Методи дослідження

Релігієщнавство використовує велику кількість різноманітних методів пізнання. Як й у будь-якій науці, у ній застосовуються загальфілософський, соціально-філософський, спеціальні загальнонаукові, теоретичні й емпіричні методи: діалектика, системний метод, аналіз, синтез, абстрагування, узагальнення, екстраполяція, моделювання, аналогія, гіпотеза, індукція, дедукція, спостереження, експеримент й ін. У відповідних розділах, крім названих, використаються свої методи. Так, у соціології релігії дають плідні результати методи встановлення соціальних фактів: вивчення документів, опитування різного роду - інтерв'ю, анкетування й ін., методи первинної обробки отриманих даних: угруповання, ранжирування, складання статистичних таблиць й ін. Психологія релігії використає аналіз біографій, проективні тести, особистісні опросники, методи дослідження установок і диспозицій особистості, соціометрію й т.д.

У дослідженнях релігії розроблені такі підходи, які інтегрують багато приватних прийомів. Вони з успіхом застосовуються протягом багатьох десятиліть, дають плідні результати й тепер.

Принципи викладу

При розкритті змісту, у розташуванні теоретичного матеріалу й фактів у дидактиці й методиці релігієзнавства реалізуються деякі принципи.

1. Об'єктивність, конкретно-історичний розгляд предмета. Викладаються науково обґрунтовані положення, встановлені факти; використаються результати, отримані у світовому релігієзнавстві, філософії. Підбор і розміщення теоретичного й фактичного матеріалу здійснюються з наміром як можна більш точно відтворити історію, щоб у ній штучно не утворювалися «білі» плями.

2. Розгляд релігії, релігійної філософії, вільнодумства в контексті розвитку духовної культури. Религиоведение займається дослідженням своєрідних її областей у їхній історії й сучасності, а виходить, у своєму аспекті вирішує ряд культурологічних проблем. Виявляються особливості релігії як феномена культури, властивості релігійно-культурних утворень, специфіка релігійної філософії, своєрідність різних виражень вільнодумства в духовному житті суспільства й особистості.

3. Аналіз світоглядних питань з точки зору проблем буття людини, її сутності й існування, мети й сенсу життя, смерті й безсмертя, інакше кажучи, у плані розгляду ряду питань філософської антропології.

4. Виклад питань мовою толерантності, терпимості, діалогу релігійного і нерелігійного світогляду на людину, суспільство, світ.

5. Свобода совісті інтерпретується з урахуванням історії становлення даного поняття, світового досвіду (у тому числі й у нашій країні).

Зміст, дидактика й методика виклади сообразованы з положеннями про свободу думки, совісті, релігії й переконань у міжнародних правових документах, таких як: «Загальна декларація прав людини» ООН від 10 грудня 1948 р., «Міжнародний пакт про цивільні й політичні права» від 16 грудня 1966 р., «Заключний акт Наради по безпеці й співробітництву в Європі» від 1 серпня 1975 р., «Паризька хартія для нової Європи» від 21 листопада 1990 р., а також з відповідними положеннями Конституції України й Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» від 23 квітня 1991 р.