3. Система управління зс сша

   1. Загальна структура управління зс сша

Головнокомандувачем ЗС США є президент США, якому підпорядковується Міністр оборони США (цивільна особа). Він очолює Міністерство оборони.

Міністру оборони (МО) підпорядковуються:

• апарат МО;

• Голова об’єднаного комітету начальників штабів (ОКНШ);

• три військових департаменти (СВ, ВПС, ВМС);

• дев’ять об’єднаних бойових командувань (ОК);

• Генеральний інспектор МО;

• 15 оборонних управлінь;

• 9 польових військових управлінь.

Голова ОКНШ очолює ОКНШ і є основним радником Президента США, МО і Ради Національної безпеки (дорадчий орган при президентові: голова – президент, постійні члени – віцепрезидент, держсекретар, міністр оборони; постійні радники – директор ЦРУ, голова ОКНШ; за рішенням президента можуть входити або приймати участь у засіданнях – міністр фінансів, постійний представник США при ООН, помічник президента з національної безпеки та інші посадові особи).

До складу ОКНШ входять:

• голова ОКНШ;

• заступник голови;

• начальник штабу СВ;

• начальник головного штабу ВМС;

• начальник штабу ВПС;

• командувач корпусу морської піхоти (МП).

Надаючи пораду президенту або Раді національної безпеки, голова ОКНШ ознайомлює їх з усіма офіційними точками зору, а також з особистими думками інших членів ОКНШ.

2. Управління видами зс

Види ЗС очолюють секретарі військових департаментів (міністри видів ЗС), які є цивільні особи. При цьому бойові формування видів ЗС підпорядковані ОК ЗС США. Завданнями військових департаментів є:

• рекрутування (набір службовців);

• організація бойової підготовки;

• підготовка кадрів;

• постачання матеріальних засобів;

• озброєння та військової техніки;

• їх обслуговування і ремонт;

• мобілізація і демобілізація;

• підтримка бойової готовності та життєдіяльності військ адміністрування;

• тощо.

Військові формування та заклади, які виконують ці завдання, підпорядковані департаментам (міністерствам) видів ЗС.

Склад сил і засобів, які виділяються видами ЗС у розпорядження ОК визначається командувачами ОК відповідно завданням, що ставляться президентом і МО з урахуванням можливого розвитку військово-політичної обстановки у своїх зонах відповідальності і пріоритетними цілями регіональної політики. Щорічно командувач ОК розробляє план застосування контингентів ЗС, потреби у військах, О і ВТ і спрямовує його до голови ОКНШ, який, після вивчення і корегування цього документу, включає його у загальний план застосування національних ЗС. На основі загального плану, який розглядається і затверджується МО, президентом і конгресом США, МО затверджує меморандум “Сили для ОК” і спрямовує його в якості керівного документу секретарям департаментів видів ЗС і командувачам ОК.

3. Єдині Бойові командування зс сша

В оперативному відношенні Збройні сили США поділяються на Єдині Бойові Командування, які представляють собою об'єднання декількох видів Збройних сил, призначених для виконання завдань в певному регіоні земної кулі. Налічується 10 бойових командувань:

• Європейське Командування Збройних сил США (U.S. European Command, USEUCOM). Зона відповідальності — країни Європи (включаючи Туреччину та країни Східної Європи). Штаб — м. Штутгарт, Німеччина.

• Тихоокеанське Командування Збройних сил США (U.S. Pacific Command, USPACCOM). Зона відповідальності — країни Східної, Південної та Південно-Східної Азії, Австралія, Тихий океан. Штаб — м. Гонолулу, Гаваї.

• Північне Командування Збройних сил США (U.S. North Command, USNORTHCOM). Зона відповідальності — країни Північної Америки, Арктика (включаючи Аляску та Гренландію). Штаб — авіабаза Петерсон, Колорадо-Спрингс, Колорадо.

• Південне Командування Збройних сил США (U.S. South Command, USSOUTHCOM). Зона відповідальності — територія Центральної та Південної Америки. Штаб — м. Маямі, Флорида.

• Центральне Командування Збройних сил США (U.S. Central Command, USCENTCOM). Зона відповідальності — країни Близького Сходу (включаючи Єгипет) та Середньої Азії. Штаб — авіабаза МакДіл, Флорида.

