Д епартамент освіти і науки, молоді та спорту

Чернівецької ОДА

Управління освіти і науки, молоді та спорту

Сокирянської РДА

Романковецька гімназія

Всеукраїнська краєзнавча експедиція учнівської молоді

«Моя Батьківщина - Україна»

Напрям «Із батьківської криниці»

2013 р.

Романковецька гімназія

Чернівецька область, Сокирянський район, с.Романківці, вул.Головна, 36,

60226

Пошукова група: Бабій Роксолана Василівна, учениця 11 класу, Тарабузан Тарас Русланович, учень 5 класу, Лянга Віталіна Василівна, учениця 5 класу, Щербата Юлія Іванівна, учениця 10 класу Романковецької гімназії

Керівник: Тарабузан Альона Михайлівна, учитель української мови та

літератури Романковецької гімназії,

тел.: 0673735171

ВСТУП

Народна медицина така сама древня, як і людство. Початки її сягають доісторичних часів і викликані інстинктивними спробами самозбереження. Уже первісна людина змушена була надавати собі лікарську допомогу при різного роду травмах та захворюваннях. І цілком природно, засоби для цього вона шукала в навколишній природі і насамперед — в світі рослин, оскільки протягом тисячоліть харчувалася рослинною їжею. А це, в свою чергу, давало їй можливість пізнавати властивості рослин — відрізняти їстівні від неїстівних, пізнавати отруйні. Так нагромаджувалися певні примітивні відомості про дію тієї чи іншої рослини на організм людини.

Паралельно з раціональними методами лікування, зібраними в процесі багатовікового досвіду, побутували магічні способи зцілення недуг. Неспроможна зрозуміти закони природи, безсила перед її стихією, людина боготворила світ природи, населяла його надприродними істотами, духами.

Вивчення народної медицини в етнографічному руслі є підґрунтям у розв'язанні важливих етнографічних проблем. Народні методи лікування у всі часи вирізнилися і продовжують відзначатися багатством етнічних і регіональних форм. У порівняльному плані, їх вивчення є основною для виявлення генетичних та етнокультурних зв'язків між представниками різних етнічних груп і народностей.

Саме в такому ракурсі розглядається народна медицина у Романківцях, яка вивчена абсолютна недостатньо. Народні медичні пізнання їх сягають сивої давнини. У Романковецьких літописах прослідковується цінна інформація щодо зцілення людини, яка є важливим джерелом боротьби з інфекційними захворюваннями, епідеміями холери, чуми, тощо. Тут же ми знаходимо відомості про різноманітні способи та методики лікування, які побутували в народному цілительстві. Таким чином, назріла нагальна потреба підсумувати багатий досвід народної медицини на Романковецькій землі.

Коротко про романківці

Якщо вірити історичним фактам, що село Романківці засноване в 1565 році і що його засновником насправді був Романко, то тоді виникає бажання довідатись, як все-таки називалися поселення, які містилися доокіл річки Рогози ще в VIII та X століттях? Отож, прилучимось до легенди.

Серед кількох з них старожили пам'ятають і таку, яка засвідчує, що отой хоробрий Романко якраз, не од турків втікаючи, опинився на тутешніх землях, а прийшов сюди, у ці квітучі й заліснені місцини з того боку Дністра, з Поділля, як проповідник. Він був людиною не тільки хороброю, а на той час освіченою.

Зрештою, першопоселення слов'ян найперше залишило по собі слід, або, як прийнято називати, рештки матеріальної культури, не на тлі сьогоднішніх Романківців, а суміжних з Рогозою урочищ — Кисилбас, Могила, Камінь, Корчі, Заупустівське, Карликове.

Отож, вдумаємося в легенду дещо відмінну од тієї, за якою ніби Романківці «засновані таким-то Романом, після однієї битви з турками».

...І простелилася з півночі на південь з Поділля аж до тихого Дунаю потаємна слов'янська стежина. І ступали тією стежиною поодинокі мандрівники, шукаючи «невідкритих» земель, квітучих, вільних і хлібородних закутків.

І натрапив мандрівний Романко на райську місцину між річечкою Рогозою і Винницею, яка пашіла своєю природною привабливістю.

А доокіл — ні душі.

І пішов невсидиий мандрівник шукати живої душі, почути людського голосу. Довго бродив боголюбивий сміливець Тернівкою, Березівкою, аж доки не натрапив на одинокий бурдей. А узвишувався той бурдей на пагорбочку, який обіймався різноліссям, буйним різнотрав'ям. І мешкав у тім бурдеї нещасний вдовець, при якому росло три доньки-красуні. Старшу з них звали Катрусею, Катериною.

Оскільки мандрівний парубок назвався Романком, що за повір'ям означало «кріпкий», і його благословенні молитви були господареві бурдею до душі, то він і погодився відпустити свою доньку-красуню з Романком світ за очі...

...І повернув щасливий проповідник на прирогозенське тло. Повернув, щоб оселитися тут навіки.

По дорозі, вірніше, путівцем, вони, Романко і Катруся, натрапили на дивовижне трав'я. Воно пашіло неабиякими ароматами, милувало зір своїм незбагненним квітом. І назвав Романко той квіт «Катерининим зіллям»…

Отак, скільки себе пам'ятають романківчани, —Катеринами колись називалася чи не кожна друга народжена дівчина. І здебільшого тоді Катерини-Катрусі, окрім того, що були неабиякими красунями, ще володіли нерозпізнаними тайнами знахарства, чаклування-ворожіння, примовляння-намовляння...

Запам'яталася така Катерина й мені. Звали її баби Катерина Хамбайка. Чого тільки вона не вміла-знала. П'ятдесят, шістдесят, а м'о й сотню літ тому вона лікувала людей і худобу, «поробляла» дівкам і парубкам, аби тим дав Бог пару, а ще кожного, хто тільки до її хатини потрапляв, — обкурювала якимось травозіллям, од якого, ніби, ти мав стати міцнішим і мудрішим.

А тепер? Тепер можна сміливо судити про те, що той славний Романко справді започаткував нашому древньому слов'янському родові-племені не тільки добру славу, а й правічну мудрість. Можливо, з того часу, од того заповітного початку, бере наше родословне дерево своє могутнє коріння. Од нього, мабуть, пішло Романкове, таке ж хоробре, таке сміливе, міцне, трудолюбиве і здатне до науки, до осягання Божого слова і святої молитви—братство.

Має свою споконвічну традицію Романкове поселення і щодо знахарства, чаклунства, примовок-відмовок, а ще уміють тут по-справжньому оздоровлюватися, олюднюватися «Катерининим зіллям».