Українізація План:

Введення

• 1 Радянська українізація 1920-1930-х років

  • 1.1 Українізація складу комуністичної партії Україна

  • 1.2 Українізація областей Росії

• 2 Українізація західноукраїнських земель 1939-1941 років

• 3 Українізація часів німецької окупації

• 4 Українізація після 1991 року

  • 4.1 Система дошкільної освіти

  • 4.2 Система середньої освіти

  • 4.3 Вища освіта

  • 4.4 Теле-і радіомовлення, кінопрокат

  • 4.5 Інші сфери функціонування мови

  • 4.6 Адміністративне звуження сфери використання російської мови

  • 4.7 Громадська думка

  • 4.8 Думка МЗС РФ

• 5 Термін "українізація" в політичному житті сучасної Росії Примітки Література

Введення

Українізація - політика просування і впровадження елементів української мови і української культури в різні сфери життя [1].

Українізація 1920-30 років була складовим елементом загальносоюзної кампанії коренізації.

1. Радянська українізація 1920-1930-х років

Довідка (Посвідка) здачу бухгалтером іспитів на знання української мови, без якої не брали на роботу. Київська область, 1928. Написи: "Українізація здійснить об'єднання міста і села" і "Знання української мови - тільки перший крок до тотальної українізації". Прізвище одержувача також українізована.

Свідоцтво про закінчення семирічної школи. Кубань, 1930. Введено предмет "українознавство".

Під час громадянської війни в 1917-1920 роках на півдні колишньої Російської імперії був організований ряд урядів, які ставили за мету побудову незалежної української держави. Однак на більшій частині сучасної території Україні до влади прийшли більшовики. З метою закріплення влади більшовики взялися за реалізацію програми коренізації - заміни російської мови на мови національних меншин в адміністрації, освіті та сфері культури. На Україні ця програма отримала назву українізації. У квітні 1923 р. XII з'їзд РКП (б) оголосив коренізацію офіційним курсом партії в національному питанні. У тому ж місяці VII конференція КП (б) У заявила про політику українізації, що українські ЦВК і Раднарком відразу ж оформили декретами. Було прийнято рішення про українізацію держструктур і підприємств, яку планувалося закінчити до 1 січня 1926 року. Всі робітники і службовці підприємств і установ були зобов'язані вивчити українську мову під загрозою звільнення з роботи.

З державного архіву Луганської області: [2]

"Підтвердити, що на службу можна приймати тільки осіб, які володіють українською мовою, а не володіють можна приймати тільки за узгодженням з Окружної комісією з українізації". Р-401 оп.1, д.82 Президія Луганського Окр. виконкому: "Підтвердити співробітникам, що неакуратне відвідування курсів і небажання вивчати українську мову тягне за собою їх звільнення зі служби". Р-401, оп.1, справа 72.

У липні 1930 року президія Сталінського окрвиконкому ухвалила рішення "залучати до кримінальної відповідальності керівників організацій, формально відносяться до українізації, що не знайшли способів українізувати підлеглих, які порушують чинне законодавство у справі українізації". Українізувалися газети, школи, вузи, театри, установи, написи, вивіски і т. д. В Одесі, де учні-українці становили менше третини, були українізовані всі школи. У 1930 р. на Україну залишалося тільки 3 великі російськомовні газети.

Однак у постанові ЦК КП (б) У від 19 квітня 1927 було вирішено "визнати особливе значення російської мови". У 1928 році проведена реформа українського правопису, завдяки цьому українська мова придбав "графічну самостійність" [3]. У наступні роки, зокрема, починаючи з 1930-х років, в партійних колах посилюється активне протистояння. У серпні 1932 року І. В. Сталін заявляє про серйозне неблагополуччя в українських партійних організаціях і про засилля в них прихованих націоналістів і закордонних агентів. На тлі цього політику українізації починають згортати.

У 1932-1933 роках українізація була тимчасово припинена на територіях РРФСР, було заарештовано близько п'яти тисяч комуністів з "українським ухилом". [3]

На Украине аресту подверглись около двух тысяч председателей колхозов, начались аресты бывших " правых коммунистов ". В 1933 году комиссия по правописанию признает нормы 1927-1929 годов "националистическими" и перерабатывает их. Наряду с этим продолжается ставиться и задача проведения дальнейшей украинизации УРСР. В частности на XIII съезде КП(б)У, проходившем в 1937 году, С. В. Косиор говорит о продолжении линии на дальнейшую украинизацию по тем же направлениям что и десять лет назад [4]. Однако уже 10 апреля 1938 года на заседании Политбюро ЦК КП(б)У рассматривается вопрос о реорганизации национальных школ, и с 1 сентября 1938 года русский язык в качестве предмета преподавания вводится во всех школах Украины, что обычно трактуется как завершение украинизации.

Наряду с украинизацией аналогичная политика коренизации проводилась и в других республиках. В процессе сворачивания коренизации эта политика была раскритикована как " национал-уклонизм " и многих деятелей, которые её поддерживали, впоследствии исключили из коммунистической партии и репрессировали.