Активна і пасивна лексика

До активно вживаних належить та частина слів сучасної української мови, яка об’єднує в своєму складі відносно обмежену кількість лексичних одиниць, особливо часто використовуваних у мовленні у зв’язку з найсуттєвішими для сучасного суспільства реаліями, поняттями і ситуаціями. З загальномовного погляду для поняття активна лексика важливе значення мають такі ознаки, як стилістична нейтральність відповідних слів, розвинена система властивих їм значень і найважливіша роль у забезпеченні мовою комунікативної функції. Певне уявлення про активність вживання слів можуть дати, безперечно, дослідження з проблем статистичної лексикології мовлення. Так, на матеріалі текстів художньої прози було констатована, що слова тематичної групи з загальним значенням “природа” мають такі абсолютні частоти на 100 тис. слововживань: земля – 116, вода – 85, світ – 70, берег – 57, небо – 56, скеля – 54, сонце – 45, ліс – 45, річка – 43, поле – 37, вогонь – 30, місяць – 29, вітер – 29, дерево – 29, камінь – 29, квітка – 29, море – 29, повітря – 28, сніг – 28, степ – 26, гора – 24, світло – 22.

Категорію пасивної лексики становлять лексичні одиниці, обмежене вживання яких зумовлюється особливостями позначуваних ними явищ, а саме: рідкісних реалій, історизмів у широкому розумінні цього поняття, термінів, власних імен. До пасивної лексики належать також архаїзми і неологізми – два лексичні розряди, поєднані відношенням антонімії.

Історизми – застарілі слова, що вийшли з ужитку в зв’язку зі зникненням тих реалій, які вони називали. Це назви представників різних верств населення минулих часів (князь, боярин, смерд, війт, осавула), давніх установ і організацій (віче, волость, магістрат, ратуша, сенат), давніх професій (мечник, лучник, бровар), старо­винної зброї та знарядь праці (булава, гаківниця, сагайдак, мушкет, соха, рало), старовинного одягу (жупан, кирея, на­мітка, сап'янці, очкур), колишніх грошових одиниць, оди­ниць міри (гривеник, дукат, аршин, корець, фунт) тощо. Іс­торизми не мають синонімів.

Архаїзми (гр. archaios — стародавній) – застарілі для певної епохи назви предметів та явищ, звороти, форми слів, афікси, що вийшли з активного вжитку, витіснені сучасними відповідниками: вікторія (перемога), десниця (права рука), чадо (дитя), благо (добро), стража (сторожа), словеса (слова), фортеція (форте­ця), ректи (сказати), достойно (гідно), сей (цей), оний (той), сіреч (тобто), вольний (вільний). Архаїзми мають синоніми.

Одним з найважливіших джерел розвитку словникового складу мови є номінативна діяльність її носіїв. Під номінативною діяльністю розуміють створення слів для позначення нових явищ дійсності – предметів, процесів, абстрактних понять. Потреба в нових словах зумовлюється насамперед позамовними чинниками, зокрема соціальними і політичними змінами в суспільстві, розвитком науки і техніки, духовної культури тощо. Нові слова називаються неологізмами. (Пор.: неологізми (гр.neos – новий i logos – поняття, слово) – слова або мовні звороти, створені для позначення нового предмета чи поняття). Наприклад, останнім часом в українській мові стали вживатися слова маркетинг, менеджмент, конверсія, дилер, рекетир, ваучер, імідж, ґрант, стінка (набір шаф) то­що. Це неологізми. Частина з них, може, й залишиться в мові, решта відійде разом з нашою добою.