2. Головні догмати віри

Загалом у віровченні ісламу можна визначити сім основних положень (догматів), які складають "Символ віри" мусульманина.

По-перше, це - вчення про надприродні сили. Іслам проповідує віру в єдиного бога -- Аллаха, який сотворив небо, землю, людину та ін. Поряд із цим мусульмани вшановують ангелів, численних пророків. До останніх належать Адам, Нух (Ной), Ібрагім (Аврам), Муса (Мойсей), Іса (Ісус) та Мухаммед. Головним серед них є Мухаммед - глава пророків, захисник віруючих у день Страшного суду. Мусульмани визнають також противників Аллаха - демонів на чолі з Шайтаном (Іблісом).

Аллах - це єдиний, одноосібний, вічний та всемогутній Бог. Через свого посланця Мухаммеда він передав людям текст священної вічної книги - Корану, з його діяння він заснував громаду віруючих (умма). Величчя Бога - Аллаха виявллється в багатьох формулах, добре відомих усім мусульманам, яке часто підкреслюється ними в промовах, молитвах, побутових вигуках, а також постійно зустрічається у витонченій в'язі арабського письма, на пам'ятках мусульманської архітектури. Всі мусульманські тексти і офіційні промови також починаються з фрази: "В ім'я Аллаха милостивого, милосердного".

По-друге, вчення про священні книги. Мусульмани вшановують дві такі книги: Коран і Сунну. Богослови називають Коран словом Бога, божественним об'явленням. Сунна містить розповіді про вчинки й висловлювання пророка та є джерелом правил життя суспільства і тлумачення Корану, релігійного культу й права. Хадиси, що складають Сунну, лише у VIII-IX ст. було зафіксовано на письмі. Хадиси - це основа всього релігійного й громадського життя та діяльності мусульман-сунітів. На основі Корану і Сунни богослови розробили шаріат - правові норми поведінки, освячені мусульманською релігією. Шаріат визнається бо­жим законом, що доводиться до людей через Ко­ран, хадиси і твори релігійних авторитетів. Реаль­но шаріат утілено в працях із'мусульманського права і практиці шаріатських судів. Він регулює зовнішні форми ставлення людей до Аллаха (пра­вила культу - ібадат), людей одне до одного (муа-малят) і визначає міру покарання за їхні проступки (укубат).

По-третє, вчення про загробне життя. Відповідно до цього вчення відразу після смерті два ангели смерті супроводжують душі людей до раю чи пекла. Мусульманський рай зображається у вигляді чудового прохолодного оазису з чистою джерельною водою, гуріями-дівами, фруктовими садами, де всього вдосталь. Пекло змальовується як місце, де катують вогнем, киплячою смолою, залізними гаками, скорпіонами й гадюками. Суттєвим є те, що муки в пеклі насамперед при­значені для немусульман, а от мусульмани по де­якім часі перебування в пеклі переходять до раю.

По-четверте, вчення про кінець світу, за яким сам Аллах організує та визначить його час, відо­мий тільки йому. Уявлень про месію, спасителя в ісламі не існує. Наприкінці світу настане Страш­ний суд, у день якого відбудеться воскресіння з мертвих.

По-п'яте, вчення про приреченість. За цим вченням людина не має свободи волі, позаяк Ал­лах визначив іще до створення світу не тільки зем­ну, а й потойбічну долю людей. Фаталізм є стриж­нем мусульманської релігії.

По-шосте, вчення про священну війну з невірни­ми - джихад або газават. Згідно з цим ученням, джихад є війна на захист ісламу, в якій повинен брати участь кожний мусульманин. Насправді ж поняття "джихад" є значно ширшим, і в такому значенні воно вживається зараз у мусульманському світі, означаючи духовне самовдосконалення.

По-сьоме, вчення про безсмертя душі. Як і представники інших релігій, мусульмани вірять у те, що душа створена Аллахом, вона не залежить од тіла, а тому безсмертна. Після смерті людини душа перебуває вічно в раю чи пеклі.

