4.1 Склад і реакція шлункового соку собаки

Шлунковий сік – безбарвна, прозора рідина кислої реакції з домішками слизу і частинок відлущеного епітелію. Кислотність його обумовлена наявністю соляної кислоти і різноманітних органічних кис, (натще – рН – 6)

Частина хлористоводневої кислоти шлункового соку вступає в з'єднання з органічними речовинами їжі і слизу і зв'язується ними, створюючи зв'язану соляну кислоту, а частина ж її залишається в вільному стані.

Щільність – 1,002 – 1,006 г/см³.

В соку мається понад 99 % води; 0,4 – 0,8 % сухої речовини; мінеральні речовини: хлористоводнева кислота, натрій, калій, кальцій, магній, РО₄^3– ,SO₄^2– , залізо; органічні речовини: білки, молочна кислота, креатинін, АТФ, сечова кислота, амінокислоти, сечовина тощо.

Основне місце серед білків займають ферменти шлункового соку Пепсин – є основним протеолітичним ферментом, який виробляється головними клітинами залоз шлунка. Пепсин виробляється в неактивній формі у вигляді пепсиногену. У активну форму він переходить під впливом хлористоводневої кислоти. Цей фермент розщеплює (гідролізує) білки до пептонів. Оптимальними умовами для його дії є температура біля 40 ºC і рН = 2,23. Різні білки неоднаково переварюються пепсином. Фібрин і білки м'яса переварюються швидко, яєчні білки і колаген – значно повільніше. Крім пепсину в шлунковому соку знайдені ферменти з іншими значеннями оптимуму рН (гастриксин (рН – 3,2), пепсин У (парапепсин).

Встановлено, що оптимальна концентрація соляної кислоти для перетравлення білків – 0,1 – 0,2 %. при високих (0,6 % ) і низьких (0,02 – 0,04 %) концентраціях дія пепсину уповільнюється. Кількість пепсину в шлунковому соку залежить від характеру їжі.

Хімозин, або сичужний фермент – цей фермент переводить казеїноген молока в казеїн, що випадає в осад у вигляді кальцієвої солі. Хімозин діє при слабокислій, нейтральній і слабо лужної реакції середовища. Під впливом хімозину молоко звертається в шлунку з утворенням згустку. Пухкість цього згустку в значній мірі обумовлена слиною, що потрапляє у шлунок з молоком. Чим більше слини потрапляє з молоком, тим згусток більш пухкий і тем краще він перетравлюється ферментами шлункового соку

У молодих тварин, особливо в молочний період, в шлунковому соку більше хімозину і менше пепсину і хлористоводневої кислоти, у дорослих же, навпаки, більше пепсину і хлористоводневої кислоти, і менше хімозину. Шлункова ліпаза розщеплює жири на гліцерин і жирні кислоти. Цей фермент діє переважно на емульсовані жири, наприклад, на жир молока. Кількість ліпази в шлунковому соку невелика і має значення, головним чином, в молодому віці.

Діастаз у чистому шлунковому соку немає. Проте перетравлення вуглеводів у шлунку відбувається за рахунок ферментів, принесених сюди зі слиною (якщо вони там були ), а також ферментами самої їжі.

Дія цих ферментів припиняється в кислому середовищі; у внутрішніх же шарах їжі, що знаходиться в шлунку, де зберігається лужне середовище, активність цих ферментів зберігається досить довго (1 – 1,5 годин). Це відбувається тому, що шлунковий сік повільно проникає у внутрішні шари їжі.

У шлунковому соку хлористоводнева кислота має таке значення:

1. активує пепсин;

2. декальцинує кістки;

3. піддержує рН;

4. є бактерицидною і бактеріостатичною сполукою;

5. сприяє евакуації вмісту зі шлунка в кишечник;

6. активує просекретин у секретин і прогастрин у гастрин.

Роль слизу

Поза процесом травлення в шлунку виділяються слиз і пілоричний сік. Роль слизу полягає в:

1) захисті слизової від подразнення грубими частками;

2) захисті залоз від перетравлення;

3) слабкому збудженні залоз шлунка.