6.4.3. Економічна школа фізіократів. Ф. Кене. А. Тюрго
Економічна школа фізіократів як особлива складова класичної політичної економії найбільший розвиток отримала у Франції в середині XVIII ст. Виникнення фізіократизму пов’язане з критикою меркантилізму, загостренням соціально-політичних і економічних суперечностей у сільському господарстві, потребою у вирішенні аграрних проблем та їх теоретичному розгляді.
Слово «фізіократизм» грецького походження і складається з двох слів «фізіо» ― природа і «кратоз» ― влада, сила, панування. Суть фізіократизму в його центральній ідеї ― вивченні основ природного порядку в економіці. Фізіократи, або прихильники ідеї природного закону, обстоювали природовладдя, досліджували природні закони суспільного буття. Вперше застосував термін «фізіократизм» Дюпон де Немур у своєї книзі «Фізіократія, або природна конструкція найбільш вигідного управління людським родом» (1768). Основний внесок у розробку економічних проблем фізіократизму зробили Франсуа Кене (1694—1774), Анн Робер Жак Тюрго (1727—1781), Віктор Рікетті Мірабо (1715—1789), П’єр Cамуєль Дюпон де Немур (1739—1817), Поль П’єр Мерсьє (1720—1793), Жан Клод Венсан де Гурне (1712—1759).
Центральне місце в економічному вченні фізіократів займають такі положення:
Джерелом багатства нації є сільське господарство як сфера матеріального виробництва, а не зовнішня торгівля, як вважали меркантилісти. Тільки у сільському господарстві створюється «чистий продукт» (новий продукт, за сучасною термінологією ― національний дохід), який є фізичним даром природи, відбувається його збільшення, оскільки його створюють природа, земля. Промисловість ― це безплідна сфера, яка не створює, а лише переробляє «чистий продукт».
Філософською платформою економічного світогляду фізіократів є принцип «природного порядку», відповідно до якої суспільство має розвиватися вільно на основі об’єктивних природних економічних законів, котрі є універсальними і незаперечними, єдиними, вічними, незмінними, встановленими Богом для щастя людей. «Природний порядок» слід пізнавати, пристосовуватися до нього і діяти згідно з його вимогами, бо він найвигідніший для людей. Основою «природного порядку» є право приватної власності та повага до влади, визначені норми і правила поведінки людей.
Праця людини має бути вільною, її плоди недоторканними, а власність ― священною. Праця поділяється на продуктивну і непродуктивну;
Аналіз поняття «капітал» (застосовувався термін «аванс»). Головним критерієм капіталу вважав обіг вартості витрат, які авансуються і повертаються до виробника.
Дослідження пропорцій суспільного відтворення та кругообігу суспільного продукту за вартістю і в натуральній формі.
У питаннях економічної політики — обгрунтування обмеження втручання держави в господарську діяльність, зменшення торговельного мита. Завданням держави є збирання податків, забезпечення захисту країни, прав і свобод людей, проведення політики фритредерства.
А. Сміт вважав, що доктрина фізіократів більш наближена до істини, ніж будь-яка інша теорія політичної економії з опублікованих. Завдяки фізіократам економіка стала трактуватися як наука про матеріальну сферу господарства. Їх діяльність сприяла утвердженню принципів лібералізму. Фізіократів уперше в історії економічної думки почали називати економістами.
Економічні погляди Ф. Кене. Франсуа Кене (1694—1774) ― видатний французький економіст, засновник школи фізіократів, за освітою медик. Економічними дослідженнями вчений почав займатися у 60-річному віці.
Економічні погляди Ф. Кене знайшли відображення у працях «Економічна таблиця» (1758), «Загальні принципи економічної політики держави» (1760), «Про торгівлю» (1760), «Природне право» (1765), «Аналіз економічної таблиці» (1766), «Діалог про ремісничу працю» (1766), «Зауваження стосовно грошового процента» (1766), «Китайський деспотизм» (1767) та ін.
Ф. Кене розробив методологічні основи теоретичної системи фізіократизму, яка охоплює: теорію «природного порядку», теорію чистого продукту, теорію капіталу, теорію кругообороту багатства (суспільного відтворення).
Розробляючи теорію «природного порядку», Ф. Кене розглядав економіку як живий організм, розвиток якого має об’єктивний і закономірний характер, розрізняв у ньому здоров’я (норму) і хворобу (патологію). Вважав, що здорове суспільство знаходиться у рівноважному стані, хворе ― у нерівноважному, тому необхідно створювати умови для досягнення економічної рівноваги. Стверджував, що правовою основою природного порядку є фізичні та моральні закони держави, приватний інтерес є складовою загального, а захисником ― монарх-просвітитель як уособлення державної влади.
