1 Вопрос)
Мова – найважливіший засіб спілкування людей, засіб передачі почуттів, думок волевиявлень. Мова – це система звукових та письмових знаків, що служать засобом людського спілкування. Мова виконує низку функцій, життєво важливих для суспільства, суспільних груп і кожної людини зокрема. У різних працях виділяють від 2 до 20 функцій, поділяють їх на обов’язкові та факультативні. Узагальнюючи різні класифікації, виділимо девять основних функцій мови.
Номінативна. Це функція називання, тобто предмети і явища, пізнані людиною, отримують назви, відбувається процес називання, омовлення (лінгвізації), з яким пов’язане створення кожним народом його мовної картини світу. Наприклад, японські спеціалісти розрізняють і називають не менше як 50 відтінків червоного кольору, а ескімоси мають 40 найменувань снігу (залежно від розміру сніжинок, від часу випадання снігу, від того, з вітром чи без вітру він йшов, як давно сніг лежить). Процес номінації залежить від багатьох чинників, зокрема від ментальності народу, географічних умов проживання, суспільного розвитку тощо. Порівнюючи окремі російські та українські слова, можна помітити розбіжності ментальності1 наших народів: виховати (заховати від зла) – воспитать (кормити); лікарня (лікувати) – больница (терпіть біль); весілля (веселитися) – свадьба (свататись, поріднитися), подружжя (дружба) – супруги (запряжені), шлюб (від злюб) – брак (від брати), свято (святий) – праздновать (гуляти).
Комунікативна. Суть її полягає в тому, що мова використовується для спілкування, обміну інформацією в усіх сферах комунікації – науці, виробництві, культурі, ділових стосунках. Це найважливіша, базова функція мови, якій підпорядковані всі інші. Відомий мовознавець Б.О.Серебренников називав цю функцію «локомотивом історії мови», адже мова, якою не спілкуються, стає мертвою. Людство має чимало засобів передачі інформації – жести, міміка, знаки тощо, проте мова є універсальним засобом. Як сказав Е. Кант, «людина має схильність спілкуватися з собі подібними, тому що в такому стані більше почуває себе людиною». А Сент-Екзюпері зазначав, що найбільша розкіш на світі – то є «розкіш людського спілкування»
Гносеологічна, або пізнавальна. Людина пізнає світ не тільки через досвід, а й через мову, яка є сумою знань про світ. Людина ніколи не пізнає світ з нуля, вона має досвід суспільства, закодований у мові. Пізнаючи мову, людина пізнає світ. Один з філософів сказав: «Межі моєї мови означають межі мого світу». Гносеологічна функція є не тільки накопиченням досвіду, а й засобом мислення, формою існування думки.
Мислетворча. Мова – засіб творення, вираження й передачі думки. Мислити – значить оперувати мовним матеріалом, словами. Вислів «обмін думками» значить вдало добирати слова. «Видно з мови, якої ти голови», «хто ясно думає, той ясно висловлюється».
Експресивна, або виражальна, емоційна. Це висловлення своїх почуттів, емоцій, здатність впливати на почуття інших людей. Тобто мова універсальним засобом вираження внутрішнього світу людини. Поки людина мовчить, вона залишається загадкою для оточуючих, а заговоривши – розкриває свій внутрішній світ. «Говори, і я тебе побачу» - стверджували мудреці античності.
Культуроносна. Мова – основа культури кожного народу. Культура може розвиватися тільки в мові, фіксується нею. Через мову (фольклор, худ. літературу, театр, кіно) людина пізнає духовний світ свого народу. Зрештою, ставлення до своєї національної мови, своєї національної культури, до культури мови віддзеркалює загальний рівень культури людини, свідчить про її громадянськість.
Ідентифікаційна, або об'єднуюча, ототожнювальна, розпізнавальна (об'єднує мовців у часовому та просторовому вимірі Завдяки мові кожний з нас має свій «мовний портрет», «мовний паспорт», у якому відображені всі параметри нашого «я» – національно-етнічні, соціальні, культурні, духовні, вікові тощо. Так, тільки за одним звуком можна визначити місцевість, територію, з якої походить або на якій проживає людина. Наприклад: м’які шиплячі приголосні характерні для жителів Черкащини, тверді шиплячі приголосні – для жителів Вінниччини, палатальний (м’який) піднебінний л – для уродженців Полтавщини, за дифтонгами уо, уе, уі, іе впізнають поліщуків (жителів Полісся), приставний г характерний для мовців західних районів Черкащини (особливо Уманщини).
Естетична. Мова фіксує естетичні смаки і вподобання її носіїв, крім того, милозвучність мови, гармонія змісту і форми стають самі по собі джерелом естетичної насолоди. В 1934 році в Парижі на всесвітньому конкурсі краси мов укр. мова зайняла 3-є місце після французької та перської Найяскравіше естетична функція виявляється у лексичному та фразеологічному фондах мови. Так, на гарну дівчину кажуть: як намальована, як картина, як квітка, як ружа, хоч з лиця воду пий. Ледачого називають ледарем, лінюхом, ледацюгою, ледачем, лінивцем, неробою, лайдаком, лежнем, пустогаєм).