6. Сучасний монетаризм. Внесок Фрідмана у його формування

Сучасний монетаризм як один із напрямів економічної думки виник у 60-х роках XX ст. у зв'язку з пошуком шляхів подолання інфляції, тривале зростання якої ставилося за провину економічній політиці, що проводилася за кейнсіанськими рецептами.

Сучасний монетаризм сформувався в 60—70-ті роки, коли особливо загострилася проблема інфляції, а проблеми безробіття та спаду виробництва відійшли на другий план. Вирішити цю проблему за кейнсіанськими рецептами було неможливо, потрібні були нові підходи, які дали б можливість тримати під контролем інфляційні процеси.

Вважається, що формування сучасного монетаризму було започатковано виходом у світ наукових праць представників «чиказької школи» на чолі з М. Фрідманом: «Дослідження в галузі кількісної теорії» (за редакцією М. Фрідмана, 1956) та «Історія грошей Сполучених Штатів. 1868—1960» (автори М. Фрідман та А. Шварц, 1963).

Визнавши регулювання пропозиції грошей (М) головним напрямом регулятивного впливу держави на економіку, монетаристи могли, подібно до кейнсіанців, сповзти на інфляційні позиції. Адже нарощування пропозиції грошей (М), у їхньому трактуванні, само по собі приводить до зростання платоспроможного попиту, що тягне за собою розширення номінального ВВП. Останнє може бути як за рахунок збільшення виробництва реального ВВП, так і за рахунок зростання середнього рівня цін, тобто інфляції.

Щоб виключити таку можливість, М. Фрідман запропонував «грошове правило» довгострокової грошової політики, за яким держава повинна не намагатися «накачувати» ефективний попит через довільне нарощування маси грошей, а підтримувати помірне збільшення пропозиції грошей пропорційно до середньорічних темпів зростання ВВП, що склалися, та очікуваної інфляції. Згідно з цим правилом приріст маси грошей в обороті визначається за формулою, яка дістала назву «рівняння Фрідмана»:

,

де — середньорічний темп приросту маси грошей, % за три­валий період;

— середньорічний темп очікуваної інфляції, %;

— середньорічний темп приросту номінального ВВП, %.

Розділ 2. Кредит і банки

Тема 8. Кредит у ринковій економіці

1. Суть та функції кредиту

2. Принципи кредитування та умови банківського кредитування

3. Форми кредиту та його види

1. Суть та функції кредиту

Важлива передумова кредитних відносин — це отримання позичальником регулярних доходів у формі заробітної плати, пенсії, виручки від реалізації продукції тощо.

Кредит (від латинського "creditum" - позика, борг) — це економічні відносини між суб'єктами ринку з приводу перерозподілу вартості на умовах їх повернення, строковості і платності.

Внутрішня суть кредиту проявляється в його структурі, закономірностях руху, формах і видах функціонування. Водночас активно взаємодіє із зовнішнім середовищем, з непов'язаними кредитами процесами в економіці і соціальній сферах та відповідно на них впливає.

Функції кредиту характеризуються його призначенням у відтворювальному процесі і тією роллю, яку він виконує суспільстві. Функції кредиту являють собою специфічний прояв їх суті. Вони відображають ознаки, які відрізняють кредит від інших економічних категорій. Кредит виконує такі функції:

1) перерозподільна функція (ґрунтується на суті кредиту, як форми зворотнього руху вартості та тій ролі, яку виконує кредит в економічній системі, тобото у переміщенні грошових коштів між окремими суб’єктами на умовах повернення, строковості і платності. Завдяки перерозподільній функції кредиту створюються умови для руху коштів фізичних і юридичних осіб у сфери суспільного виробництва. Узгодження вивільнення ресурсів у одних економічних суб'єктів і використання іншими сприяє підвищенню ефективності виробництва, економному і ефективному використанню фінансових ресурсів. Здійснення безготівкових розрахунків шляхом кредитування відбувається без участі готівкових грошових коштів, вони погашаються шляхом задоволення взаємних вимог за умови зустрічних платежів.)

2) функція забезпечення потреб обігу у платіжних засобах (функція заміщення та емісійна функція). В цій функції кредит створює необхідні умови для ефективного регулювання грошового обігу. За допомогою кредиту у цій функції забезпечується своєчасність розрахунків, що безпосередньо впливає на підвищення ефективності суспільного виробництва.

3) контрольна функція (забезпечує контроль за дотриманням умов та принципів надання кредиту з боку суб'єктів кредитної угоди. Одночасно банк здійснює попередній, поточний і наступний контроль за діяльністю позичальника. Це дає можливість мінімізувати кредитний ризик, реалізувати цільовий характер кредиту, стимулює позичальника раціонально й ефективно використовувати кредитні ресурси)

4) функцію капіталізації вільних грошових коштів (ця функція пов'язана з трансформацією вільних грошових коштів у вартість, що дає доход, тобто у позичковий капітал. Така трансформація забезпечується через зворотний рух кредиту та його платність. Вільна вартість, що передається у формі кредиту, не змінює власника. Вона приносить йому доход, тобто набуває форми позичкового капіталу)