Міністерство освіти і науки України

Глухівський національний педагогічний університет

імені Олександра Довженка

кафедра української і зарубіжної літератури

Плани практичних занять

з Сучасної зарубіжної літератури

для студентів V курсу денної форми навчання

Викладач – Гурець А.В.

Глухів-2013

Практичне заняття № 1

ТЕМА: ХОРХЕ ЛУЇС БОРХЕС «БЕЗСМЕРТНИЙ». ПРИНЦИПИ

МЕТАФОРИЧНОЇ ПРОЗИ У НОВЕЛІ

План

1. Новелістика Х.Л.Борхеса – втілення головних художніх принципів літератури постмодернізму.

2. Головні метафори – символи творчості Х.Л.Борхеса: лабіринт, книга, бібліотека (на матеріалі новел «Вавілонська бібліотека», «Книга піску», «Дім астеріона»).

3. Тема і проблематика новели «Безсмертний» у контексті сучасної філософсько-естетичної думки.

4. Герой-оповідач – носій філософських ідей автора.

5. Образ Гомера як утвердження вічності мистецтва слова.

6. Місто Безсмертних – безкінечне царство чорних лабіринтів.

Завдання для підготовчого періоду

1. Повторити значення понять «постмодернізм», «метафоричність», «фантастична новела».

2. Подумати, на якій проблемі в новелі зосереджена головна увага автора.

3. Визначити і прокоментувати основні метафори-символи твору.

4. Скласти логічну схему до твору.

Література

1. Андрухович Ю. Читач книг, ловець безодень // День. – 1999. – 26 серпня.

2. Зарубіжні письменники. Енциклопедичний довідник. У 2 т. Т.1: А-К / За ред. Н.Михальської та Б.Щавурського. – Тернопіль, 2005. – С. 167-169.

3. Квіт С. Борхес, що косить галявинки // Зарубіжна література. – 2002. - № 20. – С.5.

4. Скобельская О.И. Сон в зеркальном лабиринте Борхеса // Зарубіжна література в середніх навчальних закладах України. – 2006. - № 2. – С. 48 – 54.

5. Усі зарубіжні письменники / Упор. О.Д. Міхільов та ін. – Харків, 2006.- С. 333-340.

Інструктивно-методичні матеріали

Шлях перших духовних послань аргентинського прозаїка до українського читача був нелегким і довгим. Головною перешкодою була своєрідна ідеологічна і філософська спрямованість творчості письменника, що не вкладалася у «прокрустове ложе» соцреалізму, та навіть у звичні рамки реалізму класичної української літератури. Сьогодні Х.Л.Борхес – чи не найцитованіший автор постмодернізму.

Одним із найкращих фантастичних оповідань прозаїка стало оповідання «Безсмертний». В ньому протиставлена вічність мистецтва слова безглуздій вічності особистості, коли вже не цінувалася мить, коли людина була позбавлена своєї епохи, своїх супутників.

Автор-коментатор подав дослівний переклад з англійської тексту анонімного письменника, у якому він розповів про деякі пережиті ним пригоди. Герой-оповідач, дізнавшись по існування Міста Безсмертних і Річки з живодайними водами, вирішив відправитися на край світу і відшукати їх. Шлях був довгим, важким і небезпечним, але одного ранку «я виглянув з печери і подав слабий крик. У підніжжя гори безшумно котився каламутний потік, пробиваючись через наноси сміття і піску; а на іншому березі у променях сходу сонця виблискувало – то було справді очевидно – Місто Безсмертних».

Пристрасне бажання побачити Безсмертних, доторкнутися до каменів Міста надлюдей, майже позбавило героя сну. Коли ж мрія здійснилася, то він переконався, що Місто Безсмертних – безкінечне царство чорних лабіринтів. «Це Місто, - подумав оповідач, – жахливе; одне те, що воно є і продовжує бути, навіть загублене в потаємному серці пустелі, заражає і губить минуле і майбутнє, кидає тінь на зірки. Доки воно існує, ніхто у світі не спізнає щастя і сенсу буття». Покидаючи його, герой боявся понад усе: як би знову не опинитися у ньому, де не зустрів жодної живої душі. Безсмертні, які збудували це місто, незабаром його покинули і пішли жити у печери, прийшовши до висновку, що будь-яке діяння даремне. А там, занурившись у роздуми, перестали сприймати оточуючий світ. Вони вирішили жити тільки думкою, обмежитися спостереженням.

Спробувавши живої води, герой-оповідач відчув на собі, що життя Безсмертного пусте. «Смерть (чи пам’ять про смерть) сповнює людину високими почуттями і робить життя цінним. Відчуваючи себе істотами недовговічними, люди і ведуть себе відповідно; кожне діяння може виявитися останнім; нема обличчя, чиї риси не зітруться, подібно обличчям, які виникають уві сні. Все у смертних має цінність – неповторну і рокову». Дійшовши до розуміння простих людських істин, герой у фіналі оповідання нарешті знайшов Річку, яка знову зробила його смертним, і помер.

Краще зрозуміти світ Безсмертних головному герою допомогла одна людина із дикунського племені – безсмертний Гомер. Він блукав віками по світу в пошуках звичайного життя, змінюючись, пристосовуючись до кожної країни і кожної доби. На вигляд великий Гомер був «таким жалким і нікчемним, що мені на пам’ять прийшов Арґус, старий помираючий пес із „Одіссеї”». Але незмінними, вічно юним і прекрасним залишився його творчий доробок. ”Одіссея” була актуальною в усі часи, її герой продовжував жити у віках, перевтілюючись то у Синдбада-Мореплавця, то у джойсівського Улісса.

Письменник хотів сказати, що митці помирають, а їх творіння залишаються, щоб знову повернутися. Саме у цьому і міститься магічна й містична таїна слова і справжнього мистецтва взагалі.

У післямові до твору анонімного автора коментатор пояснив, що цей текст не був цілком оригінальним, тому що містив матеріал, запозичений у багатьох різних авторів. Так сталося не в результаті плагіату, до якого ніби вдався Безсмертний. Це пояснювалося тим, що автор жив занадто довго і тому спізнав увесь можливий досвід, який могла мати людська свідомість. Борхес підвів до висновку, що «неможливо писати без того, щоб не бути під впливом інших авторів».