З’їзд рад у Харкові

Харків був важливий для Раднаркому і як місце створення тут українського більшовицького уряду на противагу Генеральному Секретаріату Центральної Ради. Це давало змогу посилити розкол серед українців і надати війні з Радою видимість допомоги українському більшовицькому уряду, народу України.

У розпал боротьби за Харків 9 грудня тут розпочався з’їзд рад Донецького та Криворізького басейнів» До делегатів цього з’їзду приєдналися більшовики, які прибули з Києва після невдачі на з’їзді рад. Разом вони проголосили себе «Всеукраїнським» з’їздом рад. Належних підстав для цього у них не було. Адже на Харківському з’їзді були присутні представники лише 82 рад, а загальна кількість делегатів не перевищувала 300. До того ж майже не було представників селянства. Таким чином, Харківський з’їзд рад не був легітимним.

12 грудня 1917 р. з’їзд проголосив Україну республікою рад робітничих, солдатських і селянських депутатів. Це рішення поклало початок перебудові політичного, економічного і культурного життя України на ідеологічних засадах більшовизму.

Відносини України і Росії. Початок розчленування України

Другим важливим рішенням з’їзду було проголошення УНР «федеративною частиною Російської Республіки». Але це був лише частковий, декларативний відступ від унітаристських настроїв, що панували серед більшовиків в Україні.

Оцінюючи політику Раднаркому Росії щодо України, Голова Центральної Ради М. Грушевський зазначав, що в основу так званого федералізму В. Леніна і Л. Троцького покладено найгірший прояв централізму. Спотворюючи саму ідею федералізму і вдаючись до брутального насильства, вожді РСДРП(б) прагнули зібрати під своїм керівництвом народи колишньої Російської імперії. «Старий московський централізм виступає тут ще раз перед нами під маскою більшовизму», — відзначав М. Грушевський.

Вторгнення російських радянських військ в унр

Формування більшовицького режиму в Україні відбувалося за умов розширення втручання Радянської Росії у внутрішні справи УНР.

Одним із приводів до цього був антибільшовицький виступ отамана Каледіна на Дону, в результаті якого східна частина Донбасу, що входила до складу Області Війська Донського, перетворилася на арену боїв. Через Україну на Дон направлялися з фронту козачі ешелони, що посилювали каледінців. Раднарком Радянської Росії неодноразово звертався до Генерального Секретаріату із закликом закрити залізниці для каледінців. Ці вимоги були нереальними: інших залізниць на Дон не було і закрити їх означало вступити в збройну боротьбу з добре озброєними козаками, які після довгих років війни прагнули повернутися додому. Рада звинувачувалася і в тому, що заважає переправленню на Донбас і Дон червоногвардійських частин. Генеральний Секретаріат пояснював це з позиції «права на самовизначення кожної національності чи області», неправомірності нав’язувати будь-кому «своє розуміння політичного управління».

Ця дипломатична перепалка була прикриттям для зосередження російських червоних військ у Харкові й підготовки їх до наступу в центральні райони України. В другій половині грудня, 1917 р. до Харкова майже щодня прибували_ещедсши з військами і озброєнням. Частина цих військ справді направлялася на Донбас і Дон, а більшість одержала наказ наступати на підконтрольні Центральній Раді території.