Лекція Тема: внесок івана франка у розвиток української дитячої літератури

Мета: розглянути вимоги письменника до дитячої літератури; ознайомити студентів з жанровою різноманітністю творів І. Франка для дітей молодшого віку; визначити роль письменника у процесі становлення української дитячої літератури; удосконалювати навички конспектування лекції; формувати вміння студентів сприймати літературу передусім як естетичну цінність; прищеплювати студентам любов до рідного слова, почуття гордості, виховувати кращі моральні риси.

Зміст

1. Теоретичні обґрунтування вимог І. Франка до дитячої літератури.

2. Казки письменника.

3. Жанрова специфіка творів І. Франка для дітей і про дітей.

4. Дитячі оповідання автобіографічного характеру.

5. Художні твори митця про школу.

6. Роль І. Франка у процесі становлення української дитячої літератури.

Література основна

1. Тихолоз Н.Б. Крутійська одісея «Рудого кардинала» («Лис Микита» Івана Франка: текст, підтекст, контекст, інтертекст) // Дивослово. – 2005. – № 2. – С. 58-63.

2. Швець А. Модель дитячого світу у прозі Івана Франка // Дивослово. – 2005. – № 9. – С. 53-57.

3. Тихолоз Н.Б. З вірою в силу розуму (ідейно-художнє новаторство Івана Франка у збірці казок для дітей “Коли ще звірі говорили”) // Українська мова й література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах. – 2000. – № 6. – С. 59-67.

4. Гуменний М. Особливості мовної індивідуалізації персонажів І. Франка (на матеріалі дитячих оповідань) / М. Гуменний, В. Гуменна // Дивослово. – 1996. – № 8. – С. 18-21.

5. Денисюк І.О. Розвиток української малої прози ХІХ – поч. ХХ ст. / І.О. Денисюк. – Львів: Науково-видавниче товариство “Академічний Експрес”, 1999. – 280 с.

6. Грушевський М.С. Казка / М. Грушевський // Грушевський М.С. Історія української літератури: В 6 т., 9 кн. – Т. 1. – К.: Либідь, 1993. – С. 330-369.

Література додаткова

1. Іван Франко в школі / Ред. кол. М. Гуняк (гол. ред.), Л. Гуревич, О. Баган та ін. – Дрогобич: Коло, 2003. – 260 с.

2. Іван Франко і світова культура: Матеріали Міжнародного симпозіуму ЮНЕСКО: У 2 кн. – К., 1990.

3. Рильський М.Т. Іван Франко – майстер художнього слова / Максим Рильський // Рильський М.Т. Статті про літературу. – К.: Дніпро, 1980. – С. 226-242.

4. Зорівчак Р.П. Франкова поема – казка “Лис Микита” по-англійському / Р.П. Зорівчак // Твори для дітей і про дітей у вітчизняній і зарубіжній літературі. Тези і матеріали доповідей обласної міжвузівської науково-методичної конференції 11–15 травня 1991 р. Ч. 1. – Одеса, 1991. – С. 52-53.

1. Теоретичні обґрунтування вимог і. Франка до дитячої літератури.

І. Франко виступає як критик дитячої літератури, розробляє питання її теорії. У всіх своїх працях він підкреслює, що виховна цінність художніх творів визначається їх ідейним і художнім рівнем. Від дитячої літератури І. Франко вимагає:

• реалістичного зображення життя;

• народності;

• глибокої ідейності;

• високої художньої майстерності.

Література для дітей має сприяти виробленню в них твердих переконань і власних поглядів на речі й явища, широких поглядів на життя. Отже, загальні вимоги до дитячої літератури, за Франком, мусять бути тими самими, що й до літератури для дорослих. І в той же час він виявляв глибоке розуміння і підкреслював велике значення специфічних рис і якостей дитячої літератури. Вона, - стверджував І. Франко, - має бути максимально дохідливою, цікавою, веселою. У творах для дітей цілком правомірною є вигадка, домисел, фантастика. Неабияке значення, вважав критик, має й те, що дитяча література впливає на почуття юних читачів, дає їм естетичну насолоду. Власне у творі “Байка про байку”, перша частина якого є своєрідною теоретичною статтею про специфіку дитячої літератури, Франко наголошує, що розмова з юним читачем має свої особливості, зумовлені психологією дитини.

Основними теоретичними висновками І. Франка щодо дитячої літератури є такі:

• дитячі книги повинні відтворювати правду життя, відзначатися реалізмом, поширювати кругозір дітей, а також сприяти їх моральному вихованню й виробленню у них здорового світобачення;

• дитяча література повинна підлягати усім вимогам літератури дорослої, однак її автори мусять зважати на особливості дитячого сприймання, зумовлені їх психологією;

• дитяча література повинна творитися засобами української літературної мови;

• серед багатьох жанрів дитячої літератури одним із його важливіших є казка, оскільки саме вона якнайкраще відповідає особливостям дитячого сприймання;

• у формуванні дитини-читача першорядного значення набуває педагогічне керівництво дитячим читанням. Забезпечення системи, яка передбачала б ознайомлення саме з найкращими творами, усвідомлення їх ідейного багатства і художньої сили, Франко покладав на батьків та вчителів словесності.

Оглядаючи видавану на той час дитячу літературу, критик засуджує поширені в шкільних бібліотеках незграбні переробки та переклади іноземних книжок, пройнятих консервативним моралізаторством і невиправданою сентиментальністю. Бібліотеки, як свідчать наведені Франком факти, заповнені “кисло моральними оповіданнями Гофмана, кисло релігійними пустодзвонствами пана Шміда та різними старинами, сагами та небилицями різних Бекерів, Швабів, Шмідів і чортзна-яких проповідників”.