Ці основні положення релігії знає кожний мусульманин. Послідовники ісламу знають також "п'ять стовпів" ісламу, п'ять головних обов'язків віруючого.

Перший обов'язок - вірити в те, що Аллах - єдине божество, а Мухаммед - його сланник. Трикратне виголошення шахади (вір) "нема ніякого божества, крім Аллаха, і Мухаммед - посланник Аллаха" є головною частиною ритуалу прийняття ісламу дорослим адептом (немусульманином від народження).

Другий обов'язок - відправляти молитву (салят, намаз). Мусульмани зобов'язані здійснювати ритуал молитви п'ять разів на день: від світанку до пізнього вечора. Молитва складається з ракатів - комплексу релігійних формул, молитов­них поз і рухів тіла. Виконуючи ракат, віруючий нахиляється, стає на коліна, падає долілиць (ниць), виголошує при цьому молитовні слова Ал­лахові, його імена, першу суру Корану, шахаду та ін. Творити молитви можна і вдома, і в мечеті, і в полі. Молитві передує ритуальне омивання. П'ят­ниця є днем спільної молитви, коли всі мусульма­ни мають зібратися на колективну молитву до го­ловної мечеті села, кварталу чи міста. Молитви в п'ятницю супроводжуються проповіддю.

Мечеть (масджид) - релігійно-культова спо­руда, в якій моляться мусульмани, читають уголос Коран, виголошують публічні проповіді й диспу­ти, викладають релігійні догмати. Головне місце в мечеті - міхраб, ніша, яка вказує напрямок на мекканську Каабу. До неї повертаються обличчям віруючі, біля неї стоїть керівник молитви — імам. Поруч із міхрабом знаходиться мінбар (кафедра проповідника), з якого по п'ятницях читають про­повідь. У мечеті є також книгосховище, примі­щення для ритуальних омивань. Підлогу всере­дині мечеті покривають килимами або циновками, а перед входом до неї знімають взуття. Молитву на майдані біля мечеті здійснюють на молитовних килимах. Кожна мечеть має один або декілька мінаретів. Це - башти (круглі чи прямокутні), з яких муедзін проголошує заклик до молитви.

Третій обов'язок - додержання посту. Му­сульманський піст вимагає утримання від пиття, їжі, задоволень і розваг протягом світлового дня. Під час посту віруючий, ритуально чистий мусуль­манин, повинен молитися, читати Коран, інші релігійні твори. Головним та обов'язковим для всіх, окрім хворих чи вагітних жінок, подорожніх є піст у місяць рамадан (рамазан; дев'ятий місяць мусульманського календаря). Недотриманий з по­важних причин піст надолужується в зручний час. Згідно з легендою, цього місяця пророкові було пе­редано перше об'явлення. Кінець рамадану, а зна­чить, і місячного посту, відзначається святом роз­говіння (Ід аль-фітр, Ураза-Байрам), що передба­чає спеціальну спільну молитву, після якої влаш­товуються святкова трапеза і роздавання милос­тині жебракам, відвідування могил предків.

Четвертий обов'язок - здійснення хаджу - паломництва в Мекку до головної святині ісламу Кааби. Кааба (куб) - це будівля в центрі подвір'я мекканської аль-Масджид аль-Харам (Священної мечеті), в південно-західному куті якої в кладку вмуровано "чорний камінь". За легендою цей камінь був посланий Аллахом із неба. Паломники, одягнувшись в білий одяг, сім разів обходять нав­коло Кааби і цілують "чорний камінь", п'ють воду зі священного джерела Замзам. Сама Кааба вкрити кїсвою - чорним покривалом, на якому золотом вишито аяти з Корану. Під час хаджу чорну кісву замінюють білою. Після церемоній біля Кааби влаштовуються урочисті процесії та моління біля пагорбів і долин навколо Мекки, пов'язаних із легендою про перебування в цих місцях праотця Ібрагіма (Аврама), першого проповідника єдинобожжя.