Чистий продукт ― багатство, яке формує дохід нації, це надлишок вартості продукту, створеного у землеробстві, над витратами виробництва. Зростання багатства відбувається лише у сільському господарстві, єдиній галузі, де обсяг виробленого багатства перевищує споживання. В інших галузях сировинні матеріали сільського господарства лише переміщуються або переробляються. Створює чистий продукт не праця сама по собі, а земля і природа, які допомагають праці створювати багатство. Чистий продукт є даром природи, його формою є рента, яку отримують власники землі. Землеробська праця — це єдина продуктивна праця, інші види праці корисні, але «безплідні», непродуктивні.
Ф. Кене вперше обґрунтував положення про капітал, використовуючи термін «аванс». Виокремлював «щорічні аванси» (за сучасною термінологією ― оборотний капітал), до яких відносив усі необхідні витрати впродовж одного виробничого циклу (річного), та «первісні аванси» (за сучасною термінологією ― основний капітал) ― все, що використовується у сільському господарстві впродовж кількох виробничих ціклів. Довів, що відбувається безперервний циклічний оборот капіталу. Вперше в економічній науці виокремив два види витрат: разові та поточні.
Теорія кругооборту багатства (теорія суспільного відтворення) аналізує процес кругообороту виробничого капіталу і сукупного продукту. Вперше відповідну схему побудував англійський економіст Р. Кантільон у праці «Дослідження природи торгівлі в цілому» (1755). Ф. Кене у праці «Економічна таблиця» (1758) розглядав процес відтворення та обігу не у вигляді окремих актів купівлі-продажу, а як виявлення основних народногосподарських пропорцій економічного розвитку, процес обміну продуктів виробництва між галузями народного господарства та основними класами суспільства: продуктивним класом (селяни та фермери, які обробляють землю), класом землевласників (поміщики, король, церква ― всі, хто отримує щорічний чистий продукт землеробства) і «безплідним» або непродуктивним (усі громадяни, діяльність яких не пов’язана із сільським господарством). Отже, в економічній таблиці представлена трисекторна модель народного господарства, де між секторами (класами) відбувається перерозподіл валового національного продукту, аналіз якого зроблено відповідно до річного циклу сільськогосподарських робіт. Продукт, вироблений різними класами суспільства, обмінюється і розподіляється так, щоб кожний клас постійно мав необхідне для своєї діяльності. Таблиця Ф. Кене ― перший науковий аналіз кругообороту господарського життя, тобто суспільного відтворювального процесу в грошовій та натуральній формі.
У створенні економічної таблиці Ф. Кене використав метод абстракції, зробивши такі узагальнення: ціни стабільні протягом року; всі доходи витрачаються на споживання; купівля та продаж усередині кожного класу не беруться до уваги; економіка як замкнута система без впливу зовнішньої торгівлі, вся земля обробляється фермерами, які її орендують і сплачують ренту землевласникам; промислові товари виробляються ремісниками.
Схема кругообігу багатства подана на рис. 6.1.
В економічній таблиці Ф. Кене виходив із того, що вартість щорічного продукту сільського господарства становить 5 млрд ліврів і складається з трьох частин: 1) «чистого продукту» в сумі 2 млрд ліврів; 2) частини вартості «первісних авансів» (основного капіталу), що переноситься на новостворену продукцію в сумі 1 млрд ліврів; 3) доходу фермерів у 2 млрд ліврів, які дорівнюють видаткам «щорічних авансів» (оборотного капіталу) і функціонують у вигляді предметів праці, готової продукції (1 млрд ліврів) та грошових коштів, зокрема для забезпечення життєвих потреб (1 млрд ліврів). Ф. Кене окремо підрахував також вартість продукту, створеного «безплідним» класом, який становить 2 млрд ліврів, за натуральною формою це ― різні промислові вироби. Разом вартість сукупного суспільного продукту становить 7 млрд ліврів (5 + 2).
