7. 3. Розвиток соціалістичних економічних ідей

7.3.1. Економічні ідеї пізнього утопічного соціалізму.

Пізній утопічний соціалізм представлений працями відомих мислителів XVIII—XIX ст. А. де Сен-Сімона де Рувруа і Ш. Фур'є у Франції та Р. Оуена в Англії. Його особливостями було осмислення умов існуючого економічного життя, використання ідей пануючої класичної політичної економії.

Ідеї соціалістів-утопістів характеризують:

• визнання метою дослідження та головною ціллю економічної політики зростання суспільного виробництва на основі використання досягнень науково-технічного прогресу;

• обгрунтування моделі суспільства природного порядку. Заперечення або зміна функцій приватної власності та свободи конкуренції, що породжують експлуатацію людини людиною, монополізацію господарського життя, економічні кризи;

• розроблення моделей справедливого суспільного устрою, перехід до якого має відбуватися шляхом агітації та пропаганди ідеї соціальної справедливості.

Одним із найбільш відомих представників французького утопічного соціалізму був Анрі де Сен-Сімон (1760—1825), аристократ за походженням і учасник антифеодальної революції 1789—1794 рр. Його економічні ідеї знайшли своє відображення у працях «Про промислову систему» (1821), «Катехізис промисловців» (1824), «Нове християнство» (1825).

Головну увагу він приділяв дослідженню соціологічних проблем, проте при розгляді методологічних питань історії людського суспільства вніс значний вклад у розвиток політичної економії.

На думку А. де Сен-Сімона, історичний прогрес суспільства відбувається шляхом поступового переходу від рабовласницької стадії до феодальної і промислової (індустріальної) в результаті зростання обсягу знань і вдосконалення господарства. У кожній стадії є два періоди: органічний, або рівноважний, і критичний, коли рівновага розвитку порушується. Органічний період ― це час, коли суспільство виступає єдиним і організованим цілим, стійким в економічних та ідеологічних відносинах. У критичному періоді виокремлюється певний клас, економічна могутність якого поступово зростає, і який прагне прийти до влади. Внаслідок політичної боротьби між ним і рештою населення відбувається перехід до нової більш прогресивної стадії. Тому капіталізм як соціальна система з економікою вільної конкуренції є перехідним періодом, в якому формуються необхідні фактори: розум, наука та індустрія, передові ідеї ― для мирної та швидкої трансформації із феодалізму у новий ідеальний суспільний лад. Це історично неминучий процес. Його ненасильницький характер мають забезпечувати члени суспільства, які добровільно оплатять усі необхідні видатки, король Франції, який має підтримати промисловців ― землевласників, фабрикантів, торговців, усіх, хто створює багатство і володіє грошовими коштами. Власне промисловці змінять уряд політичний на уряд економічний, який буде основним суб’єктом реформ з метою знищення феодальної та утвердження індустріальної системи, подолання анархії та хаосу, побудови суспільства повної рівності.

Новий суспільний лад А. де Сен-Сімон називає індустріалізмом, його основою має стати промисловість, плановість та централізм в управлінні економікою. Процес управління мають здійснювати найбільш досвідчені промисловці (індустріали), вчені ― планувати процес виробництва. Безпосередньо ж здійснювати реалізацію таких планів має армія трудящих. Усі члени суспільства будуть «зверху» об’єднані в асоціації (колективні організації) на принципах рівності та обов’язкової праці за принципом: «від кожного ― за здібностями, кожному ― за його внеском». Поступово зникнуть класи та соціальні відмінності, крім таких, що грунтуються на праці та здібностях. Приватна власність буде збережена під контролем суспільства і даватиме власнику право на централізовано виділену із суспільного продукту винагороду на капітал. Можливі соціальні суперечності мають вирішуватися мирним шляхом, де велику роль відіграватимуть особистості та реформи. Все суспільство має об'єднуватися новою релігією ― «новим християнством» — сукупністю різних ідей науки, в першу чергу, самого Сен-Сімона, про новий суспільний лад. Наголошував на несправедливості приватної власності, особливо набутої за правом народження у спадок. Послідовники А. де Сен-Сімона вважали її пережитком середньовічча, нефункціональною, оскільки власники некомпетентні в її управлінні, тому право успадкування необхідно передати державі.