Кааба як святилище була відома задовго до виникнення ісламу; їй поклонялися племена, що жили навколо Мекки. Після перемоги ісламу вона стала його головною культовою спорудою. Виконати завіт пророка для кожного мусульманина означає: пройти до Кааби і торкнутися губами "чорного каменя".

Взагалі Кааба - звичайна чотирикутна цеглянна будівля заввишки до 10 м і завширшки майжв 15 м, з пласким дахом без вікон. Усередині споруди, куди можна ввійти крізь двері в західній стіні, також немає нічого примітного, там порожньо і темно. У східній частині в стіну вмонтований обрамлений у срібло "чорний камінь" – головний об'єкт поклоніння. Згідно з переказом "чорний камінь" - білий яхонт, що почорнів через гріховність людей, - був посланий Аллахом Адамові. Останній збудував над ним споруду, яка після руйнації під час потопу знову була відбудована Ібрагімом та Ісмаїлом. Під час хаджу частина мусульман відвідує також Медину, де знаходиться могила пророка. Взагалі молитву будь-де Аллах почує лише тоді, коли мусульманин повернеться обличчям до Кааби та Медини.

Хадж завершується святом Ід аль-адха (Курбан-Байрам), під час якого в пам'ять про жертву, принесену Ібрагімом Аллахові, ріжуть жертовних тварин. Закінчення хаджу є головним святом, ще його відзначають молитвами і жертвоприношення­ми в усіх мусульманських країнах. Люди, які здійснили хадж, отримують почесне ймення хаджі та користуються особливою шаною в рідних місцях.

П'ятий обов'язок мусульманина - зак'ят, обо­в'язковий податок на майно й доходи, що розпо­діляється серед бідних і знедолених. Окрім цього, кожний мусульманин виплачує ще й садаку - добровільні пожертвування і милостиню. Зак'ят виплачує глава сім'ї. Милостиня подається від кожного дорослого члена сім'ї в день закінчення посту в місяць рамадан. Обидва податки беруть ли­ше з заможних мусульман. Деякі мусульманські ідеологи розглядають зак'ят як спосіб перерозподілу доходів у суспільстві, що грунтується на принципі ісламської соціальної справедливості.

Значну роль у культовій системі ісламу відігра­ють релігійні свята. Основні з них пов'язані з дог­матикою цієї релігії та є загальноприйнятими для всього ісламського світу. Окремі свята мають місцевий характер і пов'язані з ушануванням гробниць мусульманських святих. Є також свята, що відзначаються лише окремими течіями і секта­ми ісламу. Врешті є свята, що їх урочисто відзна­чають персомовні народи (Іран, Таджикистан, Аф­ганістан та ін.), але вони не мають прямого відно­шення до ісламу (наприклад, свято Навруз - Но­вий рік за сонячним календарем). Слід також зауважити, що в ісламі значна кількість свят і пам'ятних дат ісламської історії відзначається в нічний час: ніч народження пророка (Мавлід), ніч ушестя пророка на небо (Мірадж), ніч приречення (Лейлят аль-кадр) тощо. Всі свята в ісламі від­значаються за мусульманським місячним кален­дарем.

Ураза-байрам - свято розговіння, закінчення посту, яке справляється в перший день наступного за рамазаном місяця - шавалля.

Під час цього свята (воно триває 3 дні) віруючий повинен згідно з правилами ісламу звітувати за минулий піст, почати відбувати покарання в разі порушення заплатити так зване “очищення свято перериву” - фітр-садака.

Курбан-байрам (свято жертвопринесення) визнача­ється через 70 днів після закінчення урази. Центральною ритуальною дією курбан-байраму е принесення кривавої жертви (переважно барана чи верблюда). В цей час здійснюються па­ломництва (хадж). до Мекки (Аравія). В дні курбан-байраму для жертвопринесень забивали найкращу худобу. У це свято, за шаріатом, вівця і коза можуть бути заколоті “за гріхи” однієї людини, корова і бик - за сімох, а верблюд - за десятьох.

