10.2. Структура та принципи формування платіжного балансу держави

Отримання достовірної, зручної для аналізу і прийняття рішень, інформації про стан зовнішньоекономічних зв’язків країни потребує групування різних операцій, що відображають переміщення валютних коштів між країнами у вигляді певних статей, що формують відповідну структуру платіжного балансу.

Структура платіжного балансу передбачає групування всіх операцій, що в ньому відображаються, за окремими статтями і розділами залежно від характеру здійснюваних зовнішньоекономічних угод. Ці угоди поділяються на два основні види: 1) поточні, пов’язані з рухом товарів, послуг, доходів, трансфертів, і 2) фінансові, пов’язані з інвестиційною діяльністю, а також операціями з активами і зобов’язаннями.

Відповідно до методики МВФ структура платіжного балансу включає в себе два основні розділи: баланс поточних операцій (рахунок поточних операцій); баланс операцій з капіталом і фінансовими інструментами. Крім того, додатковими статями платіжного балансу є «Резервні активи» і «Помилки та упущення». Відтак структура агрегованого платіжного балансу за методикою Міжнародного валютного фонду має такий вид (див. табл. 10.1).

Таблиця 10.1

Структурна схема платіжного балансу держави

Стаття платіжного балансу	Надходження (+), платежі (-)
І. Рахунок поточних операцій
Експорт товарів
Імпорт товарів
Всього: торговий баланс
Надходження від реалізації послуг
Платежі за отримані послуги
Всього: баланс послуг
Всього: баланс товарів і послуг
Доходи (сальдо)
Поточні трансферти (сальдо)
ІІ. Рахунок операцій з капіталом та фінансових операцій
Рахунок операцій з капіталом
Фінансовий рахунок
Прямі інвестиції
Портфельні інвестиції
Інші інвестиції
ІІІ. Резервні активи
ІV. Помилки та упущення
Баланс

Вищенаведена система класифікації статей платіжного балансу є обов’язковою для країн – членів МВФ. Проте платіжні баланси промислово-розвинутих країн та країн, що розвиваються суттєво відрізняються як за методикою складання, так і за змістом.

Різницю між кредитовими та дебетовими статтями визначає сальдо платіжного балансу (див.рис.10.1.).

І. Рахунок поточних операцій охоплює всі операції, здійснювані резидентами і нерезидентами з реальними цінностями, а також операції, пов'язані з безоплатним наданням чи одержанням цінностей для поточного використання. Цей рахунок відображає сукупність платежів, пов'язаних із розрахунками, здійснюваними за експортно-імпортними операціями, оплатою послуг, виплатами доходів за інвестиціями, а також односторонніми переказами. У структурі рахунку поточних операцій виділяють такі чотири елементи: торговий баланс; баланс послуг; доходи; поточні трансферти.

Рис. 10.1. Концептуальна схема оцінювання рівноваги платіжного балансу

Торговий баланс (або баланс товарів) відображає співвідношення між доходами від експорту товарів і витратами, здійснюваними на оплату імпорту товарних цінностей. Основною характерною ознакою експорту та імпорту товару є зміна його власника. Якщо при перетинанні товаром кордону право власності не змінюється, то така операція не належить до експортно-імпортних (наприклад, угоди лізингу, внутрішньофірмова торгівля, переміщення давальницької сировини, тобто толлінг). Облік експорту та імпорту товарів ведеться у цінах FOB, що не включають витрати на перевезення і страхування товарів, оскільки ці витрати належать до послуг і проходять у балансі за відповідною статтею. Стан торгового балансу має безпосередній вплив на валютний курс, оскільки при перевищені експорту над імпортом попит на національну валюту зростає, при перевищенні імпорту над експортом − скорочується.

Баланс послуг є частиною платіжного балансу, що відображає надходження коштів за надані нерезидентам послуги і витрати на оплату послуг, отриманих резидентами. При цьому в платіжному балансі відображається рух коштів за такими видами послуг, як транспортні перевезення, страхування, туризм, будівельні послуги, всі види зв'язку і телекомунікацій, послуги фінансових посередників, комп'ютерні та інформаційні послуги, роялті та ліцензійні послуги, реклама та маркетинг, наукові та конструкторські послуги, урядові послуги та ін.

