2. Казки письменника

Серед творів, написаних Каменярем для дітей, більшість складають казки. У Франка ми знаходимо і кумулятивну казку (“Ріпка”), і казки-притчі (“Рубач”), і казки-байки (“Свиня”), і казки-поеми (“Про багача, що їздив біду купувати”), і казки-оповідання (“Історія кожуха”, “Куди діваються старі роки”), і казки-драми (“Суд святого Николая”). Письменник часто використовував у них сюжети, взяті з народної творчості різних країн світу. З цього приводу цікавим є міркування М. Грушевського: “В способі оброблення інтернаціональних тем, в наданні їм нової оригінальної літературної краси і артистичного інтересу взагалі проявляє себе творчий геній як індивідуальний, поодиноких творців, так і колективний – цілої нації. Коли завдяки обробленню в новій версії, в новій національній сфері артистична вартість сих тем підіймається, коли вона набуває інтересних історичних прикмет – се дає високе свідоцтво словесної творчості народу”. Сюжети, використані Франком, набували глибоко актуального значення, відзначалися яскравим національним колоритом, виявляли виразне виховне спрямування. У казках І. Франка особливо цікавили ідейний зміст, моральна спрямованість, співзвучність з тими проблемами й справами, якими жило тоді суспільство. Серед казок Франка є твори розповідного призначення. Так, для дітей-дошкільнят він написав свій варіант сюжету “Ріпка”, а також донині популярну серед українських малят “Кицю”, яка стала пісенькою, (“Плакала киця на кухні, аж їй очиці попухли”). Якщо перша казка прозова, але з відчутно ритмічною мовою (“Пішли вони у город – гуп-гуп! Узяв дід ріпку за чуб, баба діда за сорочку, дочка бабу за торочку; торгають руками, упираються ногами, – промучились увесь день, а ріпка сидить у землі, як пень”), то друга, як і “Лисиця-сповідниця” та “Медвідь”, належать до віршових казок Івана Франка. Усі вони описують ситуації, зрозумілі для малят. У сучасних виданнях казки “Ріпка” використовується переважно Франковий текст, тобто казка, по-новому переказана письменником, витіснила первісний, народний варіант. Автор наділив персонажів іменами, наблизивши їх до читачів: “Був собі дід Андрушка, а в нього баба Марушка, а в баби дочечка Мінка, а в дочки сучечка Фінка, а в сучки товаришка киця Варварка, а в киці вихованка мишка Сіроманка ...”. Як бачимо, героями трьох останніх казок є звірі. Звірі населяють і славетну збірку Франка “Коли ще звірі говорили” (перше видання 1899 рік, друге – 1903).

У передмові до другого видання збірки “Коли ще звірі говорили” Франко мотивує перевагу казок про тварин над іншими групами казок тим, що “вони найбільше відповідають смакові дітей від шести до дванадцяти літ, заставляють їх сміятися і думати, розбуджують їх цікавість та увагу до явищ природи”. Збірка “Коли ще звірі говорили” містить 20 казок, запозичених і перероблених письменником з фольклору інших народів – німецького, індійського, російського, грецького, сербського.

Однією з кращих у збірці є казка “Фарбований Лис”. У ній показано хитрого і нахабного Лиса, який вважав, що “нема нічого неможливого для нього”. Одного разу, ховаючись від псів, він вскочив у діжку з фарбою. А коли став фарбованим і побачив, що його вигляду жахаються всі звірі, скористався цим, щоб здобути царську владу. Правда, ставши царем, Фарбований Лис завів звичайні царські порядки: ”Справедливість його була така, як звичайно у звірів: хто був дужчий, той ліпший; а хто слабший, той ніколи не вигравав справи. Жили собі звірі під новим царем зовсім так, як і без нього: хто що зловив або знайшов, того їв, а хто не зловив, той був голоден. Кого вбили стрільці, той мусив загинути, а хто втік, той богу дякував, що жиє”. Проте, є серед казкового доробку І. Франка і твори гостро сатиричні, викривальні. Як правило, автор зображує в них хижаків. Прикладом такої казки може бути великий віршовий український варіант казки під назвою “Лис Микита”, що призначена уже для дітей середнього шкільного віку. В основу твору Франко поклав поширений у фольклорі й літературі різних народів сюжет, надавши йому сучасного звучання і нової ідейної спрямованості, українського національного колориту. У казці відтворено галицьку дійсність кінця ХІХ століття, державний лад Австро-Угорської імперії, соціальна несправедливість. Сам І. Франко вказував на це у передмові: ” ... й у нас, між хрещеними людьми, не одне таке діється, про яке тут у казці розказано”. У цьому царстві привільно почувають себе Лев, Вовк, Ведмідь. Серед них добре влаштувався і хитрий та винахідливий (властиво такий, що може і вміє “змикитити”) Лис Микита, який вміло використовуючи слабкості інших, завжди виходить сухим з води і має до того ж ще й значні вигоди.

Славетний “Лис Микита” й арабські казки – “Абу-Касимові капці” та “Коваль Бассім” репрезентують у творчості Івана Франка синкретичне жанрове утворення – казку-поему. У “їхній поліфонічній художній структурі органічно поєднано розважально-авантюрний і сатирично-викривальний первні, що породжує двоплановість текстів (за захопливими сюжетними перипетіями ховається гостро соціальний підтекст) і поглиблює характерну для літературної казки двоадресність (ці твори однаково цікаві й доступні для дітей і дорослих”.

Саме поєднання несерйозного з серйозним, авантюрного з сатиричним, комічного з трагічним визначають незаперечну самостійність та самобутність Франкових казок-поем – справжніх шедеврів у жанрі літературної казки, що ввійшли до золотого фонду українського письменства.