За ісламом жертвопринесення необхідно-для того, щоб потрапити до раю. Потрапити туди можна лише минувши сірат - міст, перекинутий над пеклом: він тонший за жіночий волос, гостріший за жало леза шаблі і гарячіший від вогню.

При вході на сірат - міст стоять верблюди, корови, бара­ни, заколоті віруючими на курбан-байрам. По них віруючі й пе­рейдуть через сірат. Той, хто не приносив жертви, самостійно не зможе утриматися на мос-гі й упаде у пекло.

Мірадж (свято вознесіння чи “подорож пророка на не­бо”) відзначається за місячним календарем у місяць реджеб. МІрадж (реджеб-байрам) встановлено в ранньому середньо­віччі, коли після закріплення влади халіфів у Палестині в Ісла­мі був прищеплений культ Єрусалима (аль-кудс) та його “свя­тих місць”.

Для цього використано легенду, за якою в 27-у ніч місяця реджебу пророк Мухаммед, піднятий з ліжка ангелом Джебраї-лом, здійснив на білій фантастичній істоті - бураці (від араб. блискучий, блискавка) прогулянку до Єрусалима і звідти на сім небес до престолу Аллаха. Тут він нібито говорив з Аллахом, сказавши при цьому 99000 слів. Однак все це відбулося так швидко, що повернувшись Мухаммед переконався в тому, що ліжко його було ще тепле, а з перекинутого ним ковша не всти­гла витекти вода!

Для “узагальнення” цієї чудової легенди мусульманське богослов'я довільно тлумачило один з віршів Корану, де гово­риться про подорожування до віддаленої мечеті, яка знаходи­лася у Єрусалимі.

Пізніше в стіні одного з храмів Єрусалима було розшука­но кільце, до якого нібито Мухаммед прив'язував бурака під час своєї нічної подорожі.

У легендах про мірадж е чимало спільного з переказами інших релігій про незвичайні “подорожі” або вознесіння богів та святих, а також про зустріч Бога зі своїми посланцями -пророками (порівняймо іудейські міфи про розмову Бога з Моі-сеем на горі Сінай, та розмову з Іллею-пророком, який підняв­ся на гору, християнські перекази про вознесіння Христа то­що).

Маулюд (день “народження пророка”) визначається мусульманами за місячним календарем у місяць рабі-аль-авваль. Як і мірадж, маулюд встановлено довільно, пізніше “подій”, покладених в його основу.

Відомо, що мусульманські легенди про Мухаммеда бага­то чого повторюють з переказів інших релігій. Цікаво, що ранні мусульманські богослови докладно розповідають про понеді­лок, коли народився Мухаммед, і чудеса, пов'язані з цією поді­єю, але замовчують або сперечаються один з одним у питанні стосовно того, коли конкретно був той понеділок. З часом його віднесено до 12 числа місяця рабі-аль-авваля.

Ритуальне обрізування (суннет) в ісламі відноситься до традицій, запозичених з культів стародавньої Аравії.

Виник цей обряд у первинному суспільстві як один з при-сеямних обрядів, яким знаменувався перехід юнака до стар­шої вікової групи роду. Подібні мученицькі обряди (не тільки обрізування, а й вибивання зубів та інші тілесні ушкодження), пов'язані з випробуванням мужності юнаків, існували у старо­давніх арабів, африканців, австралійців та Інших народів за доби первинно-общинного розвитку.

В ісламі, як і в іудаїзмі, обряд обрізування отримав нове тлумачення. Він е внутрішньою ознакою релігійної приналеж­ності і саме цим відрізняє мусульман від людей інших віру­вань, вселяє віруючим ідею мусульманської винятковості.