Процес кругообороту річного продукту відбувається таким чином:
На початок сільськогосподарського року валовий річний продукт, отриманий у сільському господарстві, становить 5 млрд ліврів. З них чистий дохід у сумі 2 млрд фермери передали землевласникам у вигляді ренти за користування землею. Виробничі витрати становлять 3 млрд ліврів, з них 2 млрд ліврів використовуються на оборотний капітал (1 млрд на предмети праці та 1 млрд на забезпечення життєвих потреб). На 1 млрд ліврів фермери купують у «безплідного» класу засоби праці, необхідні для заміни основного капіталу;
землевласники, маючи дохід-ренту за попередній рік у сумі 2 млрд ліврів, купують у фермерів продовольство на 1 млрд ліврів і у «безплідного» класу ― промислові вироби на 1 млрд ліврів;
клас «безплідних», отримавши від продажу промислових виробів 2 млрд ліврів, купує у фермерів необхідне для життя продовольство на 1 млрд ліврів, і сировину, потрібну для продовження промислового виробництва ― також на 1 млрд ліврів.
У результаті цих взаємодій на початку нового сільськогосподарського року ситуація повертається до вихідного моменту. Щорічно виробничий клас відтворює 5 млрд ліврів за допомогою 2 млрд ліврів щорічних витрат на визначеній території.
Ф. Кене зробив висновок, що оскільки «чистий продукт» споживають лише землевласники, вони мають бути основними платниками податків в обсязі третини доходу. Він виступав за запровадження єдиного податку.
Схема відтворення всього сукупного продукту, незважаючи на деяку обмеженість і недосконалість, є значним внеском у розвиток класичної економічної теорії. Її використовували подальші покоління економістів, зокрема під час вивчення економічних циклів, господарської кон’юнктури, процесів відтворення (реалізації).
Економічні погляди Анна Робера Тюрго (1727—1781) ― державного діяча, філософа-просвітителя, економіста-фізіократа, сформувалися під впливом прогресивних ідей Д. Дідро, Ж.Д.’Аламбера та інших авторів «Енциклопедії».
Економічні ідеї А. Тюрго виклав у працях «Похвальне слово Венсану де Гурне» (1759), «Роздуми про створення і розподіл багатства» (1766), «Листи про свободу торгівлі зерном» (1770), «Цінність та гроші» (1769) та ін. Він не вважав себе послідовником Ф Кене, однак його ідеї відповідають фізіократичним поглядам.
У своїх працях А. Тюрго:
відстоював принципи свободи економічної діяльності, засуджував політику протекціонізму;
землеробство визнавав джерелом додаткового продукту, а землеробську працю ― єдиною продуктивною працею, тому що тільки вона створює «чистий продукт»;
«чистий продукт» поділяв на земельну ренту та прибуток, останній ― на процент і підприємницький дохід. Допускав існування промислового і торговельного прибутків. Доводив правомірність грошового процента і заперечував регулювання його величини;
започаткував основи теорії корисності. Вартість визначав корисністю продукту. Ввів поняття «природної ціни» як відносної величини, яка визначається на основі суб’єктивних оцінок корисності товару продавцем і покупцем під впливом конкуренції. При цьому вчений підкреслював, що власна оцінка корисності товару дає змогу учасникам обміну отримувати більше, ніж вони віддають. Розрізняв суб’єктивну і об’єктивну цінності предметів: суб’єктивна цінність визначається оцінкою предмета його власником, а об’єктивна ― ринком і залежить від співвідношення попиту та пропозиції. Отже, ідея корисності як субстанції цінності була висловлена майже за 100 років до виникнення маржиналізму;
першим зробив спробу сформулювати закон спадної родючості ґрунтів. Згідно з цим законом зростання витрат праці (капіталу) на землі призводить до того, що кожна наступна одиниця витрат виявляється менш продуктивною;
дотримуючись поглядів Ф. Кене на класову структуру суспільства, виокремив всередині продуктивного і «безплідного» класів дві групи: підприємців — власників засобів виробництва, які здійснюють вкладення капіталу для отримання прибутків, і найманих робітників, що продають свою працю і живуть на заробітну плату;
капітал трактував як «нагромаджену цінність», здатну до самозростання. Основною формою капіталу вважав землеробський капітал, а головною формою доходу ― земельну ренту. Вперше визначив різницю між грошима і капіталом. Капітал, на відміну, від грошей приносить дохід, який поділяється на дві частини. Перша частина слугує для відшкодування витрат, пов’язаних зі створенням продукту, у тому числі на оплату праці робітників, друга ― це прибуток на капітал і земельна рента.
Ідеї А. Тюрго мали великий вплив на подальший розвиток економічної думки. Він першим зробив спробу на практиці реалізувати ідеї фізіократів. Як генеральний контролер (міністр фінансів) за правління Людовіка XVI у 1764 р. підготував укази і законопроекти щодо вільної торгівлі зерном і мукою на внутрішньому ринку, вільний і безмитний вивіз зерна з країни, знищення ремісничих цехів тощо, але внаслідок протидії французького парламенту вони не були реалізовані.