Зростання активності більшовиків

Одним із наслідків розгрому корніловського заколоту було зростання активності більшовиків. Дедалі впевненіше лунали їхні голоси в радах: деякі з них ухвалювали запропоновані більшовиками резолюції. Цей процес дістав назву «більшовизація рад». 31 серпня більшовицьку резолюцію про необхідність переходу влади до рад прийняла Петроградська рада. 5 вересня подібна резолюція була підтримана Московською радою.

Ці процеси поширились і на деякі робітничі центри України. але тут вони відбувалися повільніше, ніж у Росії. Ради цих центрів, прийнявши декілька більшовицьких резолюцій, V цілому залишилися під контролем поміркованих соціалістів меншовиків та есерів. Виняток становили ради робітничих селищ і міст Донбасу, які більшовизувалися швидше і ґрунтовніше.

За таких умов В. Ленін знову висунув гасло «Вся влада радам!», яке тепер, за визначенням вождя більшовиків, було «рівнозначне закликові до повстання». Не маючи за собою більшості навіть у центрі Росії, не кажучи вже про Україну, більшовики всіма доступними їм методами (закликами до страйків і встановлення робітничого контролю над виробництвом, підбурюванням солдатів на виступи проти офіцерів, селян — проти поміщиків і місцевих властей) дестабілізували політичну обстановку в країні й готувалися до збройного захоплення влади.

Становище в Україні:

• паралізована сфера промислового виробництва. Підприємці вдалися до саботажу, зупиняючи фабрики й заводи, викидаючи на вулицю десятки тисяч робітників.

• ціни на промислові та продовольчі товари безперервно зростали. Голод насувався на міста і робітничі селища.

• страйки не припинялися, перекидаючись з однієї галузі на іншу. Інколи вони супроводжувалися встановленням робітничого контролю, вигнанням адміністрації, повною дезорганізацією роботи підприємств.

• набирає масового характеру селянський рух. Почастішали випадки розгромів поміщицьких маєтків і насильства над їхніми власниками. Поміщики зі своїми сім’ями тікали в міста.

• на фронті, особливо після липневої поразки, наростали безладдя й анархія. Більшовики цілеспрямовано розкладали, армію, закликаючи до припинення воєнних дій. Солдати відмовлялися йти на передову, браталися з німецькими вояками. Розвал російського фронту в Галичині спричинив безладдя й анархію в усій Україні, більша частина якої була на той час безпосереднім тилом Південно-Західного та Румунського фронтів. Десятки тисяч озлоблених, деморалізованих солдатів, серед яких були озброєні дезертири, заповнили міста й села України, тероризуючи населення. «Вони страшною темною силою йшли на країну, забиваючи всі залізниці, додаючи ще безладдя, й часто виливали на неповинних свою лють і свій одчай», — писав пізніше голова уряду Центральної Ради В. Винниченко.

Більшовицька революція в Росії

25 жовтня у столиці Росії Петрограді під керівництвом більшовицької партії відбулося збройне повстання, внаслідок якого владу Тимчасового уряду було повалено. II Всеросійський з’їзд рад проголосив Росію Республікою рад робітничих, солдатських і селянських депутатів. На з’їзді за доповіддю В. Леніна були ухвалені декрети про мир і землю. Сформувався перший радянський уряд Росії — Рада Народних Комісарів (РНК), що спочатку складався виключно з членів більшовицької партії, головою якого став керівник повстання В. Ленін.

Збройне повстання привело до влади більшовицьку партію, що поставила за мету перебудову соціально-економічного життя країни на комуністичних засадах. Це суспільство більшовики змальовували як своєрідний «рай» на землі, де всі будуть рівні, де не буде ні бідних, ні багатих, де пануватиме соціальна гармонія і економічний добробут. Але вже у 1917 р. більшість населення Росії відкинула цю перспективу як утопію. На виборах до Всеросійських Установчих зборів, які відбувалися вже після перевороту в Петрограді, більшовики одержали лише четверту частину голосів виборців. В Україні за них проголосувало ще менше — 10%. За таких умов нав’язати свою владу країні можна було лише шляхом насильства.