9.2. Зовнішній борг в системі боргової економіки. Вплив фінансової глобалізації на зовнішню заборгованість держав

Економічне піднесення в світовому господарстві, що розпочалось на початку 2000-х рр., проходило в умовах поглиблення лібералізації міжнародних ринків капіталу і підкріплювалось значними міжнародними фінансовими потоками. Циклічна фаза росту завершилась у 2008 році глобальною фінансово-економічною кризою, системним елементом якої стала, зокрема, зовнішня боргова криза економік низки країн, які в процесі суспільного споживання і економічного розвитку не розрахували сили під час нагромадження позикового капіталу. Під сумнів поставлена сьогодні стабільність Єврозони та спільного ринку ЄС в цілому з огляду на критичний стан зовнішньої заборгованості Греції, Португалії, Іспанії, Італії, Ірландії, які мають ознаки ймовірності оголошення дефолту. Необхідність надання фінансової допомоги цим країнам з боку ЄЦБ, зокрема реструктуризація боргів проблемних країн ЄС означатиме реформування їхніх економік та проведення санації фінансової системи. В короткостроковій перспективі це може призвести до знецінення євро. Якщо цього не буде зроблено в рамках резервних фондів Європейського валютного союзу (ЄВС), то на допомогу приходитиме МВФ з набором рестрикційних фіскальних заходів для урядів цих країн і в середньотерміновій перспективі слід очікувати поглиблення економічної рецесії в ЄС. В результаті санації зменшення добробуту європейської спільноти стає неминучим.

Україна, яка задекларувала курс на поглиблення інтеграції в спільний ринок ЄС, зіштовхнулася з аналогічною проблемою обслуговування нагромадженого зовнішнього боргу, що загострюється сьогодні внаслідок нерозвинутого сучасного промислового виробництва за низького ступеню включення економіки у європейські транснаціональні виробничо-торговельні мережі та відсутності імпульсів до структурних зрушень на цій основі.

Важливими макроекономічними індикаторами, які дають можливість оцінити ступінь ризику виникнення та об’явлення країні дефолту за зовнішнім боргом, є: сукупний зовнішній борг країни до її номінального ВВП, державний зовнішній борг (уряду та центрального банку) країни до її номінального ВВП, приватний зовнішній борг країни до її номінального ВВП, чиста міжнародна інвестиційна позиція країни до її номінального ВВП, валютні резерви центрального банку країни до сукупного зовнішнього боргу країни, сукупний зовнішній борг країни до експорту товарів та послуг країни.

Фінансово-економічна криза та економічна рецесія, що охопила усю глобальну економіку протягом 2008-2010 рр., яскраво проявилась в країнах, які характеризуються слабкою виробничою структурою з домінуванням секторів виробництва ресурсних та працемістких товарів, роздутим публічним сектором зі значними державними видатками, а також в країнах, які стрімко втрачають ознаки глобальної конкурентоспроможності, зокрема місця розміщення виробництва та прямують до економічної периферії.

Водночас, удару кризи зазнали й ті економіки (зокрема Ірландія, Ісландія, Іспанія), які мають високий рівень конкурентоспроможності, представлені наукомісткими виробничими секторами або/і потужним третинним сектором (банківськими, небанківськими фінансовими, IT-послугами), однак всі ці економічні характеристики були набуті за рахунок міжнародного руху капіталу, в якому ці країни стали чистими реципієнтами кредитних ресурсів та прямих й фінансових іноземних інвестицій (чистими зовнішніми дебіторами) і сьогодні зіштовхуються зі значною від’ємною міжнародною інвестиційною позицією.

До країн, які виявили під час світової фінансово-економічної кризи ознаки боргової кризи, що може вказувати на ймовірність оголошення їм дефолту, потрапили в основному країни Західної Європи (PIGS – Португалія, Італія, Греція та Іспанія). Деякі економісти вписують в цей ранг країн ще й Ірландію. З борговою кризою зіштовхуються також Ісландія, Бельгія та Угорщина.

Сьогоднішня статистика чітко вказує на фіскальну нестабільність Спільного ринку ЄС та зони євро зокрема, а також європейського економічного простору. За Маастрихтськими критеріями фіскальної стабільності увесь державний борг (внутрішній та зовнішній) не повинен перевищувати 60% від ВВП. При цьому слід зазначити, що держави європейських країн протягом років нагромадили значні боргові зобов’язання (станом на кінець 2009 року Греція – 126,8% від ВВП, Італія – 115,2%, Ісландія – 107,6%, Бельгія – 97,6%, Угорщина – 78%, Франція – 77,5%, Португалія – 76,9%, Німеччина – 72,1%, Австрія – 69,3%, Великобританія – 68,1%).

Говорячи про зовнішній державний борг в системі загального державного боргу, то у 2010 році він був відносно великим для Греції – 49,9% від ВВП, Ісландії – 40,28%, Італії – 33,45%, Португалії – 32,11%. Уряди цих країн використовували фіскальні стимули для забезпечення підвищення добробуту за рахунок зростаючої публічної внутрішньої та зовнішньої заборгованості. Уряди Греції, Португалії, Іспанії фактично створювали в своїх суспільствах ілюзію високого рівня європейського добробуту без забезпечення для такого рівня життя належних структурних зрушень та необхідних характеристик глобальної конкурентоспроможності економік. Державні видатки на суспільне споживання і економічний розвиток не покривались мобілізованими публічними доходами, які залежать від рівня продуктивності праці і капіталу економічних систем країн. В результаті в Єврозоні проявилась «бульбашка добробуту» суспільств країн PIGS.

Важливо зазначити, що боргові кризи в ЄС поглиблюються, в тому числі, через недостатні доходи від зовнішньоекономічних операцій, якими не можуть бути покриті їхні зовнішні зобов’язання. Серйозною проблемою на цьому шляху є неможливість використання потенційних торговельних та інвестиційних вигод, які могли б отримувати країни ЄС від подальшого розширення євроінтеграційного простору новими країнами-учасниками. В інтеграційному форматі ЄС щоразу послаблюється дія принципу порівняльної переваги у міжнародній торгівлі і відбувається загострення міжнародної конкуренції за збут продукції.

Крім цього, протягом останніх десяти років країни Європи отримали сприятливий доступ до фінансового капіталу за низькими процентними ставками внаслідок значної лібералізації міжнародних фінансових ринків та створення зони євро і при слабкому нормативному регулюванні стель дефіциту бюджету та/або зовнішнього боргу такі країни, як Греція, Португалія, Іспанія, Ісландія досягли критично високої зовнішньої заборгованості своїх економік (див. табл. 9.1).

Таблиця 9.1