• Африканське Командування Збройних сил США (U.S. Afric Command, USAFRICOM). Зона відповідальності — країни Африки (крім Єгипту). Штаб — м. Штутгарт, Німеччина.

• Стратегічне Командування Збройних сил США (U.S. Strategic Command, USSTRATCOM). Об'єднує стратегічні ядерні сили, війська ПРО, космічні сили. Штаб — авіабаза Оффут, Небраска.

• Командування Сил Спеціальних Операцій США (U.S. Special Operations Command, USSOCOM). Об'єднує Сили спеціальних операцій США. Штаб — авіабаза МакДіл, Флорида.

• Транспортне Командування Збройних сил США (U.S. Transport Command, USTRANSCOM). Об'єднує сили, що відповідають за перевезення військ та вантажів. Штаб — авіабаза Скотт, Іллінойс .

• Об'єднане Командування Збройних сил США (U.S. Joint Command, USJOCOM). Штаб — м. Норфолк (Вірджинія), Вірджинія.

• Україна входить в зону відповідальності Європейського Командування Збройних сил США сумісно ще з 90 іншими державами, в тому числі Росією, Грузією. Вірменією і Азербайджаном.

• Командуючому даного БК підпорядковується п’ять командувань видів ЗС США у Європі: СВ, ВПС, ВМС, МП і ССО. Одночасно він є Верховним головнокомандувачем ОВС НАТО у Європі. У складі командування більше 115 тис. чол., дві дивізії СВ (1 бртд, 1 пд - ФРН), до 300 танків, до 200 гармат і мінометів, більше 320 бойових літаків, близько 20 кораблів основних класів.

Перші шість ОК виконують завдання у визначених географічних районах. Останні не мають зон відповідальності і вирішують задачі як в глобальному масштабі, так і в інтересах БК у Передових зонах.

Командувачі БК ЗС США здійснюють загальне керівництво підлеглими військами, розробляють оперативно-стратегічні плани воєнних компаній в зоні відповідальності БК, організовують інженерне обладнання ТВД або війни і визначають порядок підпорядкування командувань видів ЗС і об’єднаних оперативних формувань, що створюються у БК і приймають участь в операціях (бойових діях).

БК організаційно можуть включати до 6 видів структурних компонентів, що безпосередньо підпорядковуються командувачу:

• регіональні командування ЗС;

• об’єднані оперативні формування;

• функціональні компоненти (командування);

• командування видів ЗС;

• компоненти одного виду ЗС;

• особливі оперативні сили.

БК за складом цих компонентів не однаковий – кожний командувач має можливість обирати оптимальну структуру командування.

Самим великим в географічному плані є БК ЗС США в зоні Тихого океану. В зону його відповідальності входять 43 держави з чисельністю населення яка складає 60% населення планети. Загальна чисельність військ ОК приблизно 300 тис. чол. Командувачу БК підпорядковуються 4 ПА, 2 ОФ, 1 армія, 1 АК, 2 дивізії СВ, 2 експедиційні дивізії МП. У складі БК більше 800 бойових літаків, 320 гармат і мінометів, до 150 танків, близько 100 бойових кораблів (з них 6 авіаносіїв), що складає до 20% чисельності і бойового складу регулярних ЗС США. Усі сили входять у склад п’яти командувань: Тихоокеанського флоту, СВ, ВПС, ССО і МП.

Найменшим за територією зони відповідальності є ОЦК ЗС США. Воно контролює основні нафтові райони, включаючи середньоазіатські держави зі складу колишнього СРСР: Казахстан, Узбекистан, Туркменістан, Таджикистан і Киргизстан. У його складі 5 командувань: СВ, ВПС, ВМС, МП і ССО. ОЦК в мирний час не має у своєму підпорядкуванні значних сил, то за необхідністю отримує їх зі складу усіх видів ЗС, в основному з континентальної частини США. За кількістю проведених бойових операцій ОЦК є лідером серед інших ОК (“Буря в пустелі”, 1991 р.; “Лисиця в пустелі”, Ірак 1998 р.; “Відновити надію”, Сомалі, 1992-1993 рр.; “Незгибаєма воля”, Афганістан, 2001 р.; “Шок і трепет”, Ірак, 2003 р.).