8.2.2. Розвиток міст

Упродовж XVI — середини XVIII ст. міста стали промислово-торговельними центрами, але залишалися у системі феодальних відносин. Частка міського населення була незначною.

У Речі Посполитій Польській у містах проживало до 23 % населення. В 40-х роках XVII ст. налічувалося 970 міст і містечок. Населення міст становило від 1 до 3 тис. мешканців, містечок, які відрізнялися від сіл тільки ярмарками і торгами, ― до 700—800 мешканців.

Міста належали державі та приватним власникам (магнатам, шляхті та церкві). Більшість міст (80 %) були приватновласницькими. Мешканці платили податки і виконували повинності на користь приватних власників грошима, натурою, відробітками (тижнева панщина, ремонт млинів, підводна, толоки, шарварки, сторожування, покриття витрат на військові потреби Польщі, утримання жовнірів). Державні міста були адміністративними центрами королівської влади на місцях і управлялися на основі магдебурзького права. На території державних міст зберігалися юридики, що підривали ремесло й торгівлю, свідчили про пряме втручання феодалів у міське життя.

Посилилася економічна та соціальна диференціація міського населення. Його верхівку становив патриціат, до якого належали торговці, фінансисти, багаті цехові майстри, люди вільних професій (аптекарі, маляри, цирульники). Середні та дрібні крамарі, цехові майстри, заможні міщани належали до бюргерів. Решта мешканців міст ― підмайстри, учні, позацехові ремісники, чорнороби становили плебс, були безправними «неміщанами». У містах України проживала також значна частина населення, яка не підпорядкувалася міській владі, ― козацтво, козацька старшина, шляхта, жовніри та ін.

У Наддніпрянській Україні міста мали український характер. У Західній Україні значну роль відігравало німецьке, польське та єврейське населення. Українців обмежували в правах займатися торгівлею та ремеслом, не допускали до міського самоврядування.

В Українській козацькій державі під час воєнних дій міста були зруйновані, їх відродження відбувалося повільно. За переписом 1666 р. в Лівобережній Україні налічувалося понад 100 міст і містечок, міське населення становило 46 %. Міста з магдебурзьким правом зберігали свої привілеї. Приватновласницькі та королівські міста опинилися під юрисдикцією козацького уряду. Значна частина міщан покозачилася (близько 60–80 %), деякі селяни записалися в міщани.

У Гетьманщині в середині XVIII ст. було понад 200 міст і містечок. Почалася урбанізація Півдня України, в результаті чого засновано Олександрівськ (Запоріжжя), Катеринослав (Дніпропетровськ), Херсон, Маріуполь, Миколаїв, Севастополь, Одесу. Наприкінці XVIII ст. жителі міст становили у Лівобережній Україні 6,5 %, у Слобідській — 6,8 % населення. Серед міщан ремісничо-торговельного населення було не більш ніж 12 %. Формувався купецький стан: торговці, скупники, баришники, перекупники.

У Галичині та на Правобережжі 90—94 % міст, залежно від воєводства. належали магнатам, шляхті, духовенству. Міста королівщини становили 6—10 % від усіх міст. Лише Львів зберігав права вільного міста. Ремісники і торговці становили 30—40 % жителів міста. Вони, як і селяни, виконували феодальні повинності.