Поради щодо вживання іншомовних слів

Якщо є дві назви — українська й іншомовна, то пере­вагу слід надавати українській. Українська назва завжди зрозуміліша, милозвучніша, легше запам'ятовується. Наприк­лад, краще сказати вихідний, ніж уїкенд; образ, ніж імідж, нестача, ніж дефіцит; чинник, ніж фактор; відшкодування, ніж компенсація; торгівля, ніж маркетинг; відповідник, ніж ек­вівалент; вада, ніж дефект; оплески, ніж аплодисменти; обрій, ніж горизонт; велетенський, ніж гігантський; поважний, ніж респектабельний; продовжений, ніж пролонгований і т. д.

Щоправда, іноді іншомовне слово і його український відповідник можуть різнитися відтінками або обсягом значення. Наприклад, коли йдеться про офіційне відвідання, вживають слово візит, а не відвідини. Різні відтінки значення мають слова повідомлення, звіт і рапорт; ухвала і резолюція (останнє означає ще й напис службової особи на заяві, доповідній записці тощо); вигідний, зручний і комфортабельний (останнє має ще й значення «затишний»).

Є чимало іншомовних слів, які не мають точних україн­ських відповідників: абстрактний, аварія, валюта, варіант, жетон, економіка, інститут, конкурс, копія, ліміт, ломбард, медаль, організація, практика, приватний, регулярний, стан­дарт, суб'єкт, транспорт, факт, фонд, центр, штаб і т. д.

Лексика української мови з погляду сфер вживання

За сферами вживання словниковий склад української мови поділяється на загальновживану і спеціальну лексику, або лексику обмеженого вживання.

Загальновживана лексика

Слова, відомі всім носіям мови, якими вони вільно, без будь-якого обмеження користуються, належать до за­гальновживаної лексики. Сюди входять назви спорідненості людей (батько, мати,дід, бабуся, внук, тесть, свекруха), назви частин тіла (голова, вухо, груди, зуби, рука, серце, ребро), назви свійських і широко відомих диких тварин (кінь, корова, вовк, лисиця, ворона, лас­тівка, чайка, карась, щука), назви культурних і широко ві­домих диких рослин (яблуня, слива, жито, мак, картопля, граб, калина, суниці, полин), назви, пов'язані з харчуванням (хліб, сіль, молоко, їсти, пити), назви будівель, господарських предметів та домашнього начиння (будинок, двері, поріг, ві­ник, граблі, відро, миска), назви одягу і взуття (сорочка, шап­ка, черевики), назви почуттів (радість, щастя, жаль), назви різних дій (сидіти, мити, сіяти, хотіти, могти), назви ко­льору, смаку, розміру, інших якостей (зелений, блідий, соло­ний, кислий, великий, добрий, чистий), назви відомих явищ культури і мистецтва (музика, кіно, книга, картина, олівець), числові поняття (один, два, тридцятий), займенники й служ­бові слова (я, ти, він, від, над, при, і, та, тому що) та ін.

Спеціальна лексика

На відміну від загальновживаної спеціальній лексиці властиві обмежувальні ознаки, зумовлені функціонуванням відповідних слів: 1) у різних сферах професійної діяльності людей; 2) на територіях поширення української мови, які становлять окремі діалектні ареали; 3) у мовленні груп людей, які формуються за різними ознаками соціального плану.

Термін (від латин. terminus межа, кінець) це слово або словосполучення, яке позначає поняття певної галузі знання чи діяльності людини. Так, термінами є такі назви, як пінобетон, видатки, мінералізація гумусу, брутто прибуток, вододжерело, господарський механізм.

основні ознаки терміна:

1. Системність. Кожний термін входить до певної терміносистеми, у якій має термінологічне значення. За межами своєї терміносистеми термін може мати зовсім інше значення, пор: ножиці цін "розбіжність рівнів і динаміка цін у сфері міжнародної торгівлі на окремі групи товарів" і значення загальновживаного слова ножиці.

2. Точність. Термін повинен якнайповніше й найточніше передавати суть поняття, яке він позначає: поверхневий іригаційний стік, короткотерміновий кредит, чекодавець. Неточний термін може бути джерелом непорозумінь між фахівцями, тому іноді говорять, що науковці спершу домовляються про терміни, а вже потім приступають до дискусії. Оскільки нові поняття сучасної науки досить складні, то для точного називання їх часто використовують багатослівні терміни, наприклад: міжнародна фінансово господарська операція, інфільтраційне живлення приканального купола підґрунтових вод поливними водами, Міжнародне товариство міжбанківських фінансових телекомунікацій.

3. Тенденція до однозначності в межах своєї терміносистеми. Якщо більшість слів загальновживаної мови багатозначні, то більшість термінів однозначні, що зумовлено їхнім призначенням. Проте повністю усунути багатозначність (найчастіше двозначність) з терміносистем не вдається.

4. Наявність дефініції. Кожний науковий термін має дефініцію (означення), яка чітко окреслює, обмежує його значення. Так, дефініцією терміна аудиторський висновок є вислів "документ, що містить результати аудиторської перевірки".

Професіоналізми це слова або вислови, притаманні мові людей певної професійної групи. Суттєва різниця між термінами і професіоналізмами полягає в тому, що терміни це офіційні наукові назви поняття, а професіоналізми виникають як розмовні, неофіційні замінники термінів (платіжка платіжне доручення; вишка вища математика, пара дві академічні години) або коли та чи інша професія, рід занять не має розвиненої термінології (наприклад, рибальство, гончарство і т. д.). Професіоналізми на відміну від термінів, як правило, емоційно забарвлені, є переосмисленими словами загального вжитку. Вони можуть бути незрозумілі людям, які не належать до певної професії, пор.: підвал у мові поліграфістів, бобик, бублик у мові водіїв тощо. Професіоналізми можуть використовуватися в неофіційному професійному спілкуванні, проте вони є ненормативними в професійних документах, текстах, в офіційному усному мовленні.

До цього розряду слів (соціальних діалектизмів) належать жаргонізми й арготизми.

Жаргонізми (фр. jargon)— слова, властиві розмовній мові певного середовища. Наприклад, серед частини молоді побутують слова: бакси (долари), штука (тисяча), лимон (мільйон), шлу­нок (гаманець), ксива (паспорт, посвідчення особи тощо), ба­зар (розмови), пакет (наряд міліції), стрілочник (донощик), черепи (свої хлопці), гнати (брехати), кинути (обманути), наїжджати (чіплятися, погрожувати), кльово (дуже добре).

Арго (арготизми) (фр. argot — замкнутий, недільний) – це умовна говірка соціальної групи з певним набором слів, незрозумілих для сторонніх. Відомі злодійське, картярське, лірницьке, жебрацьке арго. В арго українських лірників уживалися, наприклад, такі слова: дулясник – вогонь, кеміть – ніч, макохтій – місяць, оксин – ліс, ботень – борщ, крисо – м’ясо, кунсо – хліб, зивро – відро, ковтур – горщик тощо.

Жаргонна і арготична лексика використовуються в художніх текстах з виразними стилістичними настановами, для створення реального колориту зображуваної дійсності.