 1992. - Т.2. Субтельний О. Мазепинці. Український сепаратизм на початку ХVІІІ ст. - К., 1996. Мазепа - людина й історичний діяч. - К., 1991.

Яворницький Д. Історія Запорозьких козаків. – К., 1991. – Т. 3. – С. 332.

Довідник з історії України. – Т. 2. – К.,1993.

П Л А Н