Визначним французьким соціалістом був Шарль Фур’є (1772—1837), купець, торговий службовець. Основні його праці: «Теорія чотирьох рухів і загальних доль» (1808), «Новий промисловий і суспільний світ» (1828), «Теорія всесвітньої єдності» (1838).

Ш. Фур’є критикував класичну політичну економію та економіку вільної конкуренції. Вважав за необхідне створити соціальну науку та новий соціальний устрій на засадах гармонії та справедливості. Капіталізм є ворожим людині, а капіталістична індустріалізація лише посилює антагонізм між інтересами індивідума і колективу. Тому капіталізм потребує обов’язкового реформування з метою ліквідації приватної власності, яка породжує конкуренцію, анархію і призводить до несправедливого і нерівномірного розподілу багатства.

Вчений запропонував власну схему прогресивного розвитку людства: періоди, які передують виробничій діяльності; роздрібнене, обманне, відштовхуюче господарство; соцієтарне, правдиве, привабливе виробництво. Встановлення нового суспільного устрою можливе у разі добровільної «знизу» асоціаційної форми організації суспільства вільних виробників (фаланг¹), яку Ш. Фур’є назвав Соціальною Гармонією, і для якої характерні такі основні риси:

• знищення приватної власності. Економічною основою суспільства має стати суспільна власність на засоби виробництва, усуспільнена окремими фалангами, які є первинною господарською одиницею, виробничо-споживчим товариством;

• основою життя фаланги є колективна і механізована сільськогосподарська праця. Розвиток промисловості має бути підпорядкованим сільському господарству;

• обов’язковість та привабливість праці для всіх, її планування. Відсутність конкуренції і розвиток змагання між трудящими як основи зростання продуктивності праці та поліпшення добробуту суспільства;

• справедливий розподіл продуктів і доходів відповідно до внеску кожної особи в загальні результати (з урахуванням частки майна у спільній власності, кількості затраченої праці і здібностей та таланту). Формування і використання фондів суспільного споживання.

Ш. Фур’є був прихильником мирного переходу до нового суспільства шляхом реформ, агітації, прикладу і завдяки геніальній особистості. Класову боротьбу він вважав величезним нещастям для людства, а революції ― пограбуванням багатих в інтересах інтриганів та авантюристів.

Найвідомішим представником утопічного соціалізму в Англії був Роберт Оуен (1771—1858), автор праць «Виклад раціональної системи суспільства» (1830), «Книга про новий моральний світ» (1840) та ін.

Характерною для творчості Р. Оуена є гостра критика капіталізму як системи, що перешкоджає раціональному поєднанню виробників та засобів виробництва, розподілу факторів виробництва та продуктів праці, породжує суперечності, злидні, нові форми рабства та війни. Причиною цих недоліків він вважав приватну власність і заперечував право на її існування у будь-яких формах.

На відміну від французьких утопістів, які заперечували класичну політичну економію, Р. Оуен був прихильником трудової теорії вартості Д. Рікардо і вважав працю єдиним джерелом вартості. Проте до вартості товару не зараховував прибуток, вважаючи його причиною експлуатації та економічних криз. Р. Оуен обґрунтовував концепцію «розумного устрою суспільства», який називав соціалізмом, на основі поступових, мирних і наукових начал.

Риси утопічної моделі ідеального суспільного устрою Р. Оуен систематизував у 26 законах «раціональної конституції»:

• знищення приватної власності, організація кооперативної праці на засадах суспільної власності, рівність громадян у правах і обов'язках;

• первинні клітини соціалістичного ладу ― кооперовані общини, засновані на принципі єдності праці та споживання. Заміна ручної праці машинною. Ліквідація протилежностей між містом і селом. Чергування занять землеробською та ремісничою працею;

• праця є єдиним мірилом цінності та обов’язковою для всіх. Відсутність грошей, заміна їх спеціальними бонами праці;

• використання принципу розподілу: від кожного за здібностями, кожному за працею;

• активна роль держави (розумного уряду) у створенні нового суспільства.

Твори соціалістів-утопістів справили значний вплив на еволюцію економічної думки. Вони критикували наявний суспільний лад і спонукали до роздумів над проблемами еволюції людського суспільства; вказували на певні напрями майбутньої еволюції суспільства і сприяли пошуку шляхів його вдосконалення; вплинули на розвиток економічної думки. Позитивними є ідеї науково-промислового вдосконалення суспільства, підвищення культурного, освітнього і морального рівня людей.