Запитання і завдання

1. Проаналізуйте підсумки перепису населення України (2001р.) і виз­начте етнографічний склад населення вашого регіону.

2. Мовна ситуація в Україні за підсумками перепису населення України.

3. Етнічний ренесанс і його наслідки.

4. Що ми розуміємо під поняттям «етнізація політики» і «полі­тизація етнічності»?

Теми рефератів

1. Національні проблеми в Україні в світлі перепису населення у 2001р.

2. Національна політика УНР.

3. Законодавство України з мовної політики.

Рекомендована література

1. Ребкало В.А., Обушний М. І., Майборода О. Л. Етнонаціональні процеси в сучасній Україні: досвід, проблеми, перспективи. – К.: УАДУ, 1996. – 116 с.

2. Про кількість та склад населення України за підсумками Все­українського перепису населення // Урядовий кур’єр. – 2002. – 28 грудня.

3. Куць О. М. Мовна політика в державотворчих процесах України. – Х.: ХНУ, 2004. – 275 с.

4. Захист прав національних меншин в Україні: Збірник норма­тивно-правових актів. – К.: АНКАОУ, 2003. – 288 с.

5. Міжнаціональні відносини та національні меншини України: стан, перспективи / За ред. Р. Чілачави. – К.: Голов. спец. ред. літ. мовами нац. меншин України, 2004. – 384 с.

Глава 5. Питання етномультикультуралізму в Україні

Термін «етномультикультуралізм» набуває поширення в наші дні, зокрема в США і Канаді, і є різновидом етнонаціональної політики. Об’єктивні передумови багатокультурності тут були закладені переселенцями з Європи та інших континентів. Нині політика етномультикультуралізму спрямована проти расизму, ксенофобії, етнічної упередженості та на збереження етно­культур­ної самобутності етносів. Причому визнання основних націо­нальних прав не включає цілеспрямованого формування у всіх національностей країни приналежності до єдиної політичної нації. Отже, етномультикультуралізм це складова демократичної етнонаціональної політики, який реально підтримує культурний плюралізм різних етноспільнот, при цьому домагається їх інтеграції в єдину політичну націю.

5.1. Розмаїття національно-культурного розвитку

Важливою складовою реалізації конституційних вимог та відповідного законодавства є забезпечення корінними народами та етноменшинами свого права на збереження і розвиток власної національної культури, рідної мови, національних традицій тощо. Незважаючи на обмеженість у матеріальних і фінансових ресурсах, у цілому в освітніх закладах України вдалося розширити навчання рідними мовами. В Україні діють школи з рідною мовою навчання деяких національних меншин, також двомовні – українсько-російські, українсько-румунські, українсько-угорські, українсько-словацькі тощо. Є школи, у навчальних планах яких передбачено вивчення предметів рідною мовою та літератури національних меншин. У системі освіти відбувається процес приведення викладання різними мовами у відповідність до національного складу кількості україно­мовних навчальних закладів, що забезпе­чують право громадян різних національностей на оволодіння державною мовою.

У державі діє 21245 загальноосвітніх навчальних закладів, у тому числі з українською мовою навчання – 15 032 (4 412 269 уч­нів), російською – 2561 (2313901 учень на 2000 р.), румунською – 108 (3 489 учнів), з угорською – 559 (2 1214 учні), кримськотатарською – 10 (4564 учні), польською – 3 (1 109 учнів). Окрім того, працює 2 459 змішаних загальноосвітніх навчальних закладів, зокрема 2 391 українсько-російських, 28 – українсько-угорських, 7 – українсько-румунських. У 90 % загальноосвітніх шкіл російська мова вивчається як предмет. Відповідно до регіонально-компактного представництва національних меншин вивчаються кримськотатарська, угорська, польська, румунська, єврейська, болгарська, новогрецька, гагаузька та інші мови [3: 37-38].

Рис. 4. Управління національно-культурними товариствами

Якщо на початку 1990-х рр. викладання в школах проводилося лише чотирма мовами національних меншин (російською, молдовською, угорською та польською), то на 1 вересня 2000 р. навчання здійснювалося 18 мовами в різних формах (обов’язково або факультативно). Рідною мовою повну середню освіту мають змогу здобути представники 10 національностей. Тут необхідно прагнути до того, щоб уся система освіти виховувала повагу до національних культур різних етносів України, культуру міжнаціональних стосунків та спілкування в багатомовному середовищі.

