4. 2. Етнодемографічний та етномовний склад населення України (за переписами 1989 та 2001 рр.)

Населення сучасної України відзначається дуже високим ступенем етнічної різноманітності. На території нашої держави проживають представники понад 130 національностей. Деякі національності являють собою досить вагомі етнічні групи.

Дві найчисельніші етноспільноти – українці та росіяни – складають 95,1 % населення України, і, звичайно, мовна ситуація та етнонаціональна політика будуть визначатися взаємовідно­синами між ними.

Українці як найчисельніша національність споконвічно проживають на своїй етнічній території і вважаються корінним (титульним) етносом, у питомій вазі серед населення країни складають 77,8 %. Понад 50 % українців мешкає у всіх областях (лише у Кримській автономії їх усього 24,3 %). За роки, що минули від перепису населення 1989 р., кількість українців зросла на 0,3 %, а їх питома вага серед мешканців України – на 5,1 %.

Росіяни – друга за чисельністю національність і їх питома вага в населенні України дорівнює 17,3 %. Вони проживають в усіх областях країни і посідають друге місце після українців, за винятком Закарпатської та Чернівецької областей (4-ті місця). Але найбільш компактно росіяни зосереджені на Сході й Півдні.

Далі йдуть білоруси – 275,8 тис.; молдавани – 258,6 тис.; кримські татари – 248,2 тис.; болгари – 204,6 тис.; угорці – 156,6 тис.; румуни –151 тис.; євреї – 103,6 тис.; поляки – 91,4 тис.; греки – 91, 5 тис. тощо.

89,9 % усього населення країни вважає за рідну мову своєї національності: для українців цей показник складає 85,2 %, росіян – 95,9 %, кримських татар – 92,0 %. Найменше на мову своєї націо­нальності вказали євреї – 3,1 % [2:11-12].

Етнічний склад українців у XX ст. змінювався не на користь корінної нації. 1897 р. – останній перепис у Російській імперії. Українцями тоді визнали себе 24,3 млн., росіянами – 55,5 млн.

Радянська влада зацікавилася статистикою у 1926 р. Українців тепер 35,8 млн., росіян – 79,7 млн. Приріст українського населення все ще досить значний – навіть попри те, що змінилися кордони держави: після 1917 р. здобули державність Фінляндія та Польща, на сході якої кількісно домінували саме українці.

Всесоюзний перепис проводився і в 1939 р., проте дані його не публікувалися. Очевидно, картина, яка поставала за цифрами, була надто моторошною.

Наступний перепис в СРСР було проведено тільки 1959 р. І тут ми бачимо вражаючу картину: кількість українців за 33 роки (з яких 27 належить сталінській добі) зросла лише на 1,5 млн. – їх тепер 37,3 млн., – тоді як число росіян в СРСР збільшилося до 114,1 млн.! Динаміка зростання, відповідно, – 4,1 % і 56,9 %! І це при тому, що на зламі 1930–1940-х рр. Україна отримала значне «вливання» українського люду в результаті входження до її складу Галичини, Закарпаття й Буковини, а це близько 6 млн. чоловік.

Немає сумніву, що в зазначеному проміжку (1926–1959 рр.) сталася національна катастрофа. Навіть лукава радянська статис­тика засвідчила, що лінія зростання українців майже перестала тягнутися вгору. Головні причини, які зумовили таке трагічне явище, назвати неважко: голодомор 1932–1933 рр., сталінські репресії (розмах яких особливо вражає, коли йдеться про долю українців), війна, повоєнний голод, ефект «демографічної смерті» (під час голоду та війни загинули мільйони молодих українців, які не встигли народити нащадків). Не варто скидати з рахунку й асиміляцію та страх: чимало українців volens-nolens «стали» в ті похмурі часи росіянами. Далі – рік 1970 – доба, яку влада в СРСР офіційно оголосила періодом «розвиненого соціа­лізму». Українців в СРСР – 40,7 млн., росіян – 129 млн.

Таблиця 1