Шахсей-вахсей (ашура) - траурні релігійні церемонії у мусульман-шиїтів, здійснювані на десятий день місяця мухарраму. Згідно з мусульманськими переказами, свято встанов­лене на честь мученицького кінця онука пророка Мухаммеда - шиїтського імаму Хусейна. історичні факти засвідчують, що смерть Хусейна не була мученицькою і “не викупила людську свободу і право”, як вчать мусульманські проповідники. Ху-сейн помер у політичній боротьбі за владу. “Свобода і право” від цього не перемогли. Зараз свято шахсей-вахсей у шиїтів здійснюється як збори віруючих.

Лейлят аль-кадр - ніч на 27 рамадану, про яку згадується в Корані (К., 47). Цієї ночі нібито було послано текст Корану. Щорічно в цю ніч Ал­лах виносить рішення про долю кожної людини, враховуючи його благочестя, прохання, вислов­лені в молитвах. Тому свято проводять у мечетях, читають сури Корану і виголошують Аллахові та ангелам свої прохання.

Лейлят аль-бараа - популярне народне свято, яке зберегло риси давнього новорічного святкуван­ня. У доісламських давніх арабів на цей місяць (14-15 шаабану) припадало літнє сонцестояння, з якого починався відлік нового часу. У багатьох народів о цій порі було прийнято поминати померлих. За народним повір'ям, у цю ніч створення відбувається трясіння дерева життя, на листях якого позначені імена живих. Якщо ті листки з іменами людей упадуть, то вони протягом року помруть. Цієї ночі Аллах спускається з семи небес, щоб у відповідь на молитви простити грішників.

У Лейлят аль-бараа виголошують особливі мо­литви за померлих, подають милостиню бідним, відвідують мавзолеї та гробниці святих мусуль­ман.

Богослужіння в ісламі проводять у мечетях або на майдані біля культової споруди; під час них чи­тають Коран арабською мовою і виголошують про­повіді. Суттєвою особливістю мусульманського бо­гослужіння є відсутність у ньому музичного супро­воду і хорових співів. Мусульманські свята також супроводжуються урочистими богослужіннями, жертвоприношеннями, в окремих випадках твари­нами.

Поширені також поклоніння святим місцям, або мазарам - могилам, мечетям, джерелам, го­рам і камінню. Найчастіше святі місця є реальни­ми або ж уявними могилами святих осіб. Інколи над могилами святих збудовано мавзолеї, але най­частіше поховання святих виокремлено огорожею, інколи у вигляді складеної купи каміння. Звичай­ною ознакою святого місця є вертикальний шест, до якого прив'язані полотнища і клаптики ткани­ни. Паломники обходять кругом могили, торка­ються неї руками і лобом, запалюють світильники.

Укладення шлюбу здійснюється в присутності духовних осіб, які фіксують його і закріплюють читанням святих текстів Корану. Похоронний об­ряд також передбачає читання відповідних сур Ко­рану. Хоронять зазвичай у день кончини; тіло по­мерлого, замотане в саван, кладуть у могилу без труни, головою до Мекки. Важливим обрядом є обрізання у хлопчиків (рідко дівчаток) 7-10 років. Ця зовнішня ознака належності до ісламу виконує функцію відмежування мусульман від представників інших релігій.

В ісламі існує чимало різноманітних релігійно-обрядових наказів і приписів. Скажімо, чоловіки повинні ходити з покритою головою (шапочка-тюбетейка, чалма). Звичним атрибутом благочестивого мусульманина є чотки (тасбіх) із 99 чи 33 намистин, пристосованих для підрахунку прочитаних молитов, здійснених поклонів та ін. 99 намистин відповідає кількості існуючих "прекрасних імен" Аллаха.

Служителем культу в ісламі - муллою може бути тільки чоловік. В організаційному плані мусульманські громади складені за національно-державною ознакою, тому вони не мають єдиного центру. Очолює національні мусульманські об'еднання муфтій, якого призначають чи обирають на з'їзді мусульмани. Керівником мусульманської громади є імам. В окремих країнах існує імамат - інститут верховного керівництва мусульманськими громадами, що поєднує в собі духовну і світську владу.