Із 1997 р. у Чернівцях та Ужгороді працюють регіональні науково-методичні центри для задоволення освітніх потреб на­ціо­наль­них меншин. 15 вузів країни готують учителів мови і літе­рату­ри, зокрема у Житомирському педагогічному інституті здійснюється підготовка вчителів польської мови, Маріупольський гуманітарний інститут готує фахівців з новогрецької мови і лі­тератури; Чернівецький університет – вчителів для шкіл з румун­ською мовою навчання; Прикарпатський університет здійснює підготовку фахівців із слов’янської філології. У багатьох вищих навчальних закладах України за державної підтримки та відпо­відно фінансування готуються фахівці з російської мови і літера­тури. За домовленістю з міністерствами освіти Угорщини, Молдови, Польщі та Румунії викладачі вищих навчальних закладів та вихователі дошкільних закладів підвищують свій професійний рівень у зазначених країнах. Список мов, які тепер вивчають у за­гальноосвітніх і недільних школах, на фа­культа­тивах, попов­нився вірменською, ассирійською, гагаузь­кою, татарською та узбець­кою мовами.

Функціонують приватні навчальні заклади, зокрема Міжна­родний Соломонів університет та Київський «Слов’янський університет», які здійснюють підготовку фахівців для навчально-виховних закладів етнічних спільнот.

На базі багатьох загальноосвітніх шкіл працюють факуль­тативи та гуртки з вивчення рідної мови, які відвідують близько 200 тис. дітей. При національно-культурних товариствах діють недільні школи, в яких школярі опановують рідну мову.

З метою забезпечення прав національних меншин на отримання та поширення інформації своєю мовою, поглиблення процесів демократизації, міжнаціонального співробітництва і то­лерантності в суспільстві держава сприяє розвиткові та надає матеріальну підтримку засобам масової інформації етноспільнот, виділяє ефірний час на державних теле- і радіоканалах. Річний обсяг передач мовами національних меншин складає 537,5 год на українському телебаченні, 1205,4 – на українському радіо і по­над 537 – на регіональних радіостанціях. У регіонах, де компактно проживають численні групи представників національних меншин, на базі державних телерадіокомпаній створено спеціальні редакції, що постійно працюють їхніми мовами. Так, Державна телерадіокомпанія «Крим» готує й випускає в ефір передачі німецькою, вірменською, кримськотатарською, російською мовами, загальний обсяг яких становить 1154 год на рік. Усі обласні державні телерадіокомпанії в достатній кількості готують російськомовні програми.

Реалізації права на національно-культурний розвиток етноменшини також сприяють 1,3 тис. російськомовних та близько 10 газет іншими мовами. Тут існує відчутний дисбаланс на користь російськомовних видань, і, мабуть, це становище треба толерантно виправляти. Додатками до газети «Голос України» є 6 газет мовами національних меншин, які фінансуються парламентським органом. У місцях компактного проживання національних меншин регіональними органами влади видаються районні газети, зокрема румунською і угорською мовами в Закарпатті.

Етнополітика у цій сфері полягає в тому, щоб координувати діяльність органів ЗМІ, спрямовуючи їх зусилля на вирішення завдань інтеграції етносів у наше політичне суспільство, форму­вання етнополітичної культури міжнаціонального спілкування. Прикладом цього може бути проведений у жовтні 2000 р. семінар «Медіа-діалог: проблеми розвитку ЗМІ і видавничої справи національних меншин» (м. Київ). Учасники семінару ознайоми­лися зі станом видавничої справи єврейських національно-культурних видавництв, в Інституті політичних та національних досліджень НАНУ заслухали виступи провідних вчених із питань етнонаціональної політики. Для прикладу були названі діяльність Єврейського фонду України та інформа­ційний бюлетень «Київ єврейський», журнал «Відродження», газета «Моя Батьківщина – Моя Родина» (Харків). Відбулася презентація проекту «Етноси України», експонувалася виставка поезії та літератури мовами національних меншин України.