Доходи є статтею поточного рахунку платіжного балансу, що відображає рух коштів, пов'язаних із такими операціями: а) оплатою праці, тобто виплатами заробітної плати працівникам країни за роботу, виконану за кордоном (платежі з оплати праці передбачають виплати коштів тимчасово зайнятим в економіці країни нерезидентів, а також надходження коштів від резидентів, працевлаштованих за кордоном); б) доходами від прямих, портфельних та інших інвестицій, що передбачають сплату коштів за результатами пайової участі у капіталі компаній, дивідендів за акціями, процентів за облігаціями і банківськими кредитами тощо (йдеться про співвідношення між виплаченими й отриманими дивідендами, процентами та іншими формами доходу, одержаного від інвестованого за рубежем капіталу).

Поточні трансферти є статтею рахунку поточних операцій, яка показує некомпенсовану передачу матеріальних та фінансових цінностей на користь країни з-за кордону і навпаки. Вони включають, з одного боку, державні трансферти у вигляді гуманітарної допомоги, внесків до міжнародних організацій, урядові субсидії, надання технічної допомоги, а з іншого – грошові перекази тих, хто працює за кордоном, а також дарування, спадщину, аліменти, пенсії та інші виплати. Стаття "Поточні трансферти" по суті відображає рух грошових коштів чи матеріальних цінностей, який має неторговий характер, тобто без зустрічного потоку товарів або грошей.

ІІ. Рахунок операцій з капіталом і фінансових операцій – це розділ платіжного балансу, в якому відображається співвідношення між іноземними активами та зобов'язаннями резидентів і нерезидентів країни. На цьому рахунку відображаються міжнародні операції, у результаті яких право власності на активи переходять від резидента країни до нерезидента або навпаки. Йдеться про передачу прав власності на основний капітал, надання і погашення позик, коли один з учасників угоди не отримує вартісного еквівалента.

Відповідно до назви, двома основними складовими рахунку операцій з капіталом і фінансових операцій є: 1) рахунок операцій з капіталом; 2) фінансовий рахунок.

Рахунок операцій з капіталом включає всі операції, які передбачають, по-перше, одержання або сплату капітальних трансфертів, а, по-друге, придбання і використання невиробничих, нефінансових активів. У першому випадку йдеться про передачу права власності на основні фонди списання (анулювання) боргу кредитором та ввезені мігрантами ресурсів, а в другому — про передачу прав на користування землею і її надрами, патентів, ліцензій, авторських прав тощо.

Фінансовий рахунок охоплює всі операції з фінансовими активами і зобов'язаннями резидентів щодо нерезидентів. Усі ці операції за функціональними ознаками класифікуються за кількома основними групами. Тому цей рахунок включає, зокрема, такі статті: прямі інвестиції; портфельні інвестиції; інші інвестиції.

Прямі інвестиції відображають вкладення коштів резидентами у діяльність зарубіжних підприємств, щоб мати можливість постійно впливати на діяльність такого підприємства в іншій країні. Вкладення коштів вважаються прямими інвестиціями, якщо вони забезпечують 10 – процентну участь у підприємстві. Як правило, прямі інвестиції передбачають здійснення операцій щодо вкладення коштів в акціонерний капітал підприємства, розташованого за межами країни інвестора, з метою придбання контрольного пакета акцій і вирішального голосу в управлінні підприємством. Йдеться передусім про дочірні підприємства, асоційовані компанії та відділення.

Портфельні інвестиції охоплюють вкладення коштів резидентів у цінні папери, які надають право участі у капіталі, а також боргові цінні папери, за винятком коштів, які відносяться до прямих інвестицій та резервних активів. Сюди належать вкладення в акції різних типів (не для контролю над підприємством), облігації та інші боргові зобов'язання, а також різні види похідних фінансових інструментів (ф'ючерси, опціони тощо). Таким чином портфельні інвестиції передбачають вкладення коштів у цінні папери, які не належать до прямих інвестицій.

Інші інвестиції є рахунком, що показує вкладення за залишковим принципом, тобто операції, які не належать до прямих і портфельних інвестицій. Сюди належать комерційні кредити постачальників або аванси покупців, банківські кредити, готівкова валюта (поза банківською системою), депозити у банках, кошти за трастовими операціями, державні кредити, довгострокові кредити МВФ та міжнародних валютно-кредитних організацій.

III. Резервні активи – це розділ платіжного балансу, який містить інформацію про іноземні валютні активи у різних формах, що перебувають під контролем центрального банку країни. До них відносять монетарне золото, спеціальні права запозичення, резервну позицію в МВФ, іноземну валюту (готівку на рахунках у банках-нерезидентах), а також зарубіжні фінансові активи у вигляді ліквідних цінних паперів, номінованих в іноземній валюті. Головним критерієм віднесення того чи іншого фінансового активу до категорії «резервні активи» є те, що центральний банк країни повинен мати безпосередній контроль над ними, тобто можливість використання у будь-який момент для фінансування дефіциту платіжного балансу і регулювання обмінного курсу національної валюти.

IV. Помилки та упущення – це розділ платіжного балансу, до якого заносять дані статистичних похибок і неврахованих операцій. Наприклад, переміщення короткострокового капіталу не завжди можна точно врахувати. Дані, що використовуються для складання платіжного балансу, отримують із різних джерел (фінансові органи, податкові, митні служби, центральний банк тощо). Це зумовлює розбіжності при складанні платіжного балансу, які мають враховуватись у статті "Помилки та упущення" для досягнення його рівноваги. Крім того, тут враховується незаконне переміщення капіталів, незаконне ввезення і вивезення валютних цінностей. Утім, якщо величина "чистих помилок і упущень" порівняно незначна, то це ще не означає, що сума абсолютних розходжень у даних статистики чи незаконних операціях є справді малою. Просто протилежні за знаком пропуски можуть погашати один одного.

Процес формування платіжного балансу країн базується на сукупності правил і принципів, які дають змогу уніфікувати підхід для оцінки основних аспектів зовнішньоекономічної діяльності та міжнародного руху валютних коштів.

Найважливіші принципи, що лежать в основі формування платіжних балансів за методикою МВФ, стосуються таких ключових питань:

1) визначення поняття економічної території країни;

2) регламентація сфер діяльності резидентів;

3) визначення поняття угоди для складання платіжного балансу;

4) розрахунок ціни угод, здійснюваних у міжнародних економічних відносинах;

5) визначення моменту здійснення угоди.

Під економічною територією розуміють географічну територію, на яку поширюється юрисдикція уряду країни і на якій товари, робоча сила і капітал можуть вільно переміщуватись. Утім економічна територія не завжди збігається з географічним кордоном держави. Економічна територія охоплює також повітряний простір, територіальні води і континентальний шельф у міжнародних водах, на який країна має виключне право володіння, а також територіальні анклави в інших країнах, що перебувають під юрисдикцією національного уряду (посольства, консульства, торгові представництва, військові бази тощо).

Необхідність визначення поняття і сфер діяльності резидента пов'язана з тим, що платіжний баланс — це систематизований запис усіх економічних угод, здійснюваних резидентами країни і її нерезидентами за певний період часу.

Поняття резидентності визначається особливостями національного законодавства кожної країни. В Україні резидентами є фізичні особи з постійним місцем проживання на території країни, юридичні особи з місцезнаходженням на території цієї країни, а також дипломатичні представництва за кордоном.

Поняття угоди для складання платіжного балансу за методикою МВФ відображає процес створення, перетворення, облік, передачу чи знищення економічної цінності, що передбачає зміну власника товарів чи фінансових активів, надання послуг, робочої сили і капіталу. По суті поняття угоди передбачає обмін матеріальними або фінансовими активами між резидентами і нерезидентами

Розрахунок ціни угод у зовнішньоекономічних операціях здійснюється на основі ринкової ціни, тобто суми грошей, яку готові сплатити покупці й готові прийняти продавці як оплату тих чи інших товарів і послуг. На різних географічних ринках є різні ціни: внутрішньофірмові ціни, на основі яких стягуються податкові збори і мито, ціни, за якими власник товарів враховує їх у своїх документах тощо.

Момент здійснення угоди може визначатися за датою її укладення, відвантаження товару або перетинання кордону. Загальним правилом при визначенні моменту здійснення угоди є фіксація зміни права власності на економічні цінності, виникнення фінансових вимог і зобов'язань.

Головним принципом формування платіжного балансу є застосування подвійного запису при відображенні всіх міжнародних угод. Принцип подвійного запису при складанні платіжного балансу означає, що кожна операція має відображатися двічі: за кредитом зі знаком плюс та дебетом — зі знаком мінус. Це підтверджує опосередковування валютними потоками руху реальних економічних цінностей.