Крім того, при національно-культурних товариствах створено близько 2,5 тис. музичних фольклорних, танцювальних та інших самодіяльних колективів, зокрема 107 театрів, 292 хорових колективи та ін. 3 ініціативи національно-культурних товариств за організаційної та фінансової підтримки держави проводяться свята національних культур, наприклад, румунської культури «Мерцишор», Всеукраїнський фестиваль єврейської культури, фестивалі гагаузької, болгарської, польської культури в Україні, Свято слов’янської писемності й культури, Міжнародний фестиваль циганського мистецтва, інші культурно-мистецькі акції національних меншин.

У 367 бібліотеках України функціонують відділення літератури мовами національних меншин, і це без урахування бібліотек російської літератури, оскільки до послуг росіян – 24 382 масові та універсальні бібліотеки, сукупний фонд яких налічує понад 240 млн. примірників книг і журналів. У 120 музеях України відкрито зали національних меншин.

Культурно-мистецькі традиції своїх етносів представляють єврейські театри «Мазлтов» і «Штерн» (м. Київ), циганський театр «Романс» (м. Київ), кримськотатарський театр (м. Сімферополь), угорський театр (м. Берегове Закарпатської області), польський народний театр (м. Львів). Знані й відомі не лише в Україні, але й поза її межами польські ансамбль «Яскулки» і гурт «Поліські соколи» з Житомира, єврейський дитячий фольклорний ансамбль «Бант Еанот», татарський вокальний ансамбль «Шатлик», грець­кий ансамбль «Сартанські самоцвіти», корейський молодіжний хор «Осанна», німецький камерний хор «Оранта», удостоєний звання народного хору України. Усі вони активно беруть участь у проведенні традиційного всеукраїнського фестивалю національних меншин «Усі ми діти твої, Україно» [3: 81-83].

Щоб проілюструвати реалізацію окремими національно-культурними товариствами своїх прав у сфері навчання й культури, наведемо такі дані. Діти громадян України російської національності мають змогу навчатися більш ніж у 2,5 тис. російськомовних школах (контингент учнів – близько 3 млн, або 43 % у всіх школярів країни) та в багатьох змішаних школах (російсько-українських, російсько-румунських, російсько-крим­сько­татарських, російсько-українсько-польських та ін.). В Україні діє 30 російськомовних театрів, 36 російсько-українських, один російсько-єврейський. Література, видана російською мовою, у бібліотеках України становить 240 млн. примірників, або 62 % усіх фондів. В Україні пріоритетно транслюються програми кількох телевізійних каналів Росії, діють понад два десятки НКТ («Русь», «Київська Русь», «Русскоє собраніє» тощо) [3: 44-50].

Тією чи іншою мірою задовольняються потреби українських болгар у галузі освіти, культури, їхні діти вивчають рідну мову в нав­чальних закладах Одеської, Запорізької, Миколаївської областей. В Одеському університеті відкрито факультатив із болгарської філології, а Головна спеціалізована редакція літератури мовами національних меншин у м. Києві випускає болгарську художню літературу та підручники. Видається журнал «Роден край», у різних містах створено понад 100 аматорських художніх колективів.

Збереженню національної культурної самобутності болгарсь­кої діаспори в Україні сприяють кілька болгарських інституцій: Міністерство культури, Міністерство освіти і науки тощо. Болгарські урядові й неурядові інституції допомагають при встановленні ділових контактів у культурних центрах в Бєлгороді, Бердянську, Одесі, сприяють діяльності НКТ у населених пунктах, де мешкають болгари, розповсюджують болгарську літературу, сприяють приїзду творчих колективів із Болгарії. Посольство Республіки Болгарії в Києві та Генеральне консульство в Одесі мають постійний зв’язок з Асоціацією болгарських національно-культурних товариств. Понад 200 років мешкають болгари на українських землях, але лише в умовах незалежної України вони одержали можливість вільно виявляти свою національну ідентичність у всіх сферах культурного життя.

Аналогічні приклади можна навести й щодо інших націо­нальних меншин – поляків, молдован, греків. Людський вимір етнополітики наочно виявляється завдяки аналізу діяльності на регіональному рівні культурно-етнічних товариств, управління якими з боку державних органів є предметним, зокрема